Справа Володимира Продивуса: судовий рекет «Іменем України»

Відомий український адвокат Ростислав Кравець в статті “Фактор Князєва: чому судова гілка влади відлякує інвесторів в український бізнес” проаналізував корупційні ризики, пов'язані з роботою українських судів та як вони впливають на інвестиційний клімат на прикладі окремого кейсу з практики роботи Верховного Суду.

Зокрема, Ростислав Кравець звернув увагу на очевидний вихід Верховним Судом за межі наданих йому повноважень, а також ігнорування низки сталих позицій ВС щодо неможливості визнання неукладеним виконаного правочину, а також застосування строку позовної давності, відповідно до якої строк звернення до суду становить три роки з моменту вчинення правопорушення, та пропуск якої є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Журналісти нашого видання провели власне розслідування, де розбирались, що не так зі справою №902/1076/21, де позивачем виступає екс-регіонал Володимир Продивус, та які “аргументи” переконали суддів Верховного Суду прийняти рішення на його користь.

Почнемо із самого Продивуса Володимира Степановича. Постать досить однозначна, і репутація його говорить сама за себе: екс-народний депутат від «Партії Регіонів», якого журналісти не раз називали кнопкодавом і рекетиром. Крім того, згідно поширеної в мережі інформації, є причетним до бурштинових скандалів на Рівненщині, а також - до виведення коштів з державного Черкасиобленерго, прихильник «руського міра» та власник російського громадянства.

У жовтні 2021 року Продивус Володимир Степанович звернувся до Господарського суду Вінницької області з позовом про витребування контрольного пакету акцій одного з вінницьких підприємств, які були продані ще у 2014 році за договором, який Продивус Володимир Степанович нібито не підписував, а в день укладення договору 04.08.2014 він був не у м. Вінниця, а працював як народний депутат у м. Києві.

Тут вже стає цікаво, бо всі ми знаємо як депутати виконують свої обов’язки. І тут мова навіть не йде про кнопкодавство, адже згідно відкритих даних ВРУ, 04.08.2014 ні пленарних засідань Верховної Ради, ні засідань Комітету містобудування, членом якого був Продивус В.С., не було.

Суду Володимир Степанович сказав, що про продаж акцій, який відбувся у 2014 році, він нічого не знав аж до кінця 2020 року. Однак до наших рук потрапили декларації Продивуса В.С., як нардепа, з яких вбачається, що відсутність акцій він задекларував ще у 2015, 2016 та 2017 роках.

Тому не дивно, що оцінку позовній давності судді Верховного Суду вирішили просто не надавати, бо інакше як виправдати її пропуск у випадку, коли факт відчуження акцій позивач не просто визнав, а сам тричі задекларував їх відсутність?

Однак, це ще не все. За версією Володимира Степановича, з якою погодилися і судді Верховного Суду Бакуліна С.В. та Стеденець В.І, документи, на підставі яких було здійснено продаж акцій у 2014 році, нібито було винесено з депозитарної установи відповідачем у справі. Дану обставину підтвердили свідки (працівники депозитарної установи).

Нам стало цікаво, що ж це за депозитарна установа, яка за фактом втрати документів суворої звітності, навіть не звернулася в правоохоронні органи та не створила відповідну комісію за фактом втрати документів, не склала акт про втрату документів, як того вимагає закон.

Депозитарна установа виявилася не проста, нею є ТОВ «ФК «ТЦП «Реєстр-Консалтинг», власником якої є двоюрідний брат Продивуса – Андрій Копійка. Директором цієї депозитарної установи та представником на час розгляду справи в суді першої інстанції була Оксана Бенівська, вона ж колишня помічниця Продивуса В.С. як народного депутата.

Далі Оксану Бенівську як представника депозитарної установи в суді замінив адвокат – Гонтарь Олег Миколайович, який у даній справі є представником ТОВ «ФК «ТЦП «Реєстр-Консалтинг», а також паралельно являється представником самого Продивуса Володимира Степановича в низці інших судових справ, як наприклад, в не менш резонансній справі про повернення Продивусу президентства в Федерації боксу України.

Ось вам, так би мовити і судочинство по-регіоналівськи. Цікаво, можливо, у Володимира Степановича є акторська чи режисерська освіта? Бо виходить, що достатнім для того, щоб повернути собі бізнес, який продав шість років тому, є намалювати сценарій (нехай і не дуже креативний) і забезпечити, щоб усі учасники, а саме депозитарна установа, слідували по ньому. А для того, щоб переконатися, що все піде по плану, і свідчення депозитарної установи не дадуть збій, ще й відправити в суд представляти інтереси цієї установи свого ж адвоката.

Ну і якщо поведінка Продивуса Володимира Степановича, з урахуванням його репутації, як людини далекої до добросовісної, не викликає ні у кого додаткових запитань, то от до суддів Верховного Суду, які прийняли таке рішення, питання все ж є. Як наприклад, чи не переконував Володимир Степанович прийняти рішення на його користь суддю Студенця В.І. по дорозі, поки підвозив його в машині?

Відповідь на це питання ми, на жаль, вже не дізнаємося. Можемо лише зазначити, що судді Бакуліна С.В. та Студенець В.І. є суддями старої гвардії, яким вдається втриматися на позиціях попри всі реформи та непоодинокі корупційні скандали.

Наприклад, щодо судді Бакуліної С.В. в мережі міститься інформація, що вона слідством віднесена до групи суддів ВГСУ, на яких здійснювався незаконний розподіл справ з порушенням порядку, встановленого законом. ГПУ розслідує справу про незаконне втручання екс-голови та екс-заступника ВГСУ Татькова та Ємельянова у роботу автоматизованої системи документообігу суду. Причетна до ухвалення у складі колегії сумнівних рішень, яким суд дозволив незаконне будівництво на територіях історико-культурного значення.

Вся ця інформація не завадила їй прослизнути в новообраний Верховний Суд.

Так само, як і зазначення недостовірних даних в декларації щодо обсягу належного майна та доходу у 2016 році, не завадила Студенцю В.І. бути обраним до «нового» Верховного Суду.

Ось такі вони, еліта нації – судді Верховного Суду, які за роки роботи в системі, попри всі судові реформи, не раз дозволяли собі у «виняткових» випадках закривати очі на очевидні речі та приймати рішення всупереч не лише закону, а й будь-яким нормам моралі. Чим вам не узаконення рекету через суддівську верхівку?