Традиційні цінності українців під ударом ЛГБТ-ідеології

Гендерна ідеологія ще лише проникає в Україну, використовуючи методи маніпуляції суспільною думкою. На Заході вона значною мірою вже визначає суспільний дискурс. Перетворює свободу слова і думки у формальність. Руйнує сімейно-родинні цінності. Встановлює диктат агресивної меншості. І ставить під сумнів навіть те, що здається цілком раціональним і правильним з точки зору здорового глузду.

Інфільтрація ЛГБТ в Україну з допомогою технології Овертона

19 вересня у Києві відбувся так званий Марш рівності. Він пройшов під гаслом прав людини для ЛГБТ-спільноти. Офіційно в заході взяло участь кілька тисяч осіб. Кількість правоохоронців, які виконували функцію охорони маршу, навряд чи була значно меншою. Традиційно були й люди, котрі протестували проти ЛГБТ-дійства. Але вони не потрапили в центр уваги ЗМІ. Воно й зрозуміло чому: західні грантодавці вимагають правильної картинки поширення «справжніх цінностей» в Україні.

В Україні перший гей-прайд відбувся ще у 2013 році у Києві. З того часу ЛГБТ-структури за потужної фінансової та інформаційної підтримки з-за кордону намагаються просувати в українському суспільстві ідеї, які ним вперто не хочуть сприйматися. Але гендерних ідеологів це не зупиняє. Вони чудово обізнані з концепцією «вікна Овертона». І наполегливо працюють в цьому напрямку.

Модель «вікна Овертона» описує алгоритм інфільтрації в суспільство первинно неприйнятних ідей та світогляду, які з часом набувають характер норми та стають загальноприйнятними.

Спочатку потрібно перетворити неприйнятне у суспільстві на радикальне. Можна просто час від часу піднімати певну ідею у розмовах в ЗМІ. Адже існує свобода слова, отже немає заборонених тем. Чому б тоді не поговорити чи не подискутувати про ЛГБТ-марші чи одностатеві шлюби, провівши аналогію з іншими країнами. Після цього має з’явиться організація, яка виражає ці радикальні погляди.

На наступному етапі потрібно підмінити поняття. Трансформувати значення традиційної термінології. Сім’ю назвати союзом. Ввести в обіг різноманітні нові «розумні слова» на зразок гендеру, ідентичності, квірів, камінг-ауту. Зробити їх соціально нейтральними без негативного підтексту. Поступово радикальне стає можливим. ЗМІ починають цитувати різноманітних вчених, експертів, лідерів думок. Вигадують історичні прецеденти. Обгрунтовують правильність концепції медичними, біологічними та психологічними дослідженнями. Те, що було радикальним і просто прийнятним раніше, стає розумним.

Далі ідеологія ЛГБТ переходить в розряд популярної. Для цього використовують різних відомих особистостей та лідерів думок. Цитують їх висловлювання. Запрошують взяти участь у спільних акціях. ЛГБТ-ідеологія проникає у кіно, музику та поп-культуру. Також формується образ агресивних опонентів гендерного руху. Їм навішують ярлики «фашистів», «гомофобів», «печерних націоналістів», «релігійних фанатиків». Мета таких дій – показати усіх, хто виступає за повагу до традиційних цінностей, неадекватами та обмеженими людьми, які нібито виступають проти прогресу і не поважають прав інших.

Після цього настає фінальний етап. Популярне переходить в площину політики. Тепер його можна закріпити на законодавчому рівні та зробити обов’язковим. А тих, хто має іншу думку з даного питання, переслідувати як порушників закону, ксенофобів та ворогів суспільства. Що і реалізовано на практиці у низці держав.

Фото: GETTY IMAGES

Позиція Польщі

На тлі загальноєвропейського диктату «ЛГБТ-цінностей», Польща помітно виділяється з-поміж країн ЄС власною позицією з цього питання. Крім Польщі, не поділяють захоплення гендерною пропагандою й деякі інші держави Центрально-Східної Європи, зокрема Угорщина.

Анджей Дуда, GETTY IMAGES

Президент Польщі Анджей Дуда назвав «ЛГБТ – ідеологією, а не людьми, яка до того ж більш руйнівна, ніж комунізм». Своїм висловом глава держави викликав різку критику багатьох європейських політичних діячів переважно лівого спектру. Хоча по суті Дуда просто сказав те, що замовчується великою частиною лівих західних медіа. Адже нав’язування гендерної ідеології розпочинається ще на рівні школи. І завершується закріпленням у Конституції одностатевих шлюбів, прав усиновлювати дітей, кримінальним переслідуванням носіїв альтернативних думок та створенням комітетів по расовій і гендерній різноманітності.

У 2019-2020 рр. п'ять регіональних парламентів польських воєводств півдня та сходу схвалили ряд документів, спрямованих на боротьбу з так званою "ідеологією ЛГБТ". Вона розглядається як загроза для традиційної моделі польської родини. Схожі постанови були прийняті більш ніж в 90 містах і повітах Польщі. Майже третина поляків сьогодні проживає на територіях, проголошених "зонами, вільними від ЛГБТ".

Тиск євробюрократів з Брюсселя не змусив Польщу піти на поступки в цьому питанні. Там вважають, що мають повне право захищати традиційну сім’ю і сімейні цінності. І протистояти тотальній пропаганді гомосексуальності, коли агресивна меншість диктує волю більшості. Проте у ліволібералів інша думка з цього питання. Вони хочуть покарати Варшаву урізанням фінансування програм розвитку, бо поляки захищають традиційну сім’ю.

Позиція української церкви

В української влади немає послідовної та чіткої позиції у питанні захисту традиційної сім’ї. Побоюючись викликати гнів Заходу, де чимало прихильників гендерної ідеології серед політичної еліти, офіційний Київ відмовчується. Не роблячи радикальних кроків, Україна закриває очі на ЛГБТ-пропаганду. За цих умов роль захисника традиційних цінностей взяла на себе церква.

Предстоятель Православної церкви України митрополит Київський і всієї України Єпіфаній вважає, що теми гендеру та ЛГБТ нав'язані Заходом. На його переконання, гріх потрібно не пропагувати, а виправляти.

«Церква ніколи не сприйме те, що є гріхом. Це не те явище, яке потрібно пропагувати в суспільстві», - заявив митрополит Єпіфаній.

Глава ПЦУ наголосив, що церква любить всіх людей і не сіє ворожнечі. Але не вважає за потрібне виправдовувати життя, несумісне з християнськими моральними цінностями. Навпаки, закликає людей змінюватися і каятися у гріхах. Митрополит Епіфаній звернув увагу на спроби просувати в Україні гендерну ідеологію на рівні держави: призначення секретарів з гендерної політики у міністерства і видавництво шкільних підручників у руслі гендерної ідентичності.

«Православне християнство — частина європейської цивілізації, ми завжди були європейцями. Ми можемо принести в західну цивілізацію духовно добре, але точно не будемо втілювати в життя речі, які суперечать біблійному вченню, наприклад, одностатеві шлюби, а ми бачимо, наскільки це там популярно», — зазначив очільник ПЦУ.

Схожої позиції дотримується глава Української греко-католицької церкви Блаженніший Святослав Шевчук. У 2015 році він висловлював занепокоєння можливими змінами до Конституції, які містять серйозні загрози для інституту сім'ї в Україні та створюють підґрунтя для легалізації одностатевих партнерств.  

«Ці формулювання, насамперед, містять у собі серйозні загрози для інституту сім’ї в Україні, традиційних для українського суспільства взаємовідносин подружжя як союзу чоловіка та жінки, а також створюють підґрунтя для легалізації неприйнятних для морального здоров’я та природного розвитку суспільства одностатевих партнерств. Ці пропозиції загрожують штовхнути Українську Державу у прірву гріха аморальності, руйнації сім’ї як базового інституту суспільства та популяризації неприродних для людської особистості стосунків між особами однієї статі», - наголошується у зверненні глави Української греко-католицької церкви до тодішнього голови ВРУ Володимира Гройсмана.

Марш гідності у Нью-Йорку, США. 2011 рік. Фото: Вікіпедія

Гендерне божевілля на Заході

Пропагандисти гендерної ідеології люблять прикриватися тезами про боротьбу за рівність чоловіків та жінок. Насправді ж їх мета – створення людини нового типу, яка може змінювати свою статеву ідентичність в будь-який час і спосіб. Маніпулюючи поняттям свобода, ідеологи ЛГБТ почали наступ на сім’ю, духовність, батьківство, статеве виховання дітей та підлітків.

Вони отримали можливість цензурувати книги та шкільні програми, вказувати, які терміни можна вживати, а які ні. Як правильно виховувати дітей і що є дискримінацією, а що нормою. Навіть термін «мама» і «тато» тепер вважаються застарілими і гомофобними. У тому, що позиції Заходу на світовій арені похитнулися, винна в тому числі і агресивна гендерна ідеологія, котра проникає у дитсадки та школи та руйнує психологію і свідомість підростаючого покоління.

Рухаючись у напрямку гендерного божевілля, деякі країни ввели третю стать у паспорті. Щоб не ображати почуття транссексуалів, громадські вбиральні у Великобританії стали гендерно нейтральними. Міністерство освіти США дозволило трансгендерам брати участь в змаганнях для дівчаток, а також використовувати шкільні та робочі туалети відповідно до гендерної, а не статевої ідентичності. Дійшло до кумедних випадків: у випадку згвалтування поліція ідентифікує чоловіка як жінку, якщо він заявить, що відносить себе до жіночої статі. Під тиском опинилася сфера бізнесу. В Англії Procter & Gamble прибрала рекламу маргарину з сайту Mumsnet (сайт, де всі батьки діляться своїм досвідом) після звинувачення в тому, що цей «батьківський» сайт був трансофобним.

Ще один тренд – гендерно-нейтральне виховання дітей. До дитини звертаються, використовуючи безособову форму. Те, що таке ставлення може серйозно вплинути на несформовану психіку і змусить постійно сумніватися у своїй ідентичності, апологетів гендеру не турбує. З’явилися випадки звільнення з роботи вчителів через те, що вони звернулися до дитини з використанням особового займеника. Через гендерне виховання у США різко зросла кількість дівчаток-підлітків, які хочуть змінити стать. Коли журналістка Абігейл Шрайєр написала про це книгу, то її звинуватили у трансофобії. А професорка Каліфорнійського університету в Берклі Грейс Лейвері закликала спалити цю книгу.

Одна з найбільших фондових бірж США NASDAQ рекомендувала компаніям, чиї акції там торгуються, "прагнути до того, щоб мати в раді директорів принаймні двох членів, що відображають різноманіття: як мінімум одного директора, який вважає себе жінкою, і як мінімум одного директора, що ідентифікує себе як представника расової меншини або ЛГБТ". Тепер професійні здібності людини, її вміння та ініціативність, на яких базується фундамент цивілізації, відходять на задній план. Головне – якої вона расової чи гендерної приналежності. 

То чи потрібне Україні таке майбутнє?