Феномен рейтингу Зеленського — квиток на другий термін

Понад два роки пройшло з часу як комік з Кварталу 95 Володимир Зеленський вступив на посаду президента України. Незважаючи на відсутність серйозних змін у державі та традиційне невиконання передвиборчих обіцянок, рейтинг глави країни досі тримається на незвично високому рівні, залишаючи переслідувачів далеко позаду. У чому феномен цього дивного явища?

Рейтинг, який не хоче падати

Володимир Зеленський – незвична фігура української політики. Не лише через його нетрадиційний шлях на владний олімп, а й через невідповідність загальному тренду на стрімке падіння довіри протягом перших двох років президентства.

Зеленський перебуває на чолі держави вже більше 2 років. По суті, він несе набагато більшу повноту відповідальності за стан справ в країні, оскільки жоден його попередник не мав бонусу у вигляді монобільшості у Верховній Раді. Логічно припустити, що за таких умов рейтинг президента мав би швидко здутися. Але цього не відбувається. Хоча особливих підстав похвалитися у колишнього коміка немає. Майже усі передвиборчі обіцянки не виконані. Зрушень у боротьбі з корупцією не спостерігається. Економічного чуда і стрімкого скорочення бідності теж не помітно. Олігархи продовжують набивати кишені. А ворог на Сході і далі вбиває наших солдат.

Тим не менше, за даними соціологів, станом на липень 2021 року, довіра до Зеленського в суспільстві становить 45%. 25-30% готові проголосувати за нього під час президентських виборів у першому турі. Рейтинг найближчого переслідувача Петра Порошенка майже удвічі менший за показники чинного президента. Та й у другому турі Зеленський поки без проблем має вигравати фактично у всіх конкурентів, якщо вірити соцопитуванням.

Рівень підтримки Зеленського стабільний фактично цілий рік. А коливання суспільної підтримки вписуються у статистичну похибку. Антирейтинг у Зеленського - 52%. Це немало. Але на фоні інших політиків – хороший результат. Бо за рівнем довіри шостий президент впевнено випереджає основних конкурентів. Інші політики мають 25-30% довіри виборців та ще й обтяжені високим антирейтингом.

Лише 29% українців в опитуванні групи "Рейтинг" у липні 2021 року сказали, що в жодному випадку не проголосують за чинного гаранта. Комфортна для Зеленського цифра, яка дозволяє впевнено перемагати на нових виборах. Враховуючи те, що за Порошенка в жодному випадку не голосували б 46% громадян. 

Для порівняння, пригадаймо суспільні настрої українців за часів президентства Петре Порошенка. П’ятий президент дуже швидко почав втрачати свій рейтинг, попри перемогу у першому турі. Вже через рік, улітку 2015 року, за Порошенка були готові проголосувати не більше 30% українців. Наприкінці 2015 року Порошенку довіряли тільки 17% виборців. А у серпні 2016 року, після понад двох років президенства, за Порошенка були готові проголосувати лише 10,7% українців. За два роки Порошенко розгубив величезний рівень підтримки і фактично втратив шанси на перемогу на наступних виборах. Чого не скажеш про Зеленського.

Піар – наше все

Може, Зеленський не дуже досвідчений політик. І результативність його роботи зовсім не краща, ніж у попередників. Та й зашквари у команді гаранта та його «слуг народу» виникають нерідко. Проте чого не відібрати у шостого президента – це його вміння піаритися.

Зеленський давно сформував у великої частини суспільства свій особливий образ. Його більше пам’ятають як коміка і шоумена, ніж сприймають як серйозного політичного діяча. Чудово засвоївши особливості маніпуляції суспільною свідомістю, у Зеленського активно користуються різними методами піар-технологій.

Постановочні відео за участі ЗЕ – потужний інструмент впливу на масову свідомість. Зеленський – актор. Не виключено, що посаду він сприймає як певну роль, яку треба зіграти майстерно та викликати захват у публіки. Про ефективність роботи як президента мова не йде. У першу чергу треба сподобатися публіці, захопити її уяву. Що і робить команда президента.

Відео, де Зеленський розпікає корупціонерів, хабарників-митників, оголошує про «Велике будівництво», про святкування Дня Незалежності, обіцяє посадити мільярд дерев, створити університет майбутнього, закінчити війну користуються попитом у рядового обивателя. Широким масам потрібні емоції, віра у чудо. І Зеленський готовий запропонувати ці емоції. Створення видовищ – це сильна сторона гаранта. У ній він професіонал. Навіщо ці нудні наради за столом з купою чиновників? Краще зняти яскраве динамічне відео, сказати кілька гострих фраз, правильна поставити дикцію і погляд – і частина електорату у тебе в кишені.

Приручені олігархи і дружнє телебачення

На перший погляд здається, що Зеленський – жорсткий противник олігархів. Навіть антиолігархічний закон запропонував. Але, якщо зазирнути в суть речей, то це все більше нагадує гру на публіку. Українському виборцю не подобається слово «олігарх». І подобається, коли хтось намагається їх пресувати. Навіть якщо цей пресинг лише на словах.

Насправді олігархи за часів Зеленського добре почуваються. Ніякої деолігархізації чи демонополізації в країні не відбувається. Ніхто з провідних олігархів ще не збіднів і не втратив свої сумнівні статки. Навпаки, вони розуміють, що краще підтримувати хороші стосунки з президентом. Тоді можна пропихати через парламент вигідні закони. Встановлювати потрібні ціни на ринку електроенергії. Отримувати хороші державні замовлення. Наживатися на енергоносіях та сировині. І просто спокійно жити і збагачуватися.

Зеленський теж розуміє цю залежність. І те, що олігархам належать провідні українські телеканали і чимало інших великих ЗМІ. Якби він пішов справжньою війною на олігархів, почалася б активна фаза критики діяльності Офісу Президента і самого Зеленського. З’явилися б викривальні сюжети. Виходили б гучні програми журналістських розслідувань про зловживання і корупційні схеми у вищих ешелонах влади. Телеканали постійно б волали про невиконання виборчих обіцянок, відкривали очі на зубожіння і ріст цін. Навіщо це Зеленському? Адже телебачення по суті зробило його президентом. Воно ж може його і позбавити шансів поборотися за посаду вдруге. Статус-кво і ситуативна співпраця з провідними олігархами та лояльність більшості українських телеканалів – одна з опор високого рейтингу Зеленського.

Політичні конкуренти-невдахи

У Зеленського є конкуренти. Але всі вони – не раз збиті льотчики. З великим багажем антирейтингу, шлейфом скандалів, провалів, помилок і суспільного розчарування. Зеленському пощастило, що політичний клас в Україні надто застиглий, заглиблений у себе і не схильний до змін. Політики варяться в одному соку. Часто переходять з одних партій в інші. Нові політичні лідери не з’являються. А якщо намагаються з’явитися, стара політична гвардія їх швидко ставить на місце.

Деякі політичні діячі перебувають на вершині українського політичного олімпу не один десяток років. Порошенко, Тимошенко, Бойко, Яценюк, Ляшко… Усі вони приїлися електорату, хоч і мають свою окрему нішу. Час від часу на політичному обрії засвічується нове прізвище чи політична сила. Іноді аутсайдери політичних перегонів намагаються пробитися у вищу лігу політики. Проте в цілому стан справ залишається незмінним. І він грає на руку Зеленському.

У Офісі Президента чудово розуміють, що старим дискредитованим політикам буде важко змагатися за народну симпатію. Також там пильно стежать, щоб звідкись не вискочив перспективний новий політик, здатний кинути виклик Зеленському. Така тактика поки що працює. Як довго – невідомо. Одна велика помилка – і рейтинг посипеться. Та на даний час Зеленському можна не дуже тривожитися.

Психологія виборця

Людині властиво помилятися. Але не дуже властиво визнавати свої помилки. Коли 73% у другому турі президентських виборів віддавали свій голос за Зеленського, кожен мав власну внутрішню мотивацію такого рішення. Мотиви підтримати Зеленського могли бути різними, часто діаметрально протилежними. Дивними, поверховими і нелогічними. Багато в чому з елементами ілюзій та наївних суджень, побудованих на втомі від старого політичного класу та підкріплених серіалом «Слуга народу».

З того часу пройшло понад два роки. Багато хто розчарувався у Зеленському. Багато хто уявляв його зовсім іншим президентом. Але люди до останнього схильні виправдовувати власні рішення та шукати їм незвичні обгрунтування. Боляче і некомфортно визнати: нас вчергове обдурили. Ліпше продовжувати сподіватися, що не все втрачено. Що треба ще почекати і дати шанс. Що злі сили заважають президенту змінювати країну. Що президент не може відповідати за уряд і парламент, роботу правоохоронної системи і корупцію.

Обіцянки ЗЕ виявилися солодкими казками про гарне радісне майбутнє. Хтось банально переплутав реальність з кіно. Але досі не хоче виходити зі стану зачарованості. Бо не знайшов собі нового політичного кумира. І це грає на руку Зеленському. Його рейтинг підтримує вперте небажання частини електорату визнати, що у 2019 році він став жертвою грамотної передвиборчої технології.