Деолігархізація чи ЗЕолігархізація
Хрестовий похід Зеленського проти олігархів розпочався. Але життя народу від цього не покращає.
Як це було
Серіал «деолігархізація» від Зеленського завершився. 23 вересня монобільшість «Слуг народу» разом із сателітами ухвалила антиолігархічний закон. Щоправда, попереду можливі нові сезони серіалу, присвяченого боротьбі з олігархами-кровопивцями за режисурою самого президента. Кажуть, народ дуже любить спостерігати як нещадно боряться з олігархами. Але наразі про продовження нічого невідомо.
У березні 2021 року КМІС оприлюднив результати опитування про ставлення українців до олігархів. 92% опитаних сказали, що олігархи мають великий вплив, який переважно здійснюють через депутатів та ЗМІ. Можливо, знаючи народну неприязнь до олігархів, Зеленський і розпочав свою деоліграхізацію.
Епопея деолігархізації від ЗЕ стартувала у квітні. Тоді глава держави заявив, що дав доручення РНБО, Антимонопольному комітету та своїм підлеглим з Офісу президента розробити закон про статус олігархів. Через місяць документ був практично готовий. А 2 червня внесений до парламенту як невідкладний.
Незважаючи на критику експертів та опозиційних політичних сил, 1 липня закон був ухвалений в першому читанні. Опозиція, побоюючись надмірної концентрації повноважень щодо визначення статусу олігарха в руках президента і РНБО, намагалася затягнути процес. Спікер Дмитро Разумков відправив закон у Венеціанську комісію і хотів би дочекатися її висновків, перш ніж приймати законопроєкт у другому читанні. Але на засіданні парламенту він був відсутній через коронавірус. А монобільшість поставила за мету будь-якою ціною проголосувати деолігархізацію 23 вересня. Тому вирішили: голосувати не за кожну поправку, а за окремі статті. На обурення опозиціонерів не зважали.
Процедура ухвалення важливого закону зайняла годину часу. На табло висвітилось: 279 «за». Крім «Слуг народу», підтримали ініціативу Зеленського половина депутатів з фракції «Голосу», а також групи «За майбутнє» та Довіра». В поспіху більшість умудрилася навіть внести кілька поправок, які суперечать одна одній. Тож тепер доведеться це виправляти. А фракція ЄС подає до правоохоронних органів заяву про злочин, вчинений посадовими особами Верховної Ради через порушення права депутатів на законодавчу ініціативу.
Що передбачає антиолігархічний закон
Щоб офіційно стати олігархом, потрібно відповідати як мінімум трьом з 4-ох ознак. Брати участь у політичному житті, мати значний вплив на ЗМІ, бути власником (кінцевим бенефіціаром) компанії, яка займає монопольне становище на ринку та мати статки більше 1 млн прожиткових мінімумів (близько 83 млн доларів або понад 2,2 млрд гривень).
В Україні загалом знайдеться на так багато осіб, які можуть похвалитися наявністю усіх цих критеріїв. Того, кого визнали олігархом, чекають певні труднощі у публічному житті. Особа потрапляє у спеціальний реєстр і не зможе фінансувати політичні партії, мітинги та демонстрації, робити внески у виборчі фонди (крім власного). Олігарху забороняється брати участь у великій приватизації. Та ще й доведеться подавати податкові декларації.
За законом, участь у політичному житті передбачає зайняття високої посади у керівництві державою – від президента до голови ВРУ, Кабміну та закінчуючи заступником міністра (привіт Порошенку).
Статус олігарха буде присвоювати РНБО. А президент вводити його у дію своїм указом. Подання на визнання особи олігархом зможе робити уряд, член РНБО, НБУ, СБУ та Антимонопольного комітету.
Закон передбачає можливість втратити звання олігарха. Потрібно лише позбутися якоїсь зі своїх олігархічних рис. Для цього можна, наприклад, продати свої медіа-активи особам з бездоганною репутацією. Але кінцеве рішення залишається за всесильною Радою Нацбезпеки та Оборони.
Є й наслідки для посадових осіб, які контактуватимуть з олігархом чи його представником. Вони негайно мають заповнити на сайті РНБО декларацію про свої контакти з такою особою, навіть якщо це була розмова у режимі онлайн.
Хорошими намірами вимощена дорога у пекло
На початку свого правління Владімір Путін теж починав боротися з олігархами. В результаті вийшло так, що більша частина олігархів стали наближеними до Кремля. А ті, хто не увійшов в цей перелік, потрапили в опалу та втратили майно і впливи. В Україні можливий аналогічний сценарій.
Очільник партії «Слуга народу» Олександр Корнієнко назвав підсумки голосування «єднанням конструктивних сил, налаштованих проти олігархів». Хоча серед тих, хто віддав свій голос за закон, є представники тих же олігархічних груп. Яскравий приклад – «За майбутнє», де аж кишить олігархами та їх представниками. Чому ж тоді вони підтримали деолігархізацію?
Інша думка в опозиційних нардепів, які побоюються, що відтепер Зеленський і РНБО в ручному режимі визначатимуть неугодних йому та навішуватимуть ярлик «олігарха». Найбільші шанси потрапити в чорний список має Петро Порошенко – заклятий опонент Зеленського. Деякі аналітики навіть зауважили, що закон про деолігархізацію ніби готувався під п’ятого президента. Щодо решти, олігархів, є всі шанси, що вони уникнуть гніву РНБО. Для цього потрібно лише не гнівити президента і демонструвати свою лояльність.
Політтехнолог Едуард Багіров вважає закон про деолігархізацію запізнілим у часі. На думку експерта, його слід було ухвалювати ще у середині 90-х років. Незрозуміло, наскільки чесними і принциповими будуть особи, які контролюватимуть виконання закону. З іншого боку, олігархи теж не будуть сидіти, склавши руки. Стріляти у команду президента будуть не кулями з автомату Калашникова, а інформаційними сюжетами.
Втім, може для цього у законі про деолігархізацію передбачений пункт про медіа-активи. Майже усі телеканали України належать особам, яких можна класифікувати як представників олігархічного класу. Щоб убезпечити собі теплу ванну в провідних українських ЗМІ, влада може поставити негласну умову: або ви нас не критикуєте, або ваш власник отримує статус олігарха.
Політолог Петро Олещук переконаний, що олігархи зуміють адаптуватися до нових реалій. Але вплив влади на їх медіаактиви може посилитися.
«Будуть виникати скандали з приводу зв'язків між представниками тих чи інших державних структур з олігархами, оскільки це потрібно буде декларувати. Можливі істотні зміни в сфері медіа - перерозподіл медіаринку. Олігархам потрібно буде якось адаптуватися до нових умов. І знову-таки, це дозволить з боку влади впливати на відповідні медіаактиви», - зазначив політолог.
Що отримає народ
Якщо коротко, то нічого. Не буде показових розправ і націоналізації сумнівно приватизованого майна. Публічного каяття і зізнання у всіх смертних гріхах, вчинених олігархами. Тарифи на газ і електроенергію не впадуть. Ціни на товари і послуги не знизяться. Монопольне становище окремих фінансово-промислових груп нікуди не зникне. Життя малого та середнього бізнесу від ухвалення антиолігархічного закону Зеленського не покращиться. Конкурентне середовище та інвестиційний клімат теж суттєво не зміняться. Та й політика навряд чи стане кришталево чистою і позбавленою впливу олігархів.
Звісно, народ хотів би побачити як Зеленський героїчно розкуркулює олігархів, а награбоване ними майно роздає усім громадянам. Як після деолігархізації добробут усіх різко зріс, а економіка розквітла. Як запанувала справедливість і закон. На жаль, все це лише мрії та фантазії.
Голосування за закон про деолігархізацію представників частини олігархічних груп говорить про те, що вони не бачать для себе серйозної загрози в його прийнятті. Тому нас чекає не боротьба з олігархами, а лише видимість цієї боротьби. А справжніх олігархів цілком можуть назвати успішними бізнесменами.
В Україні давно є все, для успішної боротьби з олігархами. Антимонопольний комітет, НАБУ, Гепрокуратура, правоохоронні органи, суди. Але нема політичної волі боротися. Хіба в АМКУ не знають про монополізм і зловживання окремих фінасово-промислових груп? Чудово знають, але закривають на це очі. Олігархи сильні тому, що слабкі і недієві, уражені корупцією інститути, які мали б виконувати свої функції. Скільки законів не приймай, необов’язковість їх виконання та можливість підкупу зводить нанівець навіть самі благі наміри.
Основна помилка Зеленського у тому, що він вирішив боротися проти окремих олігархів, але не проти системи, яка дозволяє їм мати серйозний вплив на політику та економіку. Це звісно вигідно, якщо мета – прибрати політичних опонентів. Але неефективно, якщо ціль – справжня деолігархізація держави.