Дроздов: «Український національний танок – це гопак на граблях»
Одна з характерних рис українців – вони часто люблять жалітися. Мовляв, президента не того обрали, депутати погані, закони в країні неправильні, чиновники беруть хабарі, медицина жахлива, освіта неякісна. І цей перелік можна ще довго продовжувати.
Це дуже зручна позиція для інертної більшості. І саме тому, мабуть, за 28 років умовної незалежності Україна так і не відбулася як держава.
Звісно, що є люди, які хочуть зламати усталену систему, але наскільки це можливо при нинішній владі, коли значну частину населення влаштовує існуючий стан речей.
Чиї сподівання, насправді, виправдав Володимир Зеленський як президент? Коли може відбувати наступний Майдан і за яких умов він може перемогти, а за яких приречений на провал? Чому українське суспільство стрімко деградує та чиє хоча б примарна надія зупинити цей процес?
Про це в ексклюзивному інтерв’ю інтернет-виданню Новини України – From-UA розповів відомий український журналіст, телеведучий, письменник Остап Дроздов.
Зеленського можна прибрати з посади лише неполітичним способом
Новини України – From-UA: - Остапе, вітаємо вас! Минув рік Зеленського. Як би ви оцінили його дії при владі протягом року?
Остап Дроздов: - Що там оцінювати? Настільки все очевидно. Мені здається, що для нормальних людей немає жодних питань, бо вони ще до його приходу на посаду вже розуміли, що це абсолютна прірва і безодня. Все те, що я особисто очікував, дійсно відбувається. Я думав, що ця система може бути більш інерційною, що потрібен ще певний запас часу, аби не було різкого сповзання в той проект не суб'єктної Малоросії, яка обслуговує «совєтських» людей як ідентичність і має повністю москальський курс. Я думав, що, може, це трошки розтягнеться у часі. А цей наш президент вирішив це робити у турборежимі, за що йому окрема вдячність. Тому що ось ця вже не латентна, а відкрита ворожість до успішного модернового українського проекту з його боку, вона навіть краще. Ця не прихована ворожість мотивує всю притомну частину суспільства на значно більш конструктивні дії, ніж це б було в'яло і напівватно. Тут я бачу в його особі відверто колаборантський підхід. Він у своїй зовнішній і внутрішній політиці повністю керується інтересами не своєї країни, а інтересами нападника та ворога. Просто робить він це поки що рік лайтово.
Новини України – From-UA: - Чи зможе добути до кінця свого терміну Зеленський і ВР?
Остап Дроздов: - Я не знаю. Не люблю робити політичні ставки. Але йому нічого не буде заважати піти на другий термін, попри те, що він обіцяв відбути лише один. Насправді, я думаю, що рішення буде лише за ним. З посади його можуть прибрати лише у неполітичний спосіб.
Я, зокрема, виступаю за зміну влади в Україні неполітичним способом, тому що всі політичні способи унеможливлюють появу якісної української альтернативи, яка існує якраз в позаполітичній сфері. Вона досягає своїх перемог і успіхів якраз в царині майданів, бруківок, підпалу та кидання шин і т.д. Це вдається добре, це сильний бік частини суспільства. І я думаю, що ця частина суспільства повинна саме такими методами діяти проти тих, хто себе дуже добре політично захищає. Тому питання в тривалості перебування Зеленського на посаді відкрите. Я, в принципі, вважаю, що він надовго.
Кожен народ має право на протест, на революцію, це природнє право, і лише в такий спосіб Зеленського можна буде усунути.
Новини України – From-UA: - Черговий Майдан в Україні взагалі можливий і за яких умов?
Остап Дроздов: - Після Майдану 2013-2014 років я собі дозволив такий футуристичний прогноз, де сказав, що наступний Майдан буде максимально неестетичним, буде названий зразу проектом Кремля, буде позиціонуватися як рука Путіна, і як це не парадоксально, воно, за великим рахунком, десь так і буде.
На превеликий жаль, Україна підійшла до тієї ситуації, коли президент є легітимним представником найгіршої частини суспільства. Тому будь-які протести проти цього президента є в тому числі протестом проти внутрішнього ідіота з правом голосу. Цей внутрішній ідіот теж має синьо-жовтий паспорт і всі громадянські пава. Тому протест проти Зеленського, на відміну від протесту проти Януковича, не буде протестом проти Росії, як, власне, Революція Гідності у 2013-2014-му.
Буде протест проти внутрішнього українського порядку денного, нав'язаного дуже поганими, жахливими громадянами. Тому тут є великий нюанс.
Було би простіше знати, що, умовно кажучи, Зеленський є проросійським. Він є таким, але геополітично це не так прямо, як було з Януковичем. Той овоч тікав до Росії, а цей туди не буде тікати. Тому тут все складніше. На передній план виходить вже антисистемна боротьба. Тому мій прогноз такий, що Майдан, який буде брати на прапор будь-кого з чинних політиків, тобто Порошенка, чи ще когось, він апріорі вже є програшним, оскільки ці люди не мають права від імені української частини суспільства йти на посаду президента. Я, взагалі, Майдан розцінюю лише як феномен антисистемних людей. Це має бути, власне, добре повстання, чи говоримо правильно революція, людей, які однаково хочуть на три веселі літери послати і попереднього президента, і нинішнього, і весь збанкрутілий політикум, який 20 років своїм рилом сидить у кориті і не може ніяк вилізти. Тому інтрига для мене полягає лише в одному: чи в нашому українському суспільстві є критична маса антисистемщиків? Це мають бути не не порохоботи, які підуть за своїм абсолютно драконівським кумиром, не якісь маргінальні сили, які нічого не можуть запропонувати Україні, окрім як ламати і т.д., а власне здорова антисистемна частина суспільства, яка буде закликати до перезаснування держави. Поки що цього я не бачу. Я боюсь, що весь протест проти Зеленського буде підведений під підтримку колишнього президента. Для мене це неприйнятно. Мені їхній двобій двох кабанів не цікавить. Мене цікавить антисистемна енергія. Вона поки що не має свого політичного вираження, навіть свого політичного формулювання, тому поки що це такій дрімаючий процес, якій, як і кожний дрімаючий процес чекає, коли з'явиться щось, що можна назвати таким добрим підсрачником. От коли прокинеться той антисистемщик, якій однаково усіх захоче повалити, от тоді буде мій час. Поки що, вибачте, не мій.
Новини України – From-UA: - Чому українці постійно жаліються, що завжди стають на ті ж самі граблі?
Остап Дроздов: - Тому що український національний танок - це є гопак на граблях. Ми любителі собі тими граблями вдаряти по чолі, а якщо ті граблі короткі за розміром, то по іншому органу. Насправді все це впирається, як це ні дивно, у якість демосу, якість народу: от які люди і що у них в голові - от від цього і залежить, що зверху. Ви подивиться на те, що зверху, і ви побачите дуже пряме, природне відображення того трешу, який досі зріє у головах, а дуже часто в пустих черепних коробках моїх «сограждан» і «соотєчєствєнників».
Тому, на превеликий жаль, як би ми ні захоплювалися собою, у нас насправді на загал стан суспільства максимально деградований. Рівень тупості, неосвіченості, деінтелектуалізації зашкалює. Висміювання всього розумного, взагалі, є релігією багатьох людей навколо. Їм треба, щоб все було простіше, аби все було чорно-біле і все було максимально прикольно. Ну якщо вони хочуть на шостому році війни жити у приколі, то вони, в принципі, і живуть у ньому. Тільки пізніше цей прикол може привести взагалі до втрати суб'єктності держави, і ти дійсно перетворишся за якісь 5-7 років в бидло-населення бидло-країни, де будуть ходити люди без ідентичності, без вкорінення в цю землю, без розуміння історичного часу в якому вони живуть. Залишиться населення, яке буде їсти, пити, ходити до туалету та інколи ще й на вибори.
Новини України – From-UA: - А хто винен в цій неосвіченості українців?
Остап Дроздов: - А це є цілеспрямована робота державної машини всі 28 років. Якщо ви помітили, вся, умовно кажучи, держава чи істеблішмент цілеспрямовано вирощував плебеїв, їм не був потрібен розумний, критичний громадянин, який знає кілька мов, який подорожує світом, який знає свою історію, який йде в ногу з європейською цивілізацією, а не з цієї чорною дірою під назвою РФ. Цілеспрямоване вирощування істот у лабораторних умовах через тупу масову культуру. І Потап - це ще вершина творчості, через медіа, які просто перетворені в обслуговування тупоголових істот, там ні критичного, ні інтелектуального взагалі нема. Це повзання по поверхні, а ми знаємо, що по поверхні плаває. Тобто вся ця технологія зумисної і цілеспрямованої плебеїзації народу досягла результату. Вони перемогли. Плебей вирощений, плебей титанічно поливається щодня тою отрутою, від якої він росте.
І тут, мені здається, все-такі включається відповідальність людини. Можна жити серед звірів і залишатися людиною просто працювати над собою, просто вмикати в собі щось те, що не дозволить тобі перейти до розряду плебеїв. І це вже є вибір кожної людини. Ми всі дивимось один і той самий телевізор, слухаємо одне і теж радіо і т.д., але не всі вже зовсім дебілізувалися. Все-такі є частина, яка себе, як барон Мюнхгаузен, бере за комір і витягує з того болота. Мусить бути внутрішнє рішення, внутрішній усвідомлений вибір не бути з усіма. Тому я все-такі апелюю до внутрішнього. Є частина суспільства, яку я для себе, вибачте, просто списав з рахунків. Ці люди, в принципі, втрачені. Вони живуть на плінтусному рівні існування, їм не потрібен якісний культурний продукт, їм не потрібна самоосвіта, їм не потрібна робота з незвіданим. Їм треба просто жити в своєму маленькому буденному болоті, як я часто кажу, в трикутнику «робота – базар – телевізор». І в цьому трикутнику люди будуть роками ходити і почувати себе абсолютно щасливими. Вони не будуть ходити в якісь джаз-клуби, на літературні читання, на якісь книжкові толоки. У літературних фестивалях вони не можуть брати участі, тому що вони читають тільки відривний календар, і то тільки тоді, коли сидять на унітазі, щоб швидше процес йшов. Тобто є люди, які просто живуть, дихають, видихають. Просто переводять світ, продукти відходу. Їх завжди більше. Просто нормальне здорове суспільство відрізняється від нас тим, що там світ рухає меншість, якісна альтернативна меншість. У нас меншість висміяна, вона репресована, вона віднесена у розряд статистичної похибки, і це нас відрізняє від цивілізованого світу.
«Карантин в Україні нагадував геноцид»
Новини України – From-UA: - Поговоримо про карантин. 2 місяці в Україні був карантин, але санітарний лікар Ляшко після карантину сказав, що він був штучно зроблений просто для того, щоб люди не виходили, адже іншого способу заставити людей дома немає. Як ви до ставитеся до карантину - це змова, чи вимушений крок?
Остап Дроздов: - Я не люблю тих теорій змов. Навіть якщо це так, ми це не дізнаємось зараз, або дізнаємось постфактум. Говоримо по ситуації. Мене завжди дивував алогізм української влади. Коли у нас було 15 людей за добу хворих, ми все позакривали. Коли у нас тисяча за добу — ми все повідкривали. Знайти логіку в діях цих дубових пустих бочок я не можу. І ти дійсно дивишся на те, як реагував світ. Весь світ пройшов коронавірусну катастрофу, але є країни, які її гідно пройшли і вже зараз вони відкривають свої кордони, а є країни, як ми, які, навпаки, роблять все, таке враження, з геноцидних міркувань, щоб просто закатувати побільше людей навколо. Тобто роблять все навпаки і роблять все на погіршення ситуації. Умовно кажучи, якщо карантин, який на 2 місяці зупинив весь середній бізнес, який вбив клас самозайнятого населення нічого не дав, то це і є відповіддю, чи треба було це робити. Тут ще є нюанси психології населення. Інколи я вживаю термін «наші люди» просто як якійсь медичний. Коли ти не можеш щось пояснити, ти кажеш: ну, це наші люди, і тоді все стає на свої місця. Ти йому говори за ті маски, воно буде пертися по вулиці, прийде у публічне місце, маску на підборіддя собі опустить, і рахується, що він у масці. В принципі можна і з опущеними трусами ходити - результат той же. Ну логіка якась має бути, люди добрі! Ну, подивиться, як це все відбувається у нормальних країнах. В публічних місцях, де є певні карантинні приписи, всі це виконують. У нас це не може виконуватися через те, що президент країни з санітарним лікарем під час карантину, коли закриті всі ресторани, пішли у Хмельницькому пити каву без масок в ресторан. Якщо вони показали всієї країні антиприклад, що перші особи держави можуть зневажати всі карантинні приписи, то чого не може це зробити звичайний перехожий? Логіка ж така. Тому, якщо недоумки при владі, вони дають антиприклад для недоумків на місцях.
Українці важкий народ в частині виконання законів. Він привчений бездержавністю до ігнорування правил. Можливо, це дозволили їм вижити. Тепер коли треба виконувати правила і коли держава має апарат примусу, включається внутрішній протест українського громадянина, якій каже: а я плювати хотів. Тому тут вилізла ментальність, психологія. І на це наклалися абсолютно бездумні дії влади, яка розписалася в повній непрофесійності.
Новини України – From-UA: - А чому українець, якій приїздить до Європи, він стає на мить європейцем, а потім, повертаючись додому, стає звичайним українцем?
Остап Дроздов: - Дуже слушне запитання, тому я власне це теж постійно бачу. Я десь розказував вже. Повертався я з Кракова. Їде водій український. Їде він по Польщі, все нормально: застібнутий ремінь, телефон виключений, не курить, прошу-перепрошую. Тільки він переїхав КПП «Рава-Руська» - все, це вже тра-ля-ля цілу дорогу по телефону, пасок безпеки він вже від'єднав, вже курить прямо у салоні. Та сама людина. Питання: чому та сама людина у цивілізованому світі поводить себе цивілізовано, а в себе вдома як остання свиня? Це питання правової свідомості. Коли ти розумієш, що ти є в правовому полі, ти будеш виконувати, а у нас можна бути свинкою. У нас заохочують бути свинкою. Тому коли заохочується свинство, то багатьом людям гріх цим не скористатися. Тому це психологічна налаштованість, коли є зневажливе ставлення до регламенту, правил та закону, там тяжко.
Новини України – From-UA: - Якщо буде друга хвиля коронавірусу і знову жорсткий карантин, чи переживе це Україна?
Остап Дроздов: - Ми ще й не таке переживали. Не знаю, чи природа влаштовує природній відбір? Ми живемо в часи непояснювальних катаклізмів. Нам потрібен буде час усвідомити, що це за час і як ми в ньому поводимо себе. Поки що ми цей іспит не склали і не складаємо.
«В Україні панує пропаганда неосвіченості»
Новини України – From-UA: - У нас весь цей час відбувалося онлайн-навчання, і, скоріш за все, з вересня воно продовжиться. Як воно вплине на освітній процес в Україні?
Остап Дроздов: - Взагалі тема освіти для мене це подразлива тема, тому що дійсно виховання бовдурів - це ще одна мета всього цього. Мені здається, що це якась певна профанація.
Щодо онлайн-навчання, то якщо є внутрішня самодисципліна, то це насправді дуже добра форма, коли ти можеш займатися самоосвітою. Але для двієчників це ж рай земний настав. Тому я щось підозрюю, що ми взагалі на порозі підходу в доросле життя цілої генерації неуків, або навіть не неуків, а людей, які не розуміють цінності знання, тому що в цієї країні, на превеликий жаль, досі немає культу освіченості. Бути освіченим в нашій країні — це бути нудним, бути комерційно неуспішним, бути якимось доцентом, якій буде мати 4-5 тисяч зарплати, якісь монографії писати. Тобто у нас освіченість не є поштовхом до успішності. У нас, навпаки, весь той істеблішмент теж генерація неуків, аматорів і дилетантів. Це повні профани, причому профани вищого левела. Оскільки вони теж пропагують неосвіченість, це дуже добре налягає на молоде покоління, яке любить завжди халяви, і воно буде завжди вихоплювати тільки такій антиприклад. Тому, якщо глобально на це подивитися, то це не лише з онлайном пов'язане, а взагалі зі стратегією держави на потакання неосвіченості. Це покоління неуків буде наступним поколінням політиків років за 10.
Новини України – From-UA: - Але порівнюючи радянську освіту з українською, що ви можете сказати?
Остап Дроздов: - Я застав обидві. Звичайно, зараз радянське покоління може сказати, що радянська система була краще. Вона, може, була кращою в частині якоїсь організації, але в якісній частині і в частині акцентів не можна взагалі про це говорити, тому що коли освіта виховує безмовного мовчазного раба, якій повинен просто підтакувати суспільному ладу в замін за шматок ковбаси за 2.20, - ну, то нам такого не треба. Але нинішня освіта не стала українською. Вона є перехідною від радянської. Я кілька разів брав участь в освітніх форумах, куди мене запрошували як спікера, і я бачив це розполовинення навіть у частині освітян чи педагогів. Є категорія радянських вчительок, які от так і живуть. Прийшли - бу-бу-бу, вона навіть не вміє планшет включити, а в неї сидіть 13-14-літній підліток, якій має і планшет, і Інстаграм, і Фейсбук і все. Чого може навчити це покоління людина, яка навіть комп'ютера включити не вміє? Про що ми говоримо?
Насправді, якраз система освіти - це основна система, де повинна бути реформа. Без реформи освіти будь-які суспільні і політичні зрушення неможливі, тому що система виховує покоління неуків, про яких я казав. Це вже йде в тригонометричній прогресії.