Мирослав Маринович. Святий Миколай і найщасливіші в світі українці
В моїй родині так змалечку повелося, що мені батьки дарували подаруночки саме на день Святого Миколая, і ось цей ритуал зазирання під подушечку для мене надзвичайно дорогий, це є моє дитинство.
Навіть пригадую, як вже в дорослому віці, моя сестра була вже студенткою, а я вже старшокласником, і моя мати вирішила, що діти вже дорослі і під подушку класти нічого не буде. І ми вранці прокинулися, залізли рукою під подушку — і нічого немає, ми до мами з плачем — що таке? Вона каже: “Діти, ви вже ж дорослі. Ви ж розумієте, що це не Миколай носить, а це я кладу”. - “Не важливо, цей ритуал є для нас дуже важливий”. Тому це свято огорнуте для мене великою любов'ю, великим домашнім затишком.
Для мене всі ці Діди Морози, Санта Клауси щось таке далеке. Для мене Святий Миколай — це центральний день дарування. В нашій родині не було так, щоб на Різдво щось потрібно дарувати. Це на Заході у ранок Різдва всі біжать до своїх шкарпеточок і заглядають туди подарунки. У нас такого не було, у нас є на те Святий Миколай.
Для мене дуже важливо, щоб українці усвідомили, що день Святого Миколая — це нагадування, що всі ми можемо робити подарунки один одному, що ми можемо ділитися не тільки поганим настроєм і не тільки виливати один на одного свої стреси, як це постійно всюди робиться. Таке враження, що в масовому середовищі постійно чути одні жалі і скарги.
Так от Святий Миколай — це нагадування: люди, ми можемо ділитися добром, подарунками, і від цього нам всім краще. Бо коли ми розсипаємо навколо себе поганий настрій, то він передається, це заразно, і ми один одного отруїмо. Навпаки, треба ділитися добром, і тоді очі у кожного світлішають, тоді хочеться жити. Все добро, яке ви віддали, воно вертається до вас помноженим добром. Якби цю закономірність неба ми усвідомимо, що якщо ми хочемо, щоб нам було добре, треба робити іншому добре, то ми б тоді жили найщасливіші в світі.
Також щасливий, що Верховна Рада прийняла рішення святкувати Різдво 25 грудня, тому що воно мені нагадує мої роки великого духовного натхнення. В таборі ми всі двічі святкували Різдво — і 25-го грудня, і 7-го січня. І, по-перше, кожен з нас не став гіршім християнином, а навпаки, кращим, бо ми вміли відкритися на потребу іншого, на святковий настрій іншого. Ми тільки збагачувалися від того, що святкували і одне, і друге.
Скажімо, моя сім’я святкує Різдво 7 січня, але 7 січня — це теж 25 грудня, тільки за іншим календарем, тобто ми святкуємо насправді один і той же день. Те, що розведені ці дні на різні дати — це умовності нашого світу, а насправді цей день для нас один, і ми маємо його переживати дуже світло.