Почайна Петрівка, або Люди наче подуріли
Це означає, що те, що ми думали, що у нас є інтелігенція, у нас не було. Тому що якби інтелігенція у нас була б, в більш-менш мінімальній кількості, то вона б все ж постаралась донести, об'єднавшись в своїх думках і намірах, до неосвічених представників т.з. влади.
Перейменування станції метро «Петрівка» в «Почайну» – це взагалі повний нонсенс, що їм далась ця Петрівка. Це що, вже святий Петро буде заборонений, тому що хтось з російських царів носив це ім'я? Мені здається, що ми вже, як писав Шевченко, «наче люди подуріли». Відбувається те, що інтелектуальної інтелігенції стає обмаль, така малесенька щопта, як писав Василь Стус, що лише для молитов і сподівань, а не для якоїсь нормальної дії.
А бал править абсолютно не освічена і абсолютно далека від всякого поняття інтелігентності псевдообразовальщина. Суцільна катастрофа відбувається на рівні культури, яка починає щезати і перетворюватись на якусь попсу, масс-культуру, бо культури в високому розумінні у нас спостерігається вже мало. Вона не спостерігається в освіті, в науці, тому що мені здається, що з великою фундаментальною наукою вже покінчено. Це ще один штрих до спотвореного портрету, який аж ніяк не відповідає нашім сподіванням, особисто державній незалежності України.
У нас з давніх-давен була вулиця Петрівка — вуличка біля Вознесенського яру, і скоріше за все же, таку задрипану вулицю назвали не на честь царя. В Україні завжди було свято — Петрівка, народні гуляння. А потім був Петрівський піст, було багато інших свят, присвячених імені Петра. А декомунізація — це штрихи до того ж самого портрету, печального і спотвореного. Тоді знесіть ДніпроГЕС — найбільший прояв і монумент, якій стоїть з періоду т.з. соціалізму, революції, ленінського плану. Мені теж не були приємними деякі люди, яким ставили пам'ятники, але це не значить, що треба вчити молоде покоління суцільному вандалізму, тому що будуть потім інші пам'ятники знімати так само.
В свій час більшовики закинули зашморг на шию царю Олександру і скидали з постаменту, але тим не менше вони тоді додумались все ж таки статую не розбивати і поставити її у дворі музею на Терещінковській, і вона жива до сих пір, тому що це витвір мистецтва. Що з цим бідним Щорсом роблять? Вже кінь без ноги, а далі що буде — Щорс без голови? Це неможливо. Та є ж просто прекрасні витвори. Скульптурна постать Щорса — це унікальна хрестоматійна скульптура, по якій повинне вчитись покоління скульпторів. У нас по сей день скульптори не знають, як виліпити коня. Якщо у Санкт-Петербурзький академії є спеціальна конюшня, де тримають коней, щоб скульптори могли ліпити з натури, то у нас такого й близько немає нічого, тому й не вміють. А так би подивились на прекрасну роботу блискучого скульптора Лисенка.
Це ж нонсенс. Ну, зберіть в одне місце, в парку, наприклад, нехай там екскурсоводи ходять розповідають про тих людей, що вони вважають за потрібне, вірніше, те, що їм сказала т.з. «патріотична» влада, а не нищіть пам'ятки. А з другого боку, деякі пам'ятники просто присвячені людям, які жили в ту епоху. Так всі жили в ту епоху, тоді давайте зносити разом всіх? Якщо це були якісь ретрогради, жорстокі тирани і проявили себе не з кращої сторони з точки зору Божої і людської, то заберіть цю скульптуру і зробіть пам'ятки — і буде атракціон, ще гроші будете брати за це.