Умиротворення агресора: як Росія роздмухує параною страху, шантажу та брехні

Замість розрядки напруга зростає. Сторони підвищують ставки у небезпечній грі.

Безрезультатні переговори

10 і 12 січня у Женеві та Брюсселі відбулися важкі переговори між Росією та США і НАТО. Як і прогнозували більшість аналітиків, зустріч дипломатів завершилася безрезультатно. По-іншому й бути не могло. Москва поставила Вашингтону та НАТО умови, які можливо виконати, лише поступившись базовими принципами і цінностями. Захід не раз проявляв слабкість у протистоянні з Росією. Закривав очі на її дії. Загравав умиротворенням. Але цього разу відступати було просто нікуди.

Основні вимоги Москви зводилися до так званих гарантій безпеки. З вуст агресора це звучить дивно та дико. Російські війська окупували частину території суверенної держави. Армія РФ стоїть на кордонах України і демонструє готовність до нового витка агресії. А тепер Кремль заявляє, що йому щось загрожує. Тому США і НАТО повинні гарантувати Москві, що Альянс відмовиться від свого подальшого розширення. І навіть виведе війська з країн колишнього соцтабору.

Переговори Росії з США та НАТО про поділ сфер впливу дуже схожі на дипломатію 1930-х років та періоду «холодної війни». Якби Путін жив у часи Гітлера, він би точно міг домовитися з фюрером про зони інтересів у Європі та інші важливі моменти. Але на вулиці 21-ше століття. І міжнародне право ще ніхто не відміняв. Хоча у Кремлі цього дуже б хотіли. Та й Захід не виступає у ролі сторони, які зазнала поразки у війні і готова прийняти будь-які умови переможця.

«Члени НАТО готові вести діалог з Росією, але ми не підемо на компроміс щодо основних принципів, ми не підемо на компроміс щодо суверенітету та територіальної цілісності кожної країни у Європі», – наголосив генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг за підсумками перемовин у Брюсселі. Також він додав, що Росія не може накласти вето на вступ України до НАТО. І попередив про високу ціну у разі нової агресії Москви. А заступниця держсекретаря США Венді Шерман, яка брала участь у переговорах з заступником міністра закордонних справ РФ Сергієм Рябковим, заявила, що кожна країна має суверенне право обирати власний шлях.

Натомість Росія звинуватила НАТО у відсутності бажання деескалації та вимагає негайно прийняти її умови. Водночас, 10 січня Сергій Рябков запевнив, що Москва не планує нападати на Україну. Але жодних підстав вірити російському дипломату немає.

На думку політолога Володимира Цибулько, Росія взагалі не зацікавлена ні в яких поступках, вона зацікавлена в тому, щоб їх відкинули. Тому переговори завершилися так, як і мали завершитися – без жодного конкретного результату.

Розмова про Україну без України

Неприємним моментом російсько-західних дипломатичних консультацій стало дистанціювання України. Про нас говорили без нас. На жаль, це вже стає тенденцією, коли українську владу західні партнери інформують про результати перемовин з Москвою постфактум. І не відразу, а ще й за кілька днів. Так було під час телефонних розмов Байдена і Путіна. Аналогічна ситуація і після зустрічей у Женеві та Брюсселі.

Можливо, західні лідери просто не дуже довіряють Зеленському і його команді? Вважають його не зовсім компетентним? Чи побоюються, що з Офісу президента може відбутися небажаний витік інформації? Після «Вагнергейту» можливо все. Як би там не було, факт залишається фактом: про нас говорять без нас.

Та схоже, це не дуже хвилює президента Зеленського, який нещодавно насолоджувався відпочинком у Буковелі. Дивно, але глава держави демонструє більше інтересу до «боротьби з олігархами», а точніше з своїм політичним опонентом, ніж до російської загрози. За всю українську владу віддувався міністр закордонних справ Дмитро Кулеба. Він заявив, що Росія цинічно вимагає гарантій безпеки, у той час, коли її «армія брязкає зброєю біля українського кордону, тримає в заручниках Крим та воює на Донбасі». Та запевнив: Кремль не має права голосу щодо членства України в НАТО.

Політолог Андрій Золотарьов зауважив, що переговори про Україну без України нічого хорошого нам не обіцяють. І висловив побоювання, що ми можемо стати розмінною монетою в торгах світових гравців. Експерта непокоїть, що Київ можуть змушувати виконувати Мінські угоди, що приведе до політичних катаклізмів.

З іншого боку, державний секретар США Ентоні Блінкен 12 січня пообіцяв українському міністру МЗС Дмитру Кулебі серйозну військову допомогу та збільшення присутності НАТО у сусідніх країнах, якщо Росія вибере шлях агресії. Також він запевнив, що Вашингтон готовий ввести потужні санкції проти російської економіки. А обговорення майбутнього України обов'язково відбуватиметься за нашої участі.

Що далі?

Головний підсумок січневих розмов Росії з США та НАТО приблизно такий, як і телефонних спілкувань Байдена та Путіна у грудні минулого року. Тобто, ніякий. Деескалації напруги не відбувається. Навпаки, є ознаки підвищення ставок у грі з боку Кремля. Намагання роздмухати параною страху, погроз і підлого перекручення фактів.

Після завершення провальних переговорів Москва пригрозила «непередбачуваними і важкими наслідками» для всієї Європи. Міністр МЗС Росії Сергій Лавров дав зрозуміти, що Кремль не планує відводити свої армії від кордонів України. І назвав вимоги Вашингтона неприйнятними. Також у Росії вивчають можливість розмістити військові бази у країнах Латинської Америки, зокрема у Кубі та Венесуелі. І паралельно продовжують перекидати війська до західних кордонів з Сибіру і Далекого Сходу. Та проводять нові військові навчання. Чим все це завершиться і коли – невідомо.

Все це – елементи шантажу і блефу, які активно використовує Путін. У Росії сподіваються, що Захід проявить слабкість, у лавах НАТО станеться розкол. Хтось не витримає напруги. І тоді можна буде нав’язати свої умови. Російсько-путінська дипломатія зараз дуже нагадує дипломатію Третього Рейху. У Гітлера також спочатку не забували наголошувати, що фюрер хоче тільки миру. Але Заходу потрібно задовольнити бажання Німеччини. Прислухатися до її «справедливих» вимог. І тоді на континенті запанує мир і спокій. А інакше до справи візьметься вермахт. Щось схоже зараз робить Кремль. Єдине, що точно незрозуміло: на що готовий Путін.

Також Росія намагається подати ситуацію так, як ніби це Україна готується напасти на РФ і окупувати частину її території. Агресор і окупант вдає з себе невинну жертву. Цинізму і лицемірству влади країни-агресора немає меж. 13 січня заступник міністра закордонних справ Росії Сергій Рябков заявив, що військові пропонують Путіну силове вирішення ситуації з Україною. За його словами, «в голову українській владі можуть прийти будь-які немислимі речі, тому цьому варто покласти край».

На думку першого заступника командувача ВМФ України віце-адмірала Андрія Тарасова, загроза російського вторгнення в Україну з моря є цілком реальною. Вже зараз ворог здійснює провокаційні дії у Азовському морі та обмежує українське судноплавство. Не виключено, що росіяни можуть спробувати висадити десант.

Україні слід готуватися до різних сценаріїв. От тільки чи адекватно усвідомлюють загрози в Офісі президента? Бо останнім часом складається враження, що російського вторгнення більше бояться наші західні союзники, ніж українська влада.