Рука Москвы - «русин» Балога?

...для современных европейских государств, в их нынешних границах, сохранение территориальной целостности.

Кілька місяців тому, коли розпочалося визнання Косово західними країнами, спікер верхньої палати російського парламенту Сергій Миронов кинув фразу, на яку мало хто у Європі, і в Україні зокрема, звернув увагу. Росія, мовляв, попереджає, що знайде своє Косово на пострадянському просторі, і серед кандидатів на "косоварів" у цьому просторі були названі - Абхазія, Південна Осетія, Придністров’я, а також українські Крим і...Закарпаття.

Реалізація цього "параду сепаратизмів" не заставила себе довго чекати - криваві події у Грузії буквально сколихнули світ. Але це тільки прем’єра сепаратизації території колишнього СРСР, тобто початок "списку Миронова".

Приспана українська суспільність зберігає олімпійський спокій в умовах, коли мілітарні громи і криваві грози сепаратизму із хребтів грузинського Кавказу давно і блискавично перекинулися на кручі українських Карпат.

Те, що відбувається на крайньому Заході України, за інерцією затулюється крайнім Півднем. Увесь запал суверенних реакцій цілком резонно рефлексує на хрущовський презент - Крим, із гордістю "русских моряков" Севастополем включно.

Московський градоначальник із фізіономією Чінгісхана у кепці перманентно підливає масла вогонь. Хоча останнім часом ініціативу в розпалюванні ескалації на півострові перехопив від нього свій "нащадок Калнишевського", псевдопатріотична модуляція якого спонукає до застережень на кшкалт народної мудрості про викликання вовка з лісу, себто ведмедя з моря.

І все ж порівняємо широко відомий нині і підігрітий зусиллями Ющенка кримський сепаратизм із мало чомусь відомим, начебто не зовсім серйозним і просто, як це комусь може здаватися, кумедним сепаратизмом закарпатським.

Москвофіли із чорноморського узбережжя репетують про свою любов до іншої держави, посилаючись на дохрущовсько-сталінський адміністративно-територіальний поділ, що як аргумент навряд чи надто гріє їхню бунтарську душу і тим паче спонукає до симпатій сторонніх спостерігачів чи блюстителів прав і свобод людини і нації.

Кримські ворохобники виглядали б несерйозними, якби раптом стверджували, що Крим має бути частиною Росії, бо вони за національністю - росіяни. Прокляття на адресу Микити Сергійовича до справи не підшиєш.

Бо за цією логікою мешканці Кубані чи Ставрополля у Росії чи Надсяння або Холмщини у Польщі мали би вимагати приєднання їхніх земель до України - у зв’язку лише з тим, що самі вони - українці.

Здійснювати перегляд кордонів у Європі на отакій лише підставі, ностальгічній, - цього ця Європа не сприйняла б і категорична засудила б.

Однак, зовсім інша річ, коли мова заходить про "священну корову" демократії - право нації на самовизначення. А для цього щонайменше треба - щоб була нація. Важко осуджувати логіку, коли сербські сепаратисти кажуть, що вони - не серби, а косовари, а грузинські - що вони не грузини, а абхазці чи осетини.

Саме таким, косоварсько-осетинським шляхом пішли закарпатські руйнівники територіальної цілісності України, їхній рух має з усіх проявлених і непроявлених сепаратизмів мотивацію на порядок небезпечнішу, ніж просто любов російськомовних кримських пенсіонерів до "старшого брата".

Браття із Закарпаття ґрунтують претензії на відокремлення від України значно серйозніше: вони, закарпатці – не українці, а значить Закарпаття - не Україна. Вони - інша нація, а значить хоч - за Леніним, хоч за Вільсоном чи за Статутом ООН - мають право на самовизначення.

Оскільки вони не українці, а русини, то Україна – це окупант, який захопив їхню державу Русинію.

Якщо б ця етнічно-сепаратистська екзотика була справою психопатологічних фантасмагорій псевдонауковців чи ужгородських аналогів севастопольських делегаток третього з’їзду комсомолу, "що танцювали з Леніним", то такий забавний маразм легко списується на "издержки" демократії.

Однак, уся ця сепаратизація по-закарпатськи суттєво відрізняється від севастопольських клонів і клоунів. Бо всілякі там "русские движения" на півдні все таки носять характер на разі не більше, ніж вуличних шоу, які у телепостановках запопадливих московських телеканалів іменуються, як "народне волевиявлення".

У Закарпатті сепаратизм - не вуличний, а державний. Шизофренічну тезу про окрему націю неукраїнців проголосив не п’яний містечковий поет, якими завжди кишіли береги Ужа. Закарпатці визнані неукраїнцями рішенням № 241 Закарпатської обласної ради народних депутатів.

Конгрес Українських націоналістів з цього приводу заявив, що це рішення є антидержавним, антиукраїнським та антиконституційним. І практично більше ніхто нічого з цього приводу не заявив.

А тепер не просто про сепаратизм, а про сепаратистів. Голосування на закарпатському "соймі" забезпечила фракція партії "Наша Україна", а усю організаційну роботу забезпечив перший заступник губернатора, він же голова місцевого обкому партії "Єдиний центр" Іван Балога. Цього персонажа можна було б назвати головним сепаратистом, якби він не мав старшого, такого "видатного" нині у Києві брата.

Закарпаття резонно порівнюють із Сицілією. Різниця лише у тому, що сицілійській мафії, на відміну від закарпатської, ніколи за усю її тривалу і яскраву історію, і в голову не приходило відокремлювати Сицілію від Італії.

Сьогодні номінально центром Закарпатської області є Ужгород, але столицею Русинії є зовсім інше місто -Мукачево. Мафіозна вотчина голови канцелярії Ющенка Балоги, який саме звідси, із місцевих рекетирських тенет, розпочав сходження до Печерських пагорбів.

Цього року Мукачево святкувало так званий русинський фестиваль, що перетворився на антиукраїнський шабах, на якому головним глашатаєм нової нації був народний депутат Петьовка, котрий на вуличному шалі закликав новоявлених русинів подякувати за свято і все інше головному кормчому - Віктору Івановичу. "Хрещений батько", мовляв, надав посильну матеріальну допомогу, а сам не зміг приїхати, будучи зайнятим у Києві поваленням українського уряду.

Є у Русинії головний ідеолог на кшалт комуністичного Суслова - отець Сидор, який роз’їжджає по зарубіжних столицях і проголошує право русинів мати свою державу. Особливо охоче йому надають трибуну і сприяють прес-конференціям не тільки у Будапешті, що поруч, а й у Москві, що не зовсім поруч, де він виголосив буквально наступне: "Якщо не зміниться статус Закарпаття, Україна - це смерть для рисинів".

Рука Москви, як відомо, довга, вона й до Мукачева дотягується, де виходить, що у неї є палкі цілувальники, де культивується такий собі одіозний режимчик русинського самозванця, що пригрівся нині під пахвою у "месії нації"".

Поки що дружина Балоги одну із численних фірм назвала промовисто - "Русинія". У лапках. Нині. А завтра? Поки що на кулуарних зборищах "сім’ї", особливо коли прилітає із Києва "головний русинський арієць", самопроголошені неукраїнці-русини розподіляють міністерські посади, вивчають конституцію Косово. Готуються, щоб зустріти "незалежність" у всеозброєнні.

Свого часу, на зорі незалежності України, коли цілком небезневинну бацилу русинського сепаратизму підгодовували і роздували зарубіжні спецслужби і коли в Україні був Президент, її, цю бацилу, у зародку похоронили спецслужби українські. Як і належиться державі, яка себе поважає і захищає.

Сьогодні розгул сепаратизму здійснює той, про кого Ющенко каже: "Балога - це я". Закарпатці, не на жарт стривожені і налякані не так розгулом сепаратизму, як його вбивчою безкарністю, цілком поважно обговорюють такий сценарій.

Балога від’єднає Закарпаття від України, щоб сховатися за Карпатами, тобто за кордоном від відповідальності за скоєне в Україні - сховатися через лічені місяці, коли Ющенко перестане бути президентом.

Та ще й надасть йому, Ющенку, політичний притулок у незалежній державі Русинії.

Маячня? А хіба не маячня усе те, що витворяють останнім часом ці братки, про яких у народі кажуть, що дурному море по коліна.