«Жаліти не треба, необхідно підтримати»: як спілкуватися з військовими, які отримали травми

Багато українців повертаються з фронту, маючи поранення чи більш важкі травми. Війна змінює людей назавжди. Як правильно спілкуватися з військовими у цивільному житті – жаліти, допомагати, чи не зволікати? Про особливості спілкування з військовими та як їм адаптуватися після фронту, журналістам From-UA розповіла психолог, директор благодійного фонду «Довгаль» Марина Довгаль.

«Насамперед, у всіх військових є психологічні травми. Навіть якщо людина не отримала травм фізично, є моральні травми. Таких людей неможна залишати сам на сам з проблемами, як це часто відбувається. Що стосується людей з травмами, то, найчастіше, вони не люблять, коли їх жаліють. Для них жалість – це найгірше від оточуючих. З ними треба спілкуватися, як зі звичайними людьми», - говорить психолог Марина Довгаль.

Коли людина повертається з госпіталю у звичайне життя, проблема поранення чи травми уходить на інший план, бо вони цю втрату вже перебороли. Але треба розуміти, що людина стала з обмеженими можливостями, коли лишилася руки чи ноги. Будуть перепони і з спілкуванням, з переміщенням, певні труднощі у побуті тощо.

«У нас ще таких мало, які повертаються з війни з пораненнями, але яких я знаю, то з ними важливо спілкуватися, як зі звичайними людьми, не робити акцент на їх фізичній травмі. Жаліти їх не треба, а ось підтримка – дуже важлива. Підтримка на всіх рівнях і не лише психологічна. Для таких людей в країні треба створювати робочі місця. А так людина повернулася додому без руки чи ноги, воювати вже не може, та на роботу у цивільному житті теж піти не може. Коли людина повертається з фронту, вона має мати заняття, роботу, щоб переключитися у мирне життя», - радить Марина Довгаль.

Наразі у багатьох військових є пост травматичний синдром. Але в Україні це не кваліфікується як діагноз чи захворювання.

Також основна проблема у тому, що після фронту військові не можуть адаптуватися у цивільному житті, немає такого універсального «перемикача» для людини.

«У нас в планах зробити курси терапії для військових, під час яких будуть певні психологічні курси адаптації, щоб військові змогли заново нормально жити вдома, в родині, у цивільному житті. Військовим особливо потрібна психологічна підтримка. Проте інколи важко військовому відкритися психологу, а психологу – важко зрозуміти військового. Україні наразі необхідні військові психологи», - розповіла психолог.

Також головне в адаптації військового – терпіння його родини та близьких людей.

«Розуміння, терпіння та вміння слухати – це важливо для родини військового. Щоб військовий зміг розповісти своїм близьким те, що, можливо, накопичувалося роками. Варто не забувати, що військові – завжди герої, навіть якщо він повернувся до цивільного життя. Треба завжди це пам’ятати, що людина ціною власного життя боронить чи боронила свою країну. Військові, ветерани – всі вони мають бути для цивільних героями, ними і залишатися», - вважає Марина Довгаль.