НДС - быть или не быть?!

... этот самый криминализированный налог в стране работать на бюджет, а не на отдельных людей?

Евгений Жовтяк – человек, знающий о налоговой политике не понаслышке, уверен: отменять нельзя. Почему? Иначе мы придем не в Европу, а совсем в другое место…

"Замість того, щоб запропонувати суспільству реальні кроки з наведення ладу в державі, так звані "рейтингові" політики чинять як «простий» парубок, який замість того, щоб випрати брудну сорочку, добряче збризкує її «Тройним» одеколоном," – так комментирует инициативы отмены НДС, которые появлялись накануне предыдущих выборов, и, прогнозировано, появятся и перед выборами 30 сентября, народный депутат Украины 2, 3 и 4 созывов, член Бюджетного комитета в ВР 3 и 4 созывов, председатель Киевской городской организации Украинской народной партии Евгений Жовтяк.

"Виборчий популізм в Україні набирає обертів. Для того, щоб сподобатися виборцям, політики проголошують набори гасел, навіть не намагаючись розібратися, що ці гасла взаємно виключають одне одного. Один з прикладів такого всеїдного популізму є обіцянка вже декількох українських політиків які неодноразово заявляли про свої чи то прем'єрські, чи то президентські амбіції одночасно і привести Україну до Євросоюзу і скасувати податок на додану вартість у разі перемоги на виборах їхньої політичної сили.

Складається враження, що автори таких закликів мають досить абстрактне уявлення про Євросоюз і про ПДВ, а отже мають за душею не вистраждану програму побудови хоч якоїсь моделі розвитку України, а орієнтуються на агресивний популізм і маніпулювання громадською свідомістю. І такою примітивною сумішшю хочуть черговий раз „нагодувати” українське суспільство.

Відомо, що однією із ключових вимог до країн, які хочуть стати кандидатами (навіть не членами) на вступ до Євросоюзу, є гармонізація їхнього податкового законодавства із податковим законодавством країн ЄС. Про наявність прекрасно функціонуючого і гармонізованого податку на додану вартість в усіх країнах Євросоюзу, як і про те, що з іншим податком на споживання замість ПДВ годі й мріяти про вступ до ЄС, мали б знати ті, хто заявляють про свої прем’єрські та президентські амбіції.

До речі, податком на додану вартість користуються не лише європейські народи, але й країни світу, що розвиваються, такі, наприклад, як Папуа Нова Гвінея, перший контакт з якою встановив наш співвітчизник Микола Миклухо-Маклай (для скептиків – за даними МВФ, у 2000 році Валовий Внутрішній Продукт на душу населення в України був однаковий з Папуа Новою Гвінеєю). Загалом же за 50 років, що пройшли після першого застосування ПДВ у Франції, цей податок уже впроваджено більш ніж у 90 країнах світу. І жодного випадку переходу з ПДВ на податок з продажів чи з обороту не зафіксовано...

ПДВ – це дзеркало, яке показує рівень криміналізованості нашого суспільства. Розбити дзеркало – не вирішити проблему. А проблема полягає в тому, що окрім виконання зобов’язань перед бюджетом, перед податківцями ставиться завдання наповнення партійних (і не тільки партійних) кас тих, кому вони зобов'язані своїми посадами. У цьому випадку жертвою замовлення податковій адміністрації незаконних необлікованих доходів для певних виборчих фондів та фізичних осіб впав податок на додану вартість. Тому й повертають надмірно сплачений ПДВ за хабарі, або „повертають” його „потрібним людям”, які насправді ніякого ПДВ до бюджету не сплачували, а, отже, згідно до Закону не можуть претендувати і на повернення.

Якщо не буде ПДВ, але залишиться вимога до податківців фінансувати вибори та інші витребеньки можновладців – таке ж беззаконня буде чинитися щодо інших податків. Просто сьогодні легше під приводом „повернення ПДВ” вкрасти з бюджету певну суму, ніж „збирати” її в інший спосіб. Насправді чинне законодавство дозволяє забезпечити і вчасне та безвідкатне повернення переплаченого ПДВ і недопущення „повернення ПДВ” тим, хто нічого не сплачував. Для цього насправді потрібно лише одне – щоб до влади прийшли сили, які не будуть розглядати податкову адміністрацію як джерело наповнення своїх партійних і особистих фондів.

На жаль, замість того, щоб запропонувати суспільству реальні кроки з наведення ладу в державі, так звані "рейтингові" політики чинять як «простий» парубок, який замість того, щоб випрати брудну сорочку, добряче збризкує її «Тройним» одеколоном.

При наявності політичної волі, декриміналізувати ПДВ можна за декілька місяців – за умови зняття вимог щодо незаконного збору коштів для можновладців та притягнення до кримінальної відповідальності посадовців за зволікання з виплатою переплаченого ПДВ чи „повернення” несплаченого... Але для цього необхідні знання і розуміння проблеми, а, головне, щире бажання розв'язати її. Задля ефективного наповнення бюджету і спрямування цих коштів на вирішення нагальних соціальних проблем суспільства, про які громадяни України вже друге десятиліття волають до держави.

Натомість у доленосних питаннях, які вже давно розв'язав цивілізований світ, нам нашвидкоруч намагаються склепати недолугий, недостойний українців велосипед, щоб на ньому їхати в Європу. Хіба це відповідальний політикум, який таким чином виборює довіру українців перед виборами і, в той же час, демонструє Європі, яка Україна, а, точніше, її політики, є недорозвиненими. Як довго ще терпітиме таке невігластво політиків український народ?

Цікавим з цього приводу може бути приклад депутата парламенту Канади, яка, будучи кандидатом, на додаток до програми своєї партії на своєму мажоритарному окрузі агітувала за скасування ПДВ. Ставши депутатом і нарешті розібравшись у суті цього складного економічного важеля, вона зрозуміла, що скасування ПДВ ( в Канаді він щоправда називається GST- Goods and Services Tax, на відміну від більшості країн, де він має назву, як і в Україні Value Added Tax – VAT) неможливе економічно і безглузде політично. Тому, будучи людиною моральною, вона склала із себе депутатські повноваження, бо один із пунктів її виборчої програми, як виявилось, неможливо виконати.

То, може, й не варто балотуватися тим в Україні, хто заради того, щоб сподобатись якомога більшій кількості виборців, закладають у свої виборчі програми взаємовиключні обіцянки. А краще за все, щоб самі свідомі українці – достойні громадяни нашої країни, як це вони продемонстрували вже не один раз, і з особливою силою восени 2004 року, розуміючи цей примітивний популізм, робили свідомий вибір, як це вони зробили тоді. Щоб вони орієнтувалися на ті політичні сили, яким можна довіряти. Українці мають давати кредит довіри політикам – це проста маркетингова істина. Або прийшов час політикам нести відповідальність перед виборцями – перед українським народом".