Ігор Мірошниченко. Як сьогодні себе почуває українська мова

Закон про “державну українську мову”, безперечно, потрібен, оскільки після скасування абсолютно антидержавного і такого, який шкодить, закону Ківалова-Колесниченка, утворився певний вакуум. В Конституції передбачено, що українська мова є єдиною державною в Україні. Але у нас є ще рішення Конституційного суду від 1999 року, яке абсолютно чітко і однозначно стверджує, що застосування української мови в публічній площині є обов'язковим. А це означає, що держслужба, сфера послуг і інші галузі, в яких є публічне спілкування, мають бути україномовними.

Але, тим не менше, виникає дуже багато конфліктних ситуацій і різночитання українського законодавства. Тому цей закон потрібен. В ньому закріплюється статус державної мови за українською. Також закріплюється обов'язково володіння державною мовою всіма держслужбовцями, і це сьогодні, на жаль, є тільки декларативним, а тим законом, який є сьогодні у ВР буде закріплено механізм контролю. Бо сьогодні, наприклад, міністр внутрішніх справ Аваков, брутально порушуючи українське законодавство, обіймаючи посаду міністра вже п’ятий рік і не володіючи державною мовою в своїй публічній діяльності, мав би бути звільнений, а радше не призначений на цю посаду. Але оскільки ця норма декларативна, то він і далі її обіймає. У нас деякі кандидати у президенти не володіють українською мовою на достатньому рівні для того, щоб займати цю посаду, але ЦВК не змогло їм відмовити у реєстрації, оскільки немає контролю. Новим законом такий механізм контролю буде встановлено, так само буде встановлений контроль за спілкуванням кандидатів у публічній сфері.

Безперечно, українська мова сьогодні почуває себе трохи краще, але якраз завдяки регулюванню цієї сфери. Зокрема ми констатуємо розквіт українського кінематографу. Ще 10-15 років тому не знімалось жодне українське кіно, а фільми, які демонструвались в українських кінотеатрах дублювалися мовою чужої держави. Сьогодні, добившись обов'язкового дублювання українською мовою фільмів іноземного виробництва, ми отримали надходження до бюджету, нові робочі місця для українських акторів. І ми отримали, по суті, розквіт українського кінематографу, ми маємо констатувати, що сьогодні знімаються українськомовні стрічки, і на доволі не поганому рівні, бо вони збирають касу і деякі навіть вже себе окуповують, що є достатньо успішною практикою.

Те ж саме з музикою. Квотування української музики на радіо привело до того, що українські гурти почали, по-перше, співати українською. По-друге, їх стали впізнавати українські слухачі. І замість московського ширвжитку, абсолютно низькопробної, нецікавої і культурно далекою від українців музики ми отримали якісні українські гурти, які сьогодні радують слух не лише українських слухачів, але й світову спільноту. Ми сьогодні маємо низьку гуртів, які у світових чатах займають світові місця. Ще й та ж “Казка”, “Марув” “Хардкис” і багато інших українських гуртів, які раніше ніхто не знав, - зараз співають на звичайно високому рівні. І ті люди, які навіть російськомовні, вони розплющили очі і зрозуміли, наскільки багато. Є українська культура, і шоу-бізнес у нас розквітає. Тобто мінімально регулювання у цій сфері вже дало свій результат. Те ж саме, впевнений, має дати свої результати і квотування на телебаченні, коли українська мова має домінувати на українському телебаченні, адже це єдина мова, яку розуміють усі.

Звичайно, у цьому законі дуже багато недоліків. Мене, наприклад, категорично не влаштовує те, що у нас далі законодавчо буде гарантуватися не вивчення, а навчання мовами національних меншин. Жодна наша країна-сусід не гарантує навчання українською мовою для українських меншин, які там живуть — ні в Угорщині, ні в Польщі, ні в Словаччині. Тим більше в Росії немає жодної української школи, яка б фінансувалась за державний кошт і в якій би навчалися українською мовою. Натомість українська держава достатньо ліберально ставиться до цих національних меншин, і ми даємо можливість навчатися їхніми мовами за державний кошт. Це не лише несправедливо, але й дискримінаційно по відношенню до національних меншин, тому що, даючи їм навчатися рідною мовою, хай у початкових класах, в старших класах вони вже обов'язково повинні навчатися українською, але у початкових класах, навчаючись рідною мовою, в такий спосіб вони отримують менше знань державною мовою і в майбутньому на рівних не зможуть конкурувати з українцями, які українську мову знають досконало. Тому у нашій державі, як і в будь-якій європейській державі світу, державну мову мають знати всі — починаючи від національних меншин і закінчуючи всіма українцями. Їхні права мають бути захищені. Разом із тим, що законодавство ніяким чином не порушує права національних меншин, тому що вони можуть за державний кошт і навчатися мовою, і вивчати свою мову, що є нормальним, Вони так само мають можливості.