Скорик: «Країна, яка могла хвалитися завоюваннями Космосу, сьогодні не має чим хлорувати воду для населення»
Про те, чому українців сьогодні не можна назвати нацією та про причини людського зубожіння, як матеріально та духовного, в ексклюзивному інтерв’ю кореспонденту інтернет-видання Новини України From-UA розповіла Лариса Скорик – відомий український політик та професор архітектури.
Новини України From-UA: - Ларисо Павлівно, добрий день! Ваше відношення до того, що зараз відбувається у країні: які часі переживає країна, нація?
Лариса Скорик: - На жаль, я не можу застосувати сьогодні дефініцію «нація», адже те, що ми маємо – це населення.
Можу охарактеризувати часи, які переживає сьогодні Україна, як фактично безперспективні часи. Безперспективні — це значить безнадійні. А вся ця безнадійність відбувається тому, що Україна тим, хто нині є можновладцями в цій країні, вона їм дорога більше як можливість прибутку. Ні країна, ні це населення, ні її земля, ні її майбутнє — їх мало цікавить. Їх цікавить власне майбутнє, своїх дітей і своїх потомків, для яких вже давно приготовлені теплі місця в переважно теплих країнах світу. Найбільш прикро мені те, що я не сподівалась, що наше населення буде таким невибагливим та страшенно некритичним. Якщо людина або група людей чи населення перестає бачити критично свої дії і свої вчинки, тоді починається велика біда.
Як на мене, головним, хто розумів цю справу ще в 20 столітті і попереджав ще так давно моїх земляків від того, це був Іван Франко, який прекрасно писав, як роз'їдає цю можливість цьому населенню стати народом, і державним народом, і нацією, от ця дріб'язковість, цей егоїзм, ця тісна глупота. І сьогодні я бачу всі ці прояви, про які говорив Іван Якович.
Все, що відбулося, все, що сьогодні так голосно називають Революцією Гідності – я з такою дефініцією не погоджувалась з першого моменту, коли почула цю назву, тому що я взагалі не погоджувалась з тим, що країна, яка тільки-тільки проголосила свою незалежність, яка тільки-тільки мала можливість, якби була дружньою, гідною самої себе, якби відчувала гідність того, хто є поруч, така країна, на превеликий жаль, не відбулась. Відбулось те, що ми зуміли розвалити все, що було позитивного, а позитивного було багато на той момент, коли ми стали незалежними. Ми ще мали 52 млн населення, і ми мали чималу ступінь індустріалізації, навіть в перерахунку на європейські дані. Де це є тепер, що з цим сталося? Країна, яка могла хвалитися завоюваннями Космосу, сьогодні не має чим хлорувати воду для населення.
Даруйте мені, це вже переходить всякі межі, і це означає, що це населення нікому фактично не потрібне; і це означає, що все це сталося не випадково, а цілеспрямовано, тому що на Майдані були ті, хто чітко знав, що робить, бо було дуже багато тих, хто не знали, не розуміли, не усвідомлювати, чому вони там, їм здавалось, що вони там роблять великий і героїчний вчинок для країни. А ті, хто знали, що роблять, і ті, хто спровокували цей Майдан, хто його профінансував, хто його підтримував і хто ще досі пробує комусь доводити, що це було позитивним явищем, - саме вони довели Україну до такого стану, в якому вона є.
Найбільш боляче мені, що я не сподівалася на таке. Я за цю країну з першого дня. Я пішла в політику виключно тільки для того, щоб мати змогу переконатися, що ми коли-небудь зможемо стати державним народом, тому що дуже багато століть ми не зраджували таких здібностей. Але все-таки була надія, і наші великі предки теж мали на це надію, хоч і ніколи це не вдавалось протягом ряду століть з огляду на нашу специфічну ментальність — сьогодні проголосити гетьмана, а завтра проголосити його зрадником. Це увійшло, на превеликий жаль, в якусь специфічну небезпечну генетичну здатність руйнувати самих себе.
Новини України From-UA: - Ви активно брали участь в подіях 90-х років. Чим тоді і зараз відрізняються часи і події?
Лариса Скорик: - Тоді був розпад СРСР. Без жодної революції, без жодного вистрілу, без єдиної краплі крові. В політиці нема деталей, там все має велике значення. Якщо сьогодні більшість не знає, а хто знає, то роблять вигляд, що забули, а може, і справді забули про те, що … наприклад, таке передбачливе інтерв'ю тата-Буша в період його виборчої кампанії в грудні 1992 року, коли його вже міняли на Клінтона. Що тоді казав Буш? Що розвал Союзу став його великою особистою поразкою. І коли інтерв'юер сказав, що «ви ж самі стільки до цього доклали», то він сказав: «Ні, я доклав достатньо сил для ослаблення Союзу. Я підтримував його своєю гуманітарною власною поміччю без цента бюджетних грошей».
Новини України From-UA: - Ларисо Павлівно, тоді ж чому в 90-х все відбулося без крові, а сьогодні маємо кровопролиття на Донбасі?
Лариса Скорик: - Ми маємо не тільки на Донбасі, ми маємо багато чого в Києві, у Львові, дуже неприємних подій в Тернополі, у Івано-Франківську. А на Донбасі зрозуміло, чому кров, адже кожна дія має свій результат. Адже треба було оголосити ворожнечу в державі, треба було зробити весь цей переворот, треба було обізвати частину людей, своїх громадян, які ніколи ні словом, ні ділом не ображали тих, хто їх так обізвав – «ватниками», чим завгодно, треба було відмовити їм в праві бути рівноправними громадянами, мати право на використання рідної мови. От тут я не можу погодитися, що гідність відбулась там, на Майдані.
Після цього, безперечно, Україна більше заговорила українською мовою, хоча її якість у мене викликає величезний сумнів. До літературної і справжньої української мови я не зараховую всю цю мішанину, яка сьогодні відбувається під виглядом українізації.
Новини України From-UA: - Чи можна назвати українців освіченими? І чи згодні ви з тим, що неосвіченою масою легко управляти, і що з нашим народом відбувається те ж саме?
Лариса Скорик: - Окрім ще цього у нас відбувається фізичне знищення нашого народу, просто семимильними кроками. Якщо б зараз зробили перепис населення, я думаю, що було б дуже прикро бачити нові цифри від того часу, коли Україна проголосила свою незалежність. Сьогодні про ті 52 млн ніхто навіть і не згадує, всі говорять про те, щоб, дай Боже, утриматися на 20 млн з маленьким гаком. Навіть не з гаком, а з невеличким додатком, якщо він ще є. І ситуація і далі погіршуватиметься.
Що стосується освіти нашого населення. Я категорично протестую проти того, що сьогодні Академією наук і фундаментальними знаннями, які повинна давати вища школа, керувало те саме міністерство, яке керує дитячими садками і середньою освітою. Такого бути взагалі не може, навіть якщо б був ідеальний міністр, хоча цьому міністру я в такій ідеальності відмовляю. Міністр хай вважає як хоче, але я вважаю, що в освіті відбуваються страшні речі. В цій нужденній ситуації людей, в яких є, наприклад, двоє або троє дітей, і вони всіх їх хочуть вивчити і забезпечити їм вищу освіту, то батькам це ніяк не вдається, тому що сьогодні треба сплачувати величезні гроші. Це до того, що сьогодні дають дуже маленькі квоти для того, щоб можна було стати магістром на бюджетній основі. А на приватній основі, на хвилиночку, рік навчання коштує 40 тисяч гривень!
Новини України From-UA: - Як ви ставитеся до героїзації Бандери? Чи несе це розкол у суспільстві?
Лариса Скорик: - В нужденній країні, в якій населення ледь виживає, коли сьогодні головним способом добування собі якогось прожиткового мінімуму є декларація якогось непристойного псевдопатріотизму, а не знань, не професійності, не високого професіоналізму – то це вже було, ми це вже проходили, коли можна було сказати, що той ворог народу, а я тричі член КПРС і заслуговую набагато більше, ніж той інженер чи викладач, який знає від мене набагато більше і набагато більше може передати молодому поколінню.
Новини України From-UA: - Нині російський народ в Україні розцінюється, як ворожий. Ваша особиста позиція, чи правильно вчиняє українська влада?
Лариса Скорик: - Якщо б ви мене запитали, що правильно вчиняє українська влада, я б просто не змогла вам відповісти. Тому що я не бачу нічого, що правильно вона взагалі робить. Ніяких позитивних зрушень не передбачаю після тих виборів, на які покладають великі надії, невідомо з якої причини. Тому що все це буде йти з тієї ж самої обойми, яка вже 100 раз перерахована, перелічена, перепробувана, перевірена, як вона буде ділитися своїми доходами з іншими. Сьогодні що не кажіть, але багаті люди вирішують, хто прийде в парламент, на різні посади, це приблизно так, як в Грузії Іванішвілі, який платить всім, і всі прекрасно знають, що кого він призначить, того і виберуть.
І тому говорити, що сьогодні можна правильно оцінити ворожість якого-небудь народу, в 21 столітті, це абсолютне безкультур'я, це вороже ставлення до власного населення, тому що в наших національних і державних інтересах, мати нормальні цивілізовані, я не кажу вже дружні, стосунки. Якщо такі відносини вигідні для тебе, для твоєї економіки, для твого власного народу, розривати заради того, щоб назвати ворогом того, без кого обійтись не можемо (тому що все зав'язане в цьому глобальному світі, тим більше з такою великою державою, яка знаходиться поруч, яка так сильно встала на ноги і яка весь час розвиває свою економіку, культуру, освіту), безглуздо. Наприклад, фіни не так давно попросили у Росії формулу радянської освіти для своєї середньої школи і користуються нею, і фінська освіта середньої школи вважається однією з вищого рівня у світі.
Я не розумію, чому ми сьогодні маємо відмовлятися від всього того, що могло би привести нашу країну хоча б до якогось відносного покращення життя? Це в чиїх інтересах? Це підкреслює наше розуміння гідності, коли ми комусь відмовляємо у гідності, а хочемо сказати, що ми гідні? Чого ми гідні, якщо ми не дбаємо про власне населення? Але звати зараз нацією те, що сталося, просто ніяк не вдається, тому що вона так поколашмачена, це населення так порізнене, воно сьогодні розбіглося по різних якихось псевдодоктринах і псевдогероях, що сьогодні важко говорити навіть про єдність як народ.
Новини України From-UA: - Нещодавні події з концертами українських співаків в Росії, останній бій нашого боксера у Москві – викликали у частини населення реакцію, як зрада. Чи політизовані у нас культура, література, спорт і як воно має бути, щоб виглядало адекватно?
Лариса Скорик: - Я вважаю, що сьогодні ми не можемо похвалитися ні культурою, ні літературою, ні навіть мистецтвом на такому рівні, на якому ми мали всі можливості, якщо б ми не політизували все і вся. Не можна політизувати духовний світ. Політика — це страшно брудна річ, як виявляється. Підчас вона може стати такою брудною, що вона заллє своїм шламом все те, про що ми мріяли і що колихали в своїй душі. Так сьогодні і відбувається. Чим ми можемо сьогодні похвалитися, якими досягненнями? Якщо сьогодні наш боксер на міжнародному форумі, який відбувається в Москві, стає зрадником тільки тому, що він себе повів там по-справжньому гідно, достойно, і відмовляти йому в праві бути шанованим в своїй країні за те, що він досягнув позитивного результату, то що ми хочемо? Ми справді хочемо бути немічними, слабими, щоб нас кормили якимось подачками? Ті, хто вже знає, як це робиться, розуміє, і замість того, щоб вставати на власні ноги, ми весь час тільки чекаємо, коли нас погодують.
Новини України From-UA: - Яку ви літературу сьогодні читаєте? Чи не занадто історії і політики у сучасних авторів? Чи не забагато «майданів»?
Лариса Скорик: - Я взагалі не читаю сучасну літературу. Кілька раз пробувала почитати, і мені стало дуже сумно, тому що поезія, література – не для того, щоб прославляти безкінечну ворожнечу. Воно не для того, воно не для політики. Колись Стус дуже правильно сказав — «зневажаю політиків», тому що літератор, поет, людина такого духовного злету, втрачає свої можливості, коли доторкається до такої, я би сказала, жебрацької сфери, до політики. Не можна цього змішувати, і ніколи це не змішувалось таким вульгарним способом, як це робиться сьогодні в Україні.
Візьміть чи російську, чи французьку літературу, подивіться, там говорилось про несправедливість, про те, що колись було кріпосне право, а воно не так пізно в Росії відмінилось, не набагато пізніше, ніж у всій Європі, на якихось пару десятків років – тому і там, і тут літератори і письменники, безперечно вболіваючи за долю народу, закликали тих, від кого можна було чекати таких можливостей, щоб вони цю долю покращили. Але те, що сьогодні ми витворяємо з нашою літературою і нашим письменством, яке повинно бути «красним», то даруйте мені, чим зараз краще від тих часів, які були під час радянської влади? Все ідеологізоване в протилежному напрямку, але з такою самою силою, я навіть сказала б, що й ще більшою.
Новини України From-UA: - В перспективі наступних п’яти років, якою ви бачите Україну?
Лариса Скорик: - Я боюсь, що в такій короткочасній перспективі говорити про якісь справжні позитивні зрушення не вдається. Все так запущено, що я не бачу в найближчій перспективі якихось позитивних зрушень. Коли в грудні 2013 року вже було зрозуміло, куди все йде, багато людей, і я в тому числі, казали що схоже, що це вже кінець нашого намагання стати справжньою державою і стати суб'єктом в світовій політиці, в світовій системі державних відношень, ми залишимося тільки об'єктом. Що робити, який є вихід? І я сказала, що вперше в житті я не бачу жодного виходу, тому що все було занадто схоплено і сильно зав'язано. Якщо б Янукович тоді не втік, а повів би себе героїчно… та про який героїзм може йти мова, коли твоя ж адміністрація тебе здає і робить під себе свій Майдан, який відшліфували і проплатили закордонні куратори.
Тут неможливо говорити про якісь перспективи, тому що якщо знов мають бути майданні перспективи, то мають бути обов'язково проплачені. У нас всі так звані революції ніякими революціями не були — ні перша, ні друга. І якщо захочемо третю, вона теж не буде революцією. Тому що в такому стані, в якому знаходиться народ, спонукати його на якийсь спротив, на якийсь масовий протест може тільки той, хто заплатить. Як, наприклад, Коломойський, який заплатив за те, щоб працівники його підприємства, які виробляють хлор, вийшли під ВР і вимагали для себе відповідної зарплати і відповідного покращення життя – а насправді, щоб підвищити доходи Коломойського. Коли людям дуже тяжко, коли вони вже такі нужденні і бідні, то вони хапаються за будь-яку можливість, щоб вижити, щоб вигодувати своїх дітей, щоб вилікувати їх, якщо ще це можливо, щоб продовжити якось життя. В таких випадках не до масових протестів. Кожний шукає, як би добратися до якогось підзаробітку, десь щось отримати для того, щоб прожити.
Такі масові зрушення відбуваються тільки тоді, коли їх проплачуть, і в цьому зацікавлені ті верхи, які можуть їх проплатити, а у нас такі є в тих верхах, і безперечно це гадючник, де кожний хоче підскочити на вищий табурет, бо це дає вищі фінансові можливості, швидкі і впевнені заробітки, хоча це не заробітки, а просто грабіж. Треба радикально змінювати політиків, бо всі ті, які сьогодні себе задекларували в політичних ігрищах вже так багато років, вважайте, що вже йде третій десяток років, на них нема жодної надії. Вони всі були при владі в тій чи іншій іпостасі, і все йшло до гіршого і гіршого.
Вже після Майдану минуло майже п’ять років з надією, і до яких позитивних зрушень ми дійшли і яких позитивних зрушень зараз можемо очікувати після таких провалів? Це треба так зализувати ці рани в цій нещасній країні, щоб вона мала справді якісь почуття хоч якоїсь гідності, щоб не ганьбитися. Це болюча рана. Я не бачу перспективи в найближчому часі.