Чи усі інформаційні технології однаково корисні, або Як не потрапити в м’ясорубку

..., один за одним потрапляють у м’ясорубку і перетворюються на однорідну масу? Ця уява в свідомості головного героя фільму початку 80-х здалась актуальною і сьогодні, з огляду на можливості сучасних інформаційних технологій. Вірніше, на можливості їх застосування. Але – по-порядку.

Досить розтиражована сьогодні теза про те, що Захід махнув на нас рукою і вирішив дочекатися кращих політичних часів, схоже, не підтверджується. Зневірившись у традиційних дипломатичних методах впливу на наше нинішнє політичне керівництво, американський Державний департамент, схоже, вивів нову формулу – діяти слід у тому числі через суспільні групи, які, у свою чергу, через «правильно» сформовану та розвинуту інфраструктуру комунікацій диктуватимуть свій (?) запит владі.

На цю думку наштовхнуло таке доволі цікаве явище, як проект «ТехКемп», що під егідою посольства США в Україні реалізується в нашій державі в рамках ініціативи держсекретаря США Хіларі Клінтон «Громадянське суспільство 2.0», спрямованої на допомогу технологічного суспільства громадським організаціям усього світу. Здавалося б, що поганого у тому, коли збираються професіонали у сфері новітніх технологій, які разом з представниками неурядових організацій та активістами соціальних медіа планують «шукати ефективні та недорогі способи розв’язання реальних соціальних проблем за допомогою інновацій»? Та нічого, якби не деякі «але».

Попри виражений антураж у вигляді розрекламованої інноваційності у сфері інформаційних технологій, не важко все ж таки побачити політичний підтекст проекту. Для початку, це увага до його реалізації з боку високих американських чиновників. Згадаймо, що старт «ТехКемпу» освятила сама держсекретар США (на той час) Х.Клінтон, відкривав першу конференцію американський посол Д.Тефт, а презентував - головний ідеолог використання новітніх технологій в інтересах зміцнення позицій «американської дипломатії», старший радник держсекретаря США з інновацій А.Рос. Наразі безпосередньо опікується конференціями «ТехКемпу» відділ преси, освіти та культури посольства США в Україні, який координує грантові програми для підтримки демократичних та ринкових перетворень в Україні.


Вересень 2012 р. На відкритті ТехКемпу у Києві: старший радник держсекретаря США з питань інновацій Алек Росс (крайній праворуч) та посол США в Україні Джон Тефт (другий ліворуч)


Як відзначали учасники вже проведених конференцій, не помітити їхньої політичної заангажованості було неможливо. А це і намагання організаторів консолідувати представників Інтернет-спільноти з однаковими політичними поглядами на базі негативного ставлення до влади, і спрямувати інформаційні та соціально-орієнтовані сервіси мережі Інтернет на вивчення рівня протестних настроїв серед молоді, і сформувати у ході тренінгів окремі групи та підготувати їх до проведення скоординованих дій з використанням Інтернет-технологій та соціальних мереж. Окрім цього, до програми входить навчання з мобілізації коштів, організації фінансування громадських рухів, механізмам застосування онлайн-технологій для залучення нових учасників.

Зверніть також увагу: під час проведення конференцій «ТехКемп» українським учасникам було наполегливо рекомендовано використання соціальної мережі «Facebook», як такої, що гарантує конфіденційність та недосяжна для представників правоохоронних органів (!). Залишилось лише згадати, що безкоштовне програмне забезпечення проекту здійснюється компанією «Microsoft». Жодною благодійністю тут не пахне – це дає можливість іноземній компанії відслідковувати, обробляти та систематизувати інформаційні матеріали, а за необхідності й блокувати роботу користувачів мережі. Усе це, склавшись воєдино, породжує певні питання та водночас пропонує відповідні висновки. Ну, наприклад, чи не відбувається фактично на наших очах встановлення на жорсткий диск держави Україна нового програмного продукту під назвою «сучасна технологія впливу та маніпулювання суспільною свідомістю»?..

Давайте поміркуємо разом. Якщо експорт власних цінностей в конкретно взяту країну наштовхується на стіну у вигляді незручної політичної надбудови (ну що поробиш, незріле громадянське суспільство вкотре не змогло зробити «правильний» вибір), бажаючим їх привнести, вочевидь, видається слушним апелювати безпосередньо до громадян. І тут на передній план виходять мережеві комунікації – а чому б не зробити їх дієвим засобом соціальних змін? У такому разі інформаційні технології мають стати ключовим інструментом самоорганізації представників окремих груп. Бажано, таких, що мають претензії до влади, політично активних, схильних до самовираження і взагалі, як то кажуть «просунутих».

Не секрет, що задекларована місія проекту «ТехКемп» полягає у його перетворенні на стійкий рух, який «принесе громадянському суспільству потрібні йому технології».Тут ключовим видається питання, хто ці технології розробив, кому ця інфраструктура належить і хто безпосередньо через неї впливатиме на різні соціальні групи?


Як відомо, американці народ вкрай раціональний. Та й нещодавня економічна криза мусила вплинути певним чином – для чого викидати величезні кошти на фінансування маріонеткових лідерів, підтримку опозиційних незручній Держдепу владі рухів, громадських організацій тощо, якщо можна зробити все, як то кажуть, дешево і сердито – беріть технології, формуйтесь у групи, партії, самоорганізовуйтесь і, як цитував свого часу Т.Шевченка на Михайлівській площі чоловік натхненниці розвитку глобальних соціальних мереж в інтересах американської демократії Хіларі Клінтон, «борітеся, поборете».

Певно, що у будь-якому суспільстві є невдоволені. Скидається на те, що Держдеп усвідомив одну істину – навіщо експортувати невдоволення, якщо воно й так присутнє у будь-якому суспільстві? Слід лише правильно ним скористатися і дати йому доступний, недорогий інструмент. А на сьогодні це Інтернет. Можливо, в Держдепі США вже існує план, за яким в країнах «недорозвинутих демократій» обрання президентів та формування урядів відбуватиметься за допомогою Інтернету. А що? Дуже зручно і, головне, дешевше, ніж реалізація «кольорових» революцій.

Якщо ж без жартів, то вкотре складається відчуття, що нам намагаються вказати на власну меншовартість – ставлячись як до представників третього світу, що апріорі не в змозі розбудовувати демократичне суспільство, нами в черговий раз намагаються керувати, вплинути на нашу свідомість. Щоправда, на цей раз з використанням більш передових, більш сучасних технологій…Виникає лише останнє питання – для чого?


Наостанок хотілось би знову повернутися до кадрів кліпу Pink Floyd «The Wall». Як тільки закінчуються слова пісні«Another Brickin the Wall», учні разом встають і починають нівечити кімнати, розбивати пожежні щити, палити меблі. Наприкінці кадри палаючої школи та діти, які кудись тягнуть свого вчителя. Доволі провокаційна яскрава алегорія, яка відображає бунт свідомості, що намагається звільнитися від нав’язаних стереотипів, заданих правил та обмежень, але водночас моторошно попереджає про соціальні катаклізми… Воно нам треба? P.S. Кліпи з фільму Pink Floyd «The Wall» були піддані цензурі під час трансляцій по американському MTV.