Война или паника: почему Запад вывозит дипломатов, а гривна падает в бездну

Інформаційна істерія

З кінця минулої осені в українському суспільстві зростає занепокоєння. Ще у жовтні з’явилася інформація про концентрацію російських армій біля України. Супутникові дані і джерела у розвідці країн Заходу підтверджували факт появи значної кількості військових країни-агресора. Щось схоже було весною 2021 року. Але тоді напруга швидко пішла на спад. Однак, цього разу все інакше.

Українцям не звикати до повідомлень про небезпеку з боку Москви. Кремль з 2014 року веде проти України гібридну війну. Але суспільство якось пристосувалося до життя в умовах підвищеної загрози. Спочатку українці спокійно поставилися до інформації у ЗМІ про накопичення путінських армій. Всі сподівалися, що це чергова гра на міцність нервів. Що російські війська повернуться назад у місця постійної дислокації після навчань. Та дні йшли, а повідомлення ставали все тривожнішими.

Росія не лише не відводить свої підрозділи від України, а й перекидає нові. До кордонів України висуваються дивізії та техніка з Далекого Сходу. У Білорусі бульбофюрер Лукашенко погрожує Заходу і говорить про «загрозу» з боку України. Російські солдати проводять маневри у «бацьки». Масла у вогонь постійно підливає Кремль своїми заявами. Путін висуває ультиматуми США і НАТО, в яких вимагає гарантій безпеки і невступу України в Альянс. Принагідно не забуваючи шантажувати і звинувачувати Київ.

З грудня градус інформаційної напруги тільки зростає. Телефонні переговори Байдена і Путіна. Обмін заявами і погрозами. Щоденні новини про пересування військ агресора. Дипломатична війна і засідання НАТО. Січневі консультації американських і російських дипломатів у Женеві. Нарада у Брюсселі. Ультимативний тон Лаврова, Пескова і інших представників російської влади. Новини про підготовку санкцій проти Росії і передачу зброї Україні. Каверзна поведінка Німеччини і дискусія щодо відповіді Москві на можливу агресію. Інформація про вивезення сімей західних дипломатів з України. Публікація матеріалів про військові плани Росії і деталі наступу. Численні прогнози аналітиків, військових і політичних експертів про напрями ударів російських угруповань. Тривожні заяви західних політиків. Побоювання щодо здатності української армії чинити опір і відсутність належної техніки для захисту від авіації та ракет противника. Це тільки короткий і неповний зріз інформаційного меню, яке споживали українці впродовж останніх двох-трьох місяців. Звісно, це не могло не позначитися на їх внутрішньому психологічному стані.

Атмосфера невпевненості та страху

Повідомлення про небезпеку з боку Росії пересічного українця не здивують і не злякають. Але якщо новини про вторгнення військ агресора, яке ось-ось відбудеться, перебувають у ТОПі інформаційної повістки дня впродовж тривалого часу, навіть найстійкіші можуть зламатися і піддатися паніці. В суспільстві починає поширюватися атмосфера невпевненості і страху за майбутнє. Люди більше живуть непевним завтрашнім днем і очікуванням неминучого нападу Путіна, ніж поточними справами. Можливо, саме на це і розраховує агресор?

Ситуація не вийшла з-під контролю, але помітно, що суспільство психологічно стривожене та пригнічене. Стан невизначеності і очікування поганого сценарію може бути навіть гіршим за саму подію, що відбулася. Психологічно людина не може довго перебувати у полоні невпевненості. Їй потрібно знати, на що чекати в майбутньому. Якщо майбутнє невідоме і вселяє страх, людина відмовляється від планів і задумів та спрямовує свою енергію на забезпечення виживання.

Атмосфера непевного очікування вже впливає на українську економіку. Рекордно ростуть процентні ставки за облігаціями державної позики. Курс національної валюти опустився майже до позначки 29 гривень за долар та тримається тільки завдяки підтримці Національним банком. Чи є цьому об’єктивні причини? Можливо і є. Але панічні настрої – один з факторів валютних коливань. Поведінка українців теж змінюється. Все частіше вони думають не про те, куди інвестувати чи як розвивати власну справу, а про те, як перечекати важкий період. Хтось відмовляється від запланованих раніше покупок житла чи авто. Хтось забирає гроші з банку і ховає їх удома. Хтось робить покупки стратегічних продуктів на кілька місяців наперед. Ці явища ще не стали масовими. Але у випадку зростання напруги вони можуть набути більших масштабів. А це не може не вплинути на стан економіки. Та й які інвестори будуть відкривати бізнес в державі, яка перебуває на порозі війни?

Одне з завдань Путіна – поширення в Україні атмосфери паніки і хаосу. Можна стягнути армії і не зробити жодного пострілу. Та психологічний тиск здатний наробити багато бід і похитнути суспільну стабільність. Кремлю потрібна слабка Україна, де люди панічно стоять у черзі за гречкою, валютою і з години на годину очікують на напад. Де економіка котиться у прірву, а всі лише гадають: що буде робити Путін? Це потрібно розуміти, коли маєш справу з таким підступним ворогом.

Коли народ не довіряє владі

Українська влада сама частково винна в поширенні панічних настроїв у суспільстві. Взагалі поведінка Зеленського і його підлеглих була дивна ще від появи інформації про початок концентрації російських військ поблизу українських кордонів у жовтні минулого року. Тоді нас запевняли, що ніякої концентрації взагалі немає. А західні медіа і розвідка помиляються. Пізніше в Офісі Президента неохоче визнали, що факт появи додаткових армій країни-агресора таки існує.

Потім вибухнув «Вагнергейт». І українці дізналися, що влада забрехалася, коментуючи скандал. Нещирість і фальш обурили суспільство. Посіяли зерна недовіри. А далі були переговори Байдена і Путіна, про які Україну інформували через кілька днів. І нові суперечності в оцінці російської загрози між Зеленським, Офісом президента та Заходом.

Реакція влади на зовнішньополітичну напругу дійсно насторожує. Коли були значно спокійніші часи, РНБО скликалось щотижня. А зараз – раз на місяць. Народні депутати розбрелися святкувати новорічно-різдвяні свята. Не спромоглися навіть зібратися на позачергову сесію, щоб обговорити поточну ситуацію. Зеленський поїхав кататися на лижах в гори та відпочивати у Буковелі. А в цей час зовнішня напруга зростала. Кремль транслював свої вимоги і погрози. У західних столицях активно радилися, що робити. Однак українська влада вдавала, що нічого особливого не відбувається.

Спокій і витримка – хороші риси. Та в нашому випадку це радше сприймається як халатність, поверховість і несерйозність. «Вагнергейт» та інші зашквари ЗЕ-влади похитнули довіру суспільства до заяв офіційних осіб. Коли з’явилося відео Зеленського з закликом не панікувати, не купувати сірники та гречку, воно не надто заспокоїло.

Та й звернення глави держави після засідання РНБО не мало потужного ефекту. Довіра до президента похитнулася. Не дарма понад 50% українців вважає, що Зеленський не зможе виконувати функції головнокомандувача ефективно.

Сьогодні народ більше схильний вірити заявам західних політиків, медіа і спецслужб, ніж українським посадовцям. Але винна у цьому влада. Це наслідок політики мовчання, ігнорування, брехні і напівправди. Можливо, виїзд сімей західних дипломатів з України – це сигнал Зеленському більш серйозно поставитися до небезпеки?