Мирослав Маринович. Незалежне православ’я в Україні
Нині відбувається абсолютно природний процес переходу від Дедушки Мороза до Святого Миколая. Для християн він є логічний, і це вітається. Однак в Україні живуть не лише християни, а й представники інших релігій, а також невіруючі – і от їхні позиції неможливо передбачити. Очевидно, вони будуть формувати якісь свої — Ханука, інші свята, які приблизно святкуються у той самий час. І це теж прекрасно, що відроджуються старі, свого часу витерті релігійні традиції. Але припускаю, що невіруючі люди залишать в своїх сімейних традиціях відзначення Нового року, як і всі інші люди.
Особисто для мене, віруючого, Святий Миколай і Різдво — величезні гарні свята, але чим вони мають суперечити святу Нового року? Вони можуть прекрасно поєднуватися. Тому і надалі буду продовжувати зустрічати у сім'ї Новий рік і бажати один одному здоров'я.
Очевидно, що злам років, від 2014 до 2019 року – є надзвичайно знаковим. Це є подія тисячоліття, навіть не століття. І тому переконаний, що ми ще в середині шляху, який почався в Україні з конфліктності з початку 90-х років, але потім ми пройшли певні етапи, де вчилися церковному порозумінню на Майданах, виробляли спільне поняття соціального служіння людям – це є величезний здобуток.
Сьогодні ми маємо відродження автокефальної православної церкви. Це була мрія багатьох християн, в тому числі і греко-католиків, бо читайте і Шептицького, і Йосипа Сліпого про мрію, що православ'я в Україні стане нарешті незалежним. А зараз перед нами ще один етап — це зближення, це в доброму розумінні змагання за краще духовне життя, за більший мир, за більшу любов, яку ми покликані передавати один одному, ділитися нею. От це тепер завдання в Україні церков — показати, що ми не політично відділились від Москви, а де церква потрібна для того, щоб розвивати українську духовність, яка була притлумлена.
Свято Миколая — це є свято любові. Свято, в якому ми ділимося один з одним духовними дарами, ну і якимось там дрібненькими подарунками. Це є добрий символ усіх наших українських церков на майбутнє — ділитися духовними дарами.