Український заробітчанин і консервативна польська історія
Такі заяви такого чиновника можна пояснити тим, що на даний момент в Польщі очікуються зміни в Уряді, і є такі прогнози, що міністр Ващіковський буде змінений на іншу особу, яка буде ближчою до президента Дуди. І тому слова пана Ващіковського можна трактувати як спробу підвищити свою впізнаваність і зіграти на певному електораті, на певній фракційності внутрішньої коаліції правлячої партії.
До речі, це вже не перша заява, коли Ващіковський досить радикально і однозначно говорить про Україну. Тим не менш, ми не бачимо конкретних законодавчих ініціатив, які б виступали проти тієї чи іншої політичної фігури в Україні. До того ж, те, що сказав цей польський міністр, є політичною декларацією, не більше. Ось коли буде прийнятий перший законодавчий акт, або будемо мати справу з прецедентами того, що хтось був у формі СС, тоді розмова інакша.
В цьому випадку потрібно чітко здефініціювати законодавчо, що таке антипольські погляди, щоб надалі знати, як їх перевіряти. Наприклад, візьмемо заробітчанина, який їде в Польщу на заробітки, як зрозуміти і виявити його антипольські погляди? В чому вони можуть проявитися чи не проявитися, купуючи на секонд-хенді форму бундесверу чи форму “СС Галичини”? Тому тут поле для маневрів дуже широке. В будь-якому разі доношувати за дідами ту чи іншу одежину не радив би нікому, а вдягатися в щось більш сучасне і нове.
Це випадок хіба що дає глибше розуміння, як характеризувати сучасні українсько-польські відносини. І це зробити дуже просто: кожна зі сторін намагається до безпам'ятства і безкомпромісності відстоювати свої погляди на історію і бачить компроміс як спробу слабини. На жаль, це вагома проблема для будь-кого, якщо компроміс сприймається як слабина, тому що в європейській традиції компроміс — це завжди спроба діалогу, спроба дослухатись до аргументів іншої сторони. Але варто розуміти, що в Польщі нинішня влада є консервативна, тому відповідно фактор історичного минулого є дуже вагомий.
А от історична політика України почала формуватися тільки після 2014 року. До того вона була в незрілому форматі, неоднозначною, нею займались різні особи і в різних напрямках. Відповідно ось така неоднозначність юридичної і історичної політики України призводить до напруженості із іншими політиками і з іншими країнами. І це абсолютно органічно і нормально. В наш час ми викликаємо дискусію, хоча Україна не є частиною Євросоюзу, але є частиною Європи, відповідно, всі узгодження будуть притиратися дуже складно. Але нічого проблемного тут немає, зрештою, ще за п’ять років невідомо, якою буде знов історична політика України.