Центр стратегічних комунікацій: кулуарні зв’язки, вкрадені гроші та сумнівна доброчесність керівництва

Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки (ЦСКІБ), який офіційно мав би зміцнювати український інформаційний простір, дедалі більше нагадує структуру, що працює не на державу, а в інтересах окремих донорів та пов’язаних із керівництвом людей. Зібрані факти вказують на низку конфліктів інтересів, відсутність прозорості у витратах та призначення москвофілів, що ставить під сумнів доброчесність головного страткому країни.

Найяскравішим прикладом кулуарних відносин є зв’язок керівника ЦСКІБ Ігоря Солов’я з Валентиною Савіцькою, очільницею комунікацій Управління державної охорони (УДО).

Понад рік вони таємно живуть разом, але декларацію Валентини Савіцької на сайті НАЗК не знайти. Досить дивно, що у нас є окремий вид чиновників, які отримують гроші від держави, але не публікують свої декларації. За законом, якщо особи спільно проживають більше 183 днів, або останні 10 днів звітного періоду, то мають декларувати спільні доходи. Попри це, інформації про статки та джерела доходів ані Соловʼя, ані Савіцької у відкритому доступі немає. Зрозуміти, чи не перетворюються особисті стосунки на важіль впливу на державні проєкти, досить складно.

Показово, що співпраця ЦСКІБ з УДО активізувалася після початку стосунків Солов’я з Савіцькою. Зокрема:

• 6 грудня 2024 року ЦСКІБ долучився до закритої презентації УДО для іноземного дипломатичного корпусу (джерело: офіційна Facebook-сторінка ЦСКІБ).
• 28 листопада 2024 року УДО разом із ЦСКІБ ініціювали проєкт аналізу російських пропагандистських кампаній, спрямованих на дискредитацію українських посадовців (джерело: Facebook-сторінка УДО, дослідження).
• 31 липня 2024 року ЦСКІБ підписав меморандум з УДО про виявлення та протидію інформаційним загрозам вищим посадовим особам України (джерело: Facebook-сторінка УДО).
• 16 липня 2024 року УДО опублікувало відео, яке розробив ЦСКІБ про безпечне використання гаджетів (джерело: Facebook-сторінка УДО).

Ці факти наштовхують на думку, що глибокі та близькі стосунки очільника ЦСКІБ та працівниці УДО визначають пріоритет роботи Центру.

Відхилення від декларованих цілей і залежність від донорських коштів

Спочатку ЦСКІБ декларував високу мету – посилювати інформаційну стійкість та сприяти урядовим комунікаціям. Після початку повномасштабного вторгнення росії в Україну завдання Центру стали ще амбітнішими: створення «єдиного інформаційного фронту» та координація стратегічних комунікацій між урядом, громадянським суспільством і міжнародними партнерами. Проте у реальності Центр дедалі більше виглядає як підрядник, який обслуговує інтереси конкретних замовників та розподіляє серед друзів гранти міжнародних партнерів. Ця тенденція натякає, що пріоритет нинішнього керівництва Центру — не державна користь, а відпрацювання «зручних» тем для вузького кола замовників.

На цю думку додатково наштовхує і питання і про кадровий склад та фінансування Центру. Серед 23 осіб, які там працюють, 8 – це співробітники державного підприємства «Укрінформ», тоді як 14 осіб зайняті на донорських контрактах. Джерело коштів для оплати ще однієї особи взагалі невідоме.

Керівник ЦСКІБ Ігор Соловей, разом із іншими ключовими членами (Микола Балабан, Олександр Подобрій, Юрій Ступень, Марія Сагайдак, Юлія Сіренко, Максим Віхров, Сергій Жуков, Олег Сидоренко, Анастасія Струк, Володимир Сакундяк, Вікторія Зражевська, Катерина Нечаєва та Ярослав Католик) працюють на донорських контрактах. Це посилює підозру, що ЦСКІБ діє в інтересах будь-кого, але точно не держави.

Максим Ялі - співробітник страткому, який приїхав з російських каналів

Особливої уваги заслуговує аналітик Максим Ялі, який позиціонує себе як керівник відділу стратегічних комунікацій, хоча за штатним розписом має формальний статус «звичайного аналітика» (джерело: Facebook-сторінка Максима Ялі).

Попри офіційну посаду у державному підприємстві та отримання коштів з бюджету, Максим Ялі у 2024 році продовжує вести свою Facebook-сторінку переважно російською мовою, демонструючи повну зневагу до державної інформаційної та мовної політики. В умовах повномасштабної війни така зневага неприпустима ані для аналітика, ані для керівника відділу стратегічних комунікацій.

Хоча, чого дивуватись, якщо знати, що Максим Ялі під час війни виправдовував Віктора Медведчука, поширював російські тези на його каналах та їздив у москву на ефіри? Так, вам не привиділось, український стратегічний комунікатор Максим Ялі фігурує у понад сотні результатів пошуку на сайті російського «первого канала», який виправдовує війну проти України та зомбує росіян.

Цей “професійний українець з російських каналів”, як його називають російські пропагандисти, відкрито кепкував з українського уряду, критикував «Слугу народу» за підготовку до коронавірусу та заявляв, що «Байден чітко дав зрозуміти Зеленському, що ніхто не буде давати гроші, які буде розграбовувати українські еліти». Це пряма цитата Максима Ялі, на хвилинку.

Про регулярне відвідування каналів російського посіпаки віктора медведчука та просування там російських конспірологічних годі й казати – про це навіть писав Детектор Медіа.

Такі висловлювання не просто ставлять під сумнів відданість Максима Ялі Україні, яка платить йому зарплату та яку він начебто мав би захищати. Його публічна діяльність містить чимало суперечливих моментів.

Заголовки відео, опубліковані Ялі на власному YouTube-каналі, відкрито провокативні: наприклад, «Почему Медведчука не посадят и зачем Зеленский устроил этот цирк? Контрольный удар Максима Яли».

У своїх блогах Максим Ялі відверто виправдовує російського посіпаку віктора медведчука, якого обміняли на бранців Азовсталі.

Фактично, аналітик, який має сприяти українській інформаційній безпеці, під час війни перебував в епіцентрі проросійських дискусій та зв’язків із сумнівними персонами. Це кидає тінь не лише на Максима Ялі (з ним все зрозуміло), але й на Ігоря Соловʼя та репутацію всього Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки..

Усе вищевикладене свідчить: Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки працює в умовах непрозорої структури фінансування, опиняючись під впливом сумнівних особистих зв’язків його керівництва. Замість чіткої реалізації державної політики у сфері інформаційної безпеки, ЦСКІБ дедалі більше нагадує майданчик, де особисті стосунки керівництва і кулуарні домовленості визначають, які проєкти запускати, кого на роботу брати та яку інформаційну стратегію просувати.

Це ставить під сумнів доброчесність керівника Центру Ігоря Солов’я, а також актуалізує необхідність провести незалежний аудит витрат та перевірку діяльності ЦСКІБ та його співробітників. Адже в умовах війни та підвищеної чутливості інформаційного простору ми не можемо дозволити собі розкіш мати орган, що працює в інтересах кого-завгодно, окрім держави.