Ігор Когут: «В політичній сфері ми є серйозними банкротами довіри»
9 жовтня в редакції інтернет-видання Новости Украины – From-UA був політолог, директор Української школи політичних студій Ігор Когут. Наш гість розповів про роботу Конституційної Асамблеї, а саме про те, над чим наразі працюють її учасники, пояснив, що для нас значить вступ до Європейського Союзу, і що, відповідно, для європейців значить участь українців у їхньому житті, та дав свій прогноз щодо подальшої політичної кар’єри доньки Юлії Тимошенко.
Васюнык Игорь: - Вы сейчас находитесь в составе Конституционной Ассамблее. «5 Канал» как-то делал сюжет о том, над чем работают деятели-участники (а там есть и коммунист Крючков, и Кравчук и другие видные экс-политики), но на том все и закончилось. Вы хотите улучшить Конституцию, но как? Что Вы решили за круглым столом? Непонятно. Потому что, то, какой заговор против Кравчука, то вышвырнутый из КА профессор Могилянки Мусияка (замененный на политолога Фесенко) говорит: «...Конечная задача – это выход на принятие новой конституции, в которой будет окончательно закреплен полумонархический, фактически монархический вид власти в Украине». Разъясните, в чем дело и когда уже Конституционная Ассамблея выдаст результаты?
Ігор Когут: - Щиро вдячний. Насправді, я так розумію, в питанні йдеться про народного депутата України. Для мене це, звичайно, великий виклик бути серед членів Конституційної Асамблеї (КА. – Ред.), тому що я представляю цю невеличку частину учасників КА, котрі представляють громадянське суспільство. Ми не належимо ні до академічних інститутів, ні до жодних владних інституцій, ні до політичних партій, зокрема, опозиція сьогодні не присутня в Асамблеї. І насправді, можливість почути і побачити цю температуру, котра часом присутня на наших пленарних засіданнях, можна було б безпосередньо, беручи участь у них. Нам доводиться дуже часто гостро реагувати на проблеми і виклики сьогоднішнього дня.
Зокрема, я з іншими колегами з громадянського суспільства, в тому числі і представник Комуністичної партії Георгій Крючков, дуже жорстко реагували на ухвалення Верховною Радою (ВР. – Ред.) закону «Про всеукраїнський референдум». Насправді, коли ми домовлялися про участь в Асамблеї, то не було жодних сумнівів щодо змін до Конституції. Навряд чи ми вийдемо на ухвалення нової Конституції, це може бути нова редакція. Є амбіції на доволі серйозні зміни, хоча і є дуже серйозна позиція щодо багатьох конституційних аспектів. Про це можна детальніше говорити пізніше.
Але ми виступили зі зверненням до Асамблеї і до президента Януковича врегулювати питання всеукраїнського референдуму, бо ми не передбачали і не погоджуємося з тим, що Конституція може бути змінена на всеукраїнському референдумі. Референдум – це чудовий інструмент демократії, але він має завжди мати свої межі. Я вважаю себе промоутером демократії, я вважаю себе людиною, яка переймається функціонуванням демократичних інститутів, функціонування самої демократії, але чудово розумію з досвіду застосування референдумів в багатьох країнах, що це дуже часто складний і протирічний інструмент. Це довели в дуже багатьох країнах, ми постійно любимо згадувати Німеччину до 1930-х років, але можна згадати Латинську Америку й інші країни, де завдяки референдумам ніби для благих намірів ухвалювалися конституції чи рішення, котрі призводили до авторитаризму, а в деяких випадках – до формування тоталітарної системи.
Я би не сказав, що досвід, котрий сьогодні є в КА – є простим досвідом. Насправді в питанні дуже влучно згадується, що є представлені різні і діаметрально протилежні спрямування, тут великою проблемою сьогодні є потреба знайти ідеологічний консенсус. Насправді ідеологія дуже визначальна для формування нового дизайну Конституції, і ця дискусія, в принципі, так чи інакше, триває.
Скажімо, якщо ми говоримо про робочу групу, котра займається питаннями прав людини, другого розділу Конституції, то там доволі жорсткі, в тому числі й академічні, дискусії з приводу анотування соціальних прав. З одного боку, так, ми декларуємо, що ми соціальна держава, але з іншого боку, ми бачимо, що сама держава, сам апарат дуже часто дбає про себе, про свої блага, про свої ресурси. І те, що немає забезпечення діяльності ВР, Адміністрації Президента (АП. – Ред.), навпаки, бюджет все збільшується, а коштів на лікування важкохворих дітей (ми щодня бачимо лайф-бокси, ми щодня бачимо якісь благодійні кампанії, намагаємося зібрати кошти) – суперечить одне одному. Держава завжди має ставити для себе пріоритет людини, здорової нації, захисту інтересів громадян, а вже пізніше, в другу чергу, пріоритет інтересів і самого апарату. Поки що ця психологія не міняється.
З іншого боку, в чому була насправді складність: в КА люди з доволі різними поглядами, і це колегіальний орган, де насправді в роботі комісії точаться постійні дискусії з приводу тих чи інших нововведень, інновацій. Скажімо, я вважаю позитивом, що в нашій групі, в нашій комісії з народовладдя, ми прийшли до ідей, до певних знаменників щодо стабілізації виборчого законодавства. Сьогодні в контексті підписання Угоди про асоціацію з ЄС дуже гостро і наполегливо ставиться питання про Виборчий Кодекс (ВК. – Ред.).
Одним із завдань ВК, крім гармонізації всього законодавства, що стосується виборів (а це, як ви розумієте, не тільки стосується закону про парламентські, президентські, місцеві вибори, а це і законодавство про ЦВК, про реєстр виборців, це і Кримінальний Кодекс, це і Адміністративний Кодекс), то є величезна необхідність в гармонізації цих норм. Просто в різних законодавствах і кодексах ми маємо дещо не гармонізовані елементи, але іншим завданням кодексу є стабільність виборчого законодавства.
І власне, наша ідея полягає в тім, що на рівні Конституції мають бути затверджені, принаймні, два ключових елемента: перше – це те, що виборчий закон не може ухвалюватися пізніше, ніж за рік до виборів, умовно кажучи, якщо ми будемо мати президентські вибори у березні 2015-го року, то у березні 2014-го року ми маємо вже мати готовий закон про вибори президента, максимально адаптований до нових реалій, до стандартів, які сповідуються європейськими інститутами – це і Венеціанська комісія, це і ОБСЄ, і після березня 2014 року, згідно з нашим баченням і з нашою концепцією, вносити в закон зміни вже буде не можна. Це принцип, це стандарт Ради Європи, це стандарт Венеціанській комісії, котрий дуже чітко завжди декларується.
Друге – це те, що виборче законодавство має ухвалюватися конституційною більшістю ВР, себто закон про вибори президента чи закон про парламентські вибори чи той самий Виборчий Кодекс має ухвалюватися більше, ніж 300 голосами народних депутатів України, а відтак це серйозно стабілізує виборче законодавство.
Я мушу сказати, що доволі прогресивним є бачення концепції нової редакції КУ в царині децентралізації і місцевого самоврядування – там в принципі запроваджуються основні рекомендації і основні бачення щодо Ради Європи і українських аспектів Конституції, але погоджуюся, що у нас є ще дуже багато питань на рівні дискусій і дебатів: загальні засади, принципи діяльності парламенту. З одного боку, це просте бачення, яка у нас буде форма правління: президентська, парламентська, змішана, але насправді хтось повинен взяти на себе систему аргументації і переконати інших, що саме парламентсько-президентська чи парламентська форма правління у нас є найбільш доречною. І так само це моя точка зору: ми маємо прямувати до цієї форми правління, закладеною в основу цієї концепції.
І насправді, є дуже суперечливі моменти щодо правоохоронних органів, зокрема прокуратури, судової системи, ми бачимо, що вже сьогодні ВР працює над змінами до КУ – тут теж все не так однозначно, бо насправді ці зміни були подані до КА на ознайомлення, вони не отримали схвального відгуку, але так чи інакше, поки що в режимі нашої підготовки підписання Угоди про асоціацію з ЄС, президент України, і ВР намагаються, принаймні, в такий спосіб пришвидшити процес виконання критеріїв до Європейської Ради чи так званих критеріїв Фюле.
Щодо результатів нашої роботи: сьогодні працює спеціальне координаційне бюро, яке узгоджує всі позиції всіх комісій – це шалена і невдячна робота – у кожного свої погляди, які узгодити дуже важко. Як говорять деякі експерти (а вже попередню концепцію розглядали деякі експерти із Венеціанської комісії, зокрема з Болгарії, з Іспанії) – ми хибуємо основною проблемою, котра насправді є домінантною в українському суспільстві. Дуже багато радянського, «радянщини», ми все ж таки мислимо категоріями швидше минулого, ніж майбутнього. А з іншого боку, ми теж не можемо собі дати достатній простір для дії, бо Конституція не передбачає деталізації, бо це вже справа окремих законів. Ми повинні виписати дуже чіткі і зрозумілі рамки, котрі справді зможуть поставити фарватер для розвитку тієї чи іншої сфери, чи то для судочинства, чи то для місцевого самоврядування, чи то для діяльності виконавчої чи законодавчої влади.
КА – це серйозний виклик, це насправді той досвід, з котрим ще Україна не мала справи, коли люди з різними поглядами намагаються узгодити між собою свої позиції. Ми бачимо, як це важко робиться у ВР, повірте це не так легко робиться і в КА, при тому, що у ВР дуже часто домінують приватні корпоративні інтереси, а тут у більшості людей такого інтересу немає. Можна говорити, що хтось, звичайно, ближче до того чи іншого центру влади, тих чи інших політичних середовищ, тим більше, що політики беруть участь у КА, але в принципі ми сьогодні працюємо над тим, щоб КА сказала якесь помітне слово в політико-правовій модернізації України.
Зокрема, я безпосередньо переймаюся дуже цікавим аспектом безпосередньої учасницької представницької демократії. У нас є стаття в КУ, котра говорить, що громадяни України мають право брати участь в управлінні державних справ через вибори та референдум. Сучасна Європа, сучасна європейська країна, сучасна політична система вже давно пішла вперед, сьогодні людям дедалі більше дають можливостей брати участь в управлінні справами держави чи місцевими через різні способи учасницької демократії, через консультації, через громадські слухання. Насправді жодне рішення в країні навіть на рівні місцевого самоврядування не може бути ухвалено без належних консультацій з тими середовищами, котрих це законодавство чи ця сфера безпосередньо торкається. Дуже важко, бо революційним було те, якби ми створили якісь конституційні рамки, а поки що ми домовляємося про те, що на рівні КУ ми повинні декларувати те, що громадяни мають не тільки декларувати інструмент виборів референдумами, а так само й інші інструменти учасницької демократії. Це такий загальний сучасний європейський тренд, я думаю, що ми його, так чи інакше, застосуємо у новій редакції КУ.
Александра: - Сейчас много говорят о том, что Украина нужна ЕС только как сырьевая зона, что шансов стать равным партнером у нашей страны пока нет. А Вы как считаете?
Ігор Когут: - Для того, щоб бути рівним, потрібно мати, відповідно, амбіцію, а крім того ще й амуніцію. Звичайно, сьогодні в ЄС важко говорити про якусь рівність, є країни-засновники ЄС, ми пам’ятаємо, що починалося все з угоди про вугілля і сталь, пізніше були різні хвилі розширення, насправді в 1980-х роках теж були політичні мотивації приймати ту ж саму Іспанію, Грецію до ЄС, насправді європейський проект передбачав дві складові: перше – це мир, і після війни це найбільш успішний мирний проект, котрий забезпечував мир і співпрацю європейських націй, інший – це процвітання. До останніх кризових моментів ЄС дуже чітко демонстрував спільність соціальних, економічних стандартів, що призводило до зрівнювання країн та їхніх можливостей.
Звичайно, залишаються бідніші країни, багатші країни, ми дуже чітко бачимо цю поляризацію на фоні грецької кризи, на фоні Іспанії та Італії, але в принципі головне завдання ЄС – це солідарність дій. Я дуже добре пам’ятаю, коли обговорювалася фінансова допомога Греції, і Словаччина, котра за доходами має менші доходи на душу населення, ніж Греція, але так само була в цьому ж кошику, бо всі намагалися допомогти одне одному для того, щоб врегулювати зону євро і фінансово-економічну ситуацію в ЄС.
Рівним сьогодні бути дуже важко. Для того, щоб бути рівним, потрібно, по-перше, мати позиції, друге – їх артикулювати, доводити і переконувати. В мене сьогодні складається враження, що українська позиція – це те, що ми хочемо нарешті поставити до певної міри чи крапку, чи кому в нашому цивілізаційному виборі. Насправді для нас це цивілізаційний вибір, ніж економічний та прагматичний.
Хоча зрештою серед опитування громадської думки в Україні сьогодні домінують зовсім інші думки: багато людей вважають, що це слов’янське братство, воно більш важливе, ми більше розуміємо одне одного на слов’янському та пострадянському просторі. Так це так: понад 70 років співіснування, якщо це можна назвати спільними цінностями, але багато людей у ЄС бачать інші стандарти: не тільки економічні, соціальні, не тільки стандарти управління та врядування, але й стандарти етичні – людська гідність, чесність, відкритість, доброзичливість, це те, що українці бачать в європейцях, як ті риси, котрих поки що нам не до кінця вистачає. І тому цивілізаційний аспект для інтеграції в Європу має дуже і дуже велике значення, бо це питання ідентичності. Хто ми сьогодні є? Коли ми задаємо таке питання будь-кому на вулиці, то людина ще буде дуже довго думати, хто він є: киянин, донеччанин, галичанин, українець, європеєць, радянська людина, бо таких ідентичностей є дуже багато.
Ми не хочемо і не вважаємо за необхідне рівняти всіх під одну гребінку, але оця європейська ідентичність – це є дотичність до спільних цінностей та підвалин європейської цивілізації. Ми розуміємо, що у нас є перервана традиція, якщо є європейська, західна цивілізація, яка свої демократичні традиції веде з Греції, з давньої, античної Греції, а свої правові підстави – з Римського права, навіть Середньовіччя не тільки не зруйнувало, а навпаки, у чомусь укорінило верховенство права, хоча в дуже специфічний спосіб, то у нас ця традиція перервана. Хоча, якщо говорити по великому рахунку, то у нас на території України були представлені осередки античної демократичної культури – це той самий Крим, це наше південне Причорномор’я, насправді, не можна сказати, що ми виникли, як якесь абстрактне національне утворення.
Звичайно, що ЕС цікавлять наші ринки, наша робоча сила, але, з іншого боку, питання у тому, що ми можемо запропонувати? А це теж велике питання. В принципі, ми можемо запропонувати свої якісь особливі інновації, нові технології, в якійсь із галузей ми можемо конкурувати. Я розумію, що ми можемо конкурувати в найбільш складному секторі – це сільське господарство, це продовольство, тому що воно на сьогодні конкурентоздатне, якщо ми тільки зможемо його на достатньому рівні сертифікувати, підвести до стандартів якостей ЄС, то наші продукти зможуть конкурувати спокійно. І острах, що наш ринок заполонять дешеві якісні продукти – так, це є виклик і проблема, але я думаю, що має значення наш смак, я думаю, що українці і надалі будуть надавати перевагу власному виробнику та власним продуктам, тому, до чого звикло не одне покоління українців. І я думаю, що до цього звикнуть і європейські партнери.
Хоча я б не робив якоїсь ідеалістичної картини, буде дуже важко, повірте, що це дуже жорстка система конкуренції, яку ми всіляко подавляли через якісь монополістичні тенденції в економіці та політиці, але конкурувати треба, ми не можемо себе недооцінювати. Я дуже часто на полицях європейських магазинів бачив продукцію українського виробництва: чи це легка промисловість, чи це продукти, в принципі, єдине, чого нам не вистачає – це просування, підтримки держави у просуванні цих продуктів.
Справді, Угода про асоціацію зробить простіше, аби наша продукти відповідали очікуванням, якості, і ми тоді зможемо бути достатньо успішними в цьому напрямку. І створиться можливості для українських громадян легально працювати на європейському ринку, тому що сьогодні ми маємо напівлегальну трудову некваліфіковану міграцію – я думаю, що ми так само матимемо можливість забезпечувати свої потреби реалізації на європейському ринку, матимемо доступ до європейської освіти, матимемо можливість покращувати та модернізувати свої освітні послуги, школи, середню освіту і, особливо, вищу. Це приведе до цілої ланцюгової реакції, це змусить покращувати соціальні стандарти, охорону здоров’я, соціальне та пенсійне забезпечення – це доволі комплексний процес. Але повторюся: для цього потрібно мати відповідну амбіцію.
Эдуард, Киев: - Как, по-Вашему, выпустят ли Тимошенко? Если да, то как и куда? Почему спикеры ПР выступают категорически против ее освобождения? Теперь, если президент ее помилует, значит, они пошли против его воли. Если нет, значит, он пошел у них на поводу.
Ігор Когут: - Я не маю відповіді на питання, чи відпустять Тимошенко чи ні. Це доволі серйозна і жорстка вимога європейської спільноти, вона не тільки вимагає, а й намагається знайти політичний і правовий компроміс навколо питання Тмошенко. Він на сьогодні є найбільш дискутований. Найбільш поширений гуманітарний вимір проблеми – це оздоровлення Юлії Володимирівни за кордоном, в Німеччині, про це всі говорять. Це один із варіантів, та сценаріїв, я думаю, є багато: є помилування, але тут президент України дуже чітко наполягає на тому, що це має бути їхня обопільна співпраця, Юлії Тимошенко, себто людини, яка звертається про помилування, і Януковича, котрий як президент має на це право.
Звичайно, спікери ПР говорять про те, що сьогодні недостатньо правових механізмів, я думаю, що в нашій ситуації було б бажання – їх можна було б знайти, тим більше, що сьогодні парламент в принципі намагається працювати в режимі виконання критеріїв і наших передумов підписання Угоди про асоціацію. І по великому рахунку прийде цей час Х, цей дедлайн, коли доведеться і ВР, і президенту України, всім нам визначитися. ЄС дає нам кілька таких дедлайнів: місія Кокса-Квасьневського закінчується 15 жовтня, і ми повинні будемо звітувати – це один дедлайн, буквально через тиждень, думаю, що або до, або після ми маємо почути нарешті більш-менш зрозумілу відповідь з боку Адміністрації Президента.
З іншого боку, у нас буде ще кілька таких важливих моментів: 21 жовтня та 18 листопада буде засідання Ради міністрів закордонних справ ЄС, та, щоб ви зрозуміли, рішення про підписання Угоди про асоціацію не буде прийматися ввечері напередодні Саміту у Вільнюсі, воно буде узгоджуватися, ухвалюватися та підписуватися заздалегідь, та в нашому випадку може трапитися так, що це рішення буде буквально останніх днів. І власне, таким баченням і очікуванням і керується сьогодні ПР. Але ситуація полягає в тім, що про питання Тимошенко говориться не останній рік, це вже кілька років розмов наших очільників та партнерів по ЄС, Швеції, Польщі, Німеччини, Європейської комісії, Європарламенту. І вони насправді очікують якоїсь адекватної партнерської відповіді, діалогу і довіри.
Я був свідком останніх зустрічей Ялтинської європейської стратегії, яку щоразу проводить Віктор Пінчук у Ялті у вересні. І виключно цього року ми почули дуже цікаву і нову риторику, як прем’єр-міністр і президент України, так і інші представники політичного класу, знайшли об’єднуючу ідею, коли ми готові ухвалювати правові та політичні рішення і таки підписати Угоду про асоціацію у Вільнюсі. Це позитив.
А інша обставина – це те, про ми говоримо: це виборче, правоохоронне законодавство, це законодавство про міліцію, про прозорість фінансів – в наших політичних умовах парламенту ми можемо ухвалювати різні рішення. І завжди, на жаль, закон у нас може залишатися таким віртуальним документом, який на папері декларує одне, але щось можна виконувати, щось можна виконувати частково, а щось можна обійти. Та у нас дуже часто дивлять на те, як обійти закон, ніж як його виконати. Це дуже велика вада нашої політправової культури, тому після підписання Угоди нам доведеться працювати дуже багато.
Але питання свободи Юлії Тимошенко – це питання не актуальне: або вона поза гратами, або вона залишається у в’язниці, тут одне з двох, середнього не може бути. І це значно спростить нам підписання Угоди, це може поміняти ставлення дуже багатьох європейських країн до України.
Вера, Чернигов: - И все-таки, кто в идеале должен стать Президентом Украины? Давайте абстрагируемся от персоналий. Глядя на ситуацию, сложившуюся на сегодняшний день в стране, кто нам нужен: менеджер, экономист, историк или кто еще?
Ігор Когут: - Візіоніст. Я завжди відповідаю таким чином на питання, хто має бути міським головою того ж самого Києва чи будь-якого іншого міста України. Людина, яка має бачення, мрію, яка уміє навколо цієї мрії та бачення об’єднати людей-професіоналів, людей, які вміють втілити якісь документи. Ця людина має бути достатньо освічена та інтелігентна, але, з іншого боку, мені здається, що це людина, яка чітко визначилася з приводу особистої місії у житті, місії усієї країни, яка може пожертвувати своєю політичною кар’єрою задля реалізації цього бачення, яка розуміє всі виклики нашого раціонального та прагматичного світу, і це допоможе країні змінитися.
Не знаю, може, зараз якось менше звертають увагу на досвід Грузії, але їй за дуже короткий період часу вдалося зробити дуже помітні зміни через те, що президент був з певним баченням, з мрією. Я просто колись, будучи у кабінеті Грузії Саакашвілі, бачив цей кабінет, мені з одного боку, він видався дивним, тому що це кабінет архітектора, це різні макети мостів, будинків в Батумі – це ідея такого рівня. Я розумію, що це може дуже часто здаватися піарівским нальотом, таких потьомківських селищ, але з іншого боку, для ідентичності, для зміни ментальності та світогляду країни ці символічні речі мають значення.
Насправді, я дедалі більше переконуюсь, що символічні речі мають значення. Ви мене оголошували директором Української школи політичних студій, я дуже щасливий і гордий, що випускники цієї школи, котрі займають досить відповідальні посади на рівні місцевого самоврядування – це і міські голови, і народні депутати, і представники громадянського суспільства – у квітні цього року вирішили ініціювати таку річ, як офіційне оформлення прапора Європи в містах України. І першим містом, котре уклало рішення про те, що прапор Європи піднімається разом з національним прапором на всіх державних офіційних святах – це було місто Суми. Пізніше вже був Івано-Франківськ, Львів, буквально нещодавно таке рішення прийняв Чернігів, ми активно спілкуємося з містами Донбасу.
Дуже важливо, коли в місті на флагштоках, на відповідних зонах, на поставних майданах, висять прапори міста, Європи, і ми бачимо, як діти запитують у батьків: «а що цей прапор робить? Що це значить?». І батьки змушені щось відповідати, щось розповідати дітям, якось це аргументувати і займатися самоосвітою і якимось чином реагувати на це. Це теж певний ланцюжок реакції, емоції, що дуже важливо, це дуже важливий чинник ідентичності.
Що сьогодні є аспектом ідентичності європейця як такого, як громадянина ЄС: це прапор, парламент, гімн, інституції, такі як парламент з тими самими процедурами участі. Чому я в КА займаюся цим аспектом, тому що в Угоді про асоціацію з ЄС 11 стаття дуже чітко говорить, що всі інститути ЄС повинні дбати про те, щоб громадяни були максимально поінформовані і залучені до вироблення рішень, політики. Не може бути так, щоб громадяни залишалися на периферії політичного управлінського процесу.
Так само рішення з прапорами міста України будуть змінювати свої підходи до самоврядування, щоб ухвалювалися рішення, виходячи з можливостей (звичайно, у нас дуже обмежені можливості, але в інтересах самої громади). Почуття громади, співпраця регіонів, з містами західної Європи – це дуже важливо, це те, про що ми сьогодні дуже активно говоримо. І в принципі це інформаційна роз’яснювальна робота: слава Богу, сьогодні нарешті українські громадські організації об’єдналися в тому, щоб пояснювати переваги від підписання Угоди про асоціацію, це, наприклад, ті ж самі права споживача. Бо політики говорять, що Україну заполонять дешеві якісні продукти, але напевне, краще мати на нашому ринку вибір і можливість купити продукти без антибіотиків чи без рослинних жирів. Насправді цей процес інтеграції, захист споживацьких прав матиме величезну перспективу і впливатиме на здоров’я нації. Сьогодні дуже дивно виглядає, коли подібного роду продукція в Брюсселі дешевша, ніж в Україні. Чому так трапляється? Я думаю, що ми не настільки багаті, щоб платити за різні схеми закупівлі, корупції, що, на жаль, дуже часто спотворює ринок і ціни.
Петр, Макеевка: - Кто из оппозиционных кандидатов, на Ваш взгляд, наиболее адекватен? Почему?
Ігор Когут: - Вибачте, я не психолог, я не можу оцінювати адекватність будь-кого, крім себе, і те, я буду суб’єктивним. Мені здається, що є питання поколінь, і це покоління, яке виходить сьогодні на політичну авансцену України – це люди достатньо молодого віку, той самий Яценюк та Кличко, котрі навіть молодші від мене. Я б хотів послатися на відповідь на попереднє питання: коли у людини є бачення і вона може його декларувати не тільки в показовому вигляді, популізмі (дуже велика проблема – це популізм, коли ми обіцяємо дуже легким способом вирішити дуже складні питання). Якщо люди відчувають, що політик говорить і називає речі своїми іменами, то, мені здається, виборці сьогодні не дуже люблять цього. Так, люди люблять правду, але не завжди хочуть її чути, і це велика проблема. Хто буде більш правдивий, хто буде менш загравати з виборцями через якісь популістичні гасла, той, на мою думку, є найбільш адекватний.
Серед опозиції вибір не дуже великий, там є дві-три особи, оцінюйте самі, якщо ви готові погодитися на мою систему оцінювання. Мені як експерту, як політичному коментатору, доводиться відповідати на шаблонні питання. Як тільки приходять вибори, у мене питають: «а за кого порадите голосувати?». Я вважаю, що це напівштамп, я завжди задаю питання у відповідь: «а за кого вам не шкода віддати хоча б 100 гривен або у чийсь фонд під час виборчої кампанії вам не шкода віддати свої кошти?», за того можна і голосувати. Тут вибудовується інший рівень довіри і репутації, який у нас серйозно недооцінюється. Нам ще багато потрібно працювати над тим, щоб подолати кризу довіри, бо в політичній сфері ми є серйозними банкротами довіри.
Илона, Северодонецк: - Рада планирует передать местной власти дороги общего пользования. Законопроект предусматривает передачу украинских дорог общего пользования в распоряжение органов местного самоуправления. «Укравтодор» при этом нести ответственность за состояние этих дорог не будет. Почему депутаты решили отвести огонь от «Укравтодора»? Не означает ли подобное решение, что украинские дороги станут еще гаже?
Ігор Когут: - Я вважаю, що все, що стосується місцевого самоврядування, діяльності громад, їхньої спроможності самоорганізації, самоврядування, є дуже важливим. Я вважаю, що Україна зміниться, і її європейське майбутнє, про що я говорив з прапорами Європи, зміниться, і її демократичне майбутнє може тільки виходити знизу, коли міста покажуть приклад, коли на місцях вдасться довести, що демократія – це серйозно і важливо, що громадяни покажуть, що вони самі можуть розпоряджатися своїми ресурсами.
Не питання сьогодні передати у відання самоврядування, а питання в ресурсах. Я говорив про учасницьку демократію, справді, люди сьогодні здатні вирішувати питання, що для них пріоритетно: побудувати спортивний майданчик чи дорогу. Але питання у тому, чи є у місцевої влади ресурси, щоб побудувати чи те, чи інше, і люди часто схиляються до того рішення, що вони навіть своїми силами не можуть побудувати майданчик, а дуже часто це можна вирішити без великих асигнувань, а от дорогу – важче.
Ми бачимо, що дуже багато залежить від самих громад. Є міста, це стосується самодостатніх міст, обласних центрів, які мають економічні точки росту, котрі мають ресурси, стан доріг у них кращий, ніж на периферії. Я кілька разів був у Львові, і виїжджаючи в одному напрямку, є дорога, яка була побудована до Євро-2012, але є інші дороги, які сполучають з іншими центрами. І буквально на рівні знака, що місто закінчується, починається зовсім інша реальність дороги.
А з іншого боку, є міста, де жахливі дороги у місті, але виїжджаючи за знак міста, ми бачимо, що щось полатано. Щось тут працює на рівні розподілу компетенції, міської влади, районної, обласної, щось нам треба з цим робити, про це дуже довго ми говоримо в аспекті децентралізації, адмінреформи, тут насправді зарита собака. Якщо ми тут розберемося з ресурсами, хто за що відповідає – місто може відповідати за дороги національного значення, коли місцеве самоврядування громади буде поширюватися не тільки на околиці, на межу міста, але й на навколишні землі, щоб громади між собою межували, а не мали якоїсь незрозумілої власності земель сільськогосподарського, районного, обласного значення. Це основний сьогодні лейтмотив дискусії про реформи регіональної політики та місцевого самоврядування.
Коли ми передаємо у власність громад дороги, то ми маємо їм надати відповідні ресурси і можливості для приватного партнерства, коли б можна було б на законному рівні, з певними гарантіями залучати і гроші громади, бюджетні, державні, і гроші приватних підприємців. Тоді можна очікувати зрушення. Але для підприємців дуже важливо безпека, стабільність, захищеність інвестицій, і тут ми виходимо на категорії, про які сьогодні дуже часто говорить ЄС: судова, правоохоронна система, навіть справа Тимошенко з вибірковим правозастосуванням та судочинством має значення, тому що всі мають бути рівними перед законом. Не може бути, що одні мають якісь індульгенції, інші мають якісь переваги, а інші – зовсім беззахисні. На жаль, переважна більшість громадян України дуже беззахисні перед правоохоронною системою і перед системою судочинства. Якщо ми це усвідомимо на належному рівні, то тоді Угода про асоціацію буде тільки допоміжним і серйозним аргументом, механізмом, важелем, якщо хочете. Просто передати дороги – це несерйозно, а от передати дороги, повноваження і ресурси – про це треба говорити, я думаю, бо децентралізація – це перспектива для успішної економічної країни.
Майя, Севастополь: - Как Вы считаете, сильно ли рискует Лукашенко, открыто заявляя о том, что Беларусь намерена поддержать выбор Украины относительно евроинтеграции? Я имею в виду итоги беседы президента республики с украинским премьером.
Ігор Когут: - Справді Лукашенко дуже часто відзначається резонансними заявами і діями по відношенню і до Митного Союзу чи до цього Євразійського новоутворення, яке може скластися. Я думаю, що це свідчить про те, що він хоче мати якусь свою незалежну позицію, а не бути виключно підпорядкованим. Знаєте, яка наша основна загроза, основні негативні очікування від Митного Союзу: так, ми розуміємо, що є економічні зв’язки, усталені, давні, є спільні стандарти, вони звичайно не передбачають особливої модернізації, хоча всі, і Росія, і Білорусь будуть, так чи інакше, йти до того, щоб підтягати своє виробництво під стандарти ЄС, але це легкий варіант, що гуртом, нашими старими традиціями та зв’язками легше.
Але він часом бере на себе сміливість не відповідати лінії партії, якщо так можна назвати, а ми боїмося, що формат Митного Союзу не буде форматом рівних, форматом союзу, це буде формат підпорядкованості. І заяви Лукашенко свідчать про те, що він так само переймається проблемами того, щоб Митний Союз чи будь-яка перспектива не була перспективою реалізації ресурсних рішень на боці тільки однієї країни. Мені здається, це його така підсвідома реакція.
З іншого боку, я залишаюсь завжди прихильником думки, що Білорусь серед більшості пострадянських країн має дуже великі шанси на швидку інтеграцію до ЄС, лише потрібно політичну волю та бажання, потрібно змінити ставлення та атмосферу в країні, створити демократичні інститути, щоб влада там була легітимна в аспекті громадян. Я розумію, що легально з точки зору процедур проходять вибори, дебати, працюють інститути, парламент і президент, усе це