Валентин Гладких. Токсичні претенденти у прем’єр-міністри України
Чутки про призначення Коболєва на посаду прем’єр-міністра і Яценюка на посаду голови НБУ — це повна маячня. Що стосується Яценюка на керівника НБУ, то взагалі не бачу жодних підстав для заміни керівництва, тому що Уряд окремо, а керівництво НБУ окремо, це взагалі різні структури, і процедура також відмінна, як і термін призначення. Якщо на сьогоднішній день є безліч претензій і запитань до керівника Уряду, до його дій, до його компетентності, до його професійних якостей, то з керівником НБУ ситуація діаметрально протилежна. Якщо і є питання, то точна не до фахової якості Смолія. Це другий аспект.
Третій аспект — те, що назрівають якісь зміни в Уряді, мені здається, що це є цілком очевидно. Є цілком очевидним те, що Гончарук не на своєму місці, рівень його компетентності, професійної готовності і навіть сексуальної зрілості абсолютно не відповідають займаній посаді, як і великої кількості інших міністрів. Єдиний плюс цього Уряду полягає у тому, що, по-перше, нічого катастрофічного за цей період не сталося, попри всі жахливі апокаліптичні картинки, які малювали напередодні виборів і які сьогодні систематично розганяються через ЗМІ. Але динаміка процесів визначається далеко не рішеннями українського Уряду. Є запобіжники. Якщо б вони навіть хотіли свідомо зробити щось погане, їм це б не вдалося, тому що система визначається багатьма чинниками, і діяльність Уряду — це лише один з чинників, і далеко не найпотужніший. З одного боку, це унеможливлює якісь критичні помилки, а з іншого боку, унеможливлює якісь радикальні рішення, які можуть позитивно вплинути на динаміку. Це ще один момент.
Далі. Бачили так званий звіт Уряду, який не можна назвати звітом. Але якщо і буде змінюватися його склад, то просто будуть міняти окремих міністрів. Хтось добровільно піде у відставку, когось будуть відправляти у відставку. Можливо, десь відбудеться реорганізація міністерств. Вже йдуть розмови про те, що деякі міністерства треба знов розділити: то їх півроку об'єднували, тепер їх півроку будуть роз'єднувати. Скоріш за все, будуть таким шляхом йти, тому що формально у Уряду є імунітет на рік, тому що ВР свого часу проголосувала за програму Уряду. Відповідно, якщо відправляти зараз Уряд у відставку, то це має бути добровільна відставка, бо відставка прем'єра тягне за собою відставку всього Кабміну. Це один сценарій. Тобто якщо є політичне бажання поміняти Уряд, то механізми і формальні підстави можна знайти, але треба усвідомлювати, що сформувати новий Уряд буде значно складніше, ніж відправити у відставку поточний.
І це стосується будь-якого Уряду в Україні. Чому? Тому що треба буде знайти, як мінімум, 226 голосів, що означає, по великому рахунку, зануритися у внутрішню кризу, це може привести до загострення протистоянь у монобільшості, бо там є різні групи, які орієнтуються на різні групи впливу.
Щодо стосується Яценюка: ми про нього не чули майже рік — і тут він ожив. Виявляється, що у нас є такий політик. Або Тігіпко, про якого багато хто говорить. Тут є ще один нюанс. Треба все-таки розглядати, чи є об'єктивна необхідність посилення Кабінету міністрів України, для того щоб люди, які будуть працювати на найвищих державних посадах були спроможні вирішувати всю ту сукупність проблем, які сьогодні стоять перед Українською державою і українським народом. Це одне питання. Мені здається, що відповідь на нього є очевидною — так.
Є друге питання: які є правові підстави і які є правові механізми того, щоб вирішити перше питання. Відповіді, напевне, є дві. Перший варіант — це відставка всього Кабінету міністрів через прем'єр-міністра. Другий — це просто фрагментарне оновлення складу Кабінету міністрів, заміна окремих міністрів. І другий варіант більш реалістичний. Якщо йти першим шляхом, чи є для цього підстави? Проблематично. Якщо прем'єр-міністр подає у відставку, тоді можна реалізувати і цей шлях. Але відправити Гончарука у відставку ВР не може — це друге питання. І третє питання — які кандидатури на сьогоднішній день можуть претендувати на ту чи іншу посаду. І четверте — ті люди, яких сьогодні називають як потенційних претендентів на ті чи інші посаді у Кабінеті міністрів, насправді є реальними претендентами чи це просто поговорити? Відповідь на це питання є. Частина з них є реальними, а частина є або просто поговорити.
І висновок: коли буде ухвалюватися відповідне рішення, то треба розуміти, що Зеленський і його команда, які йшли до влади під гаслами, що ми не будемо брати на роботу старих політиків, вони будуть сильно зважати на те, наскільки та чи інша фігура чи претендент є токсичним для українського суспільства. Переконаний, що левова частка тих кандидатів, яких називають, вони є абсолютно неприйнятними, безвідносно до їх фахового рівня. Їх можна розглядати як черговий медійний привід поговорити і нагадати про себе, не більше.