Степан Гавриш. Донбас і Мінськ в одному флаконі
Екстремальна ситуація із дикими качками Вагнера, які безпечно розташувалися в Білорусі, бентежить абсурдністю ситуації. Лише на перший погляд. Виключно кремлівські боти і українські транслятори Путіна можуть говорити про використання Мінську як транзитного коридору в Лівію, Сирію чи Судан. В логічний розум це ніяк не вписується, а заштовхати туди подібну абракадабру вкрай важко.
Більш зрозумілою і доказовою може бути версія про ФСБшну закладку. На випадок «майдануті білоруси» зберуться і почнуть діяти по українському сценарію 2014 року. Тоді досвідчені і цинічні вбивці Вагнера виконають свою місію по зачистці революційних ворогів Бацьки. Хоча він і противний, веде дивну антиросійську виборчу компанію, але без сумніву залишається в колоді карт Путіна.
Третя версія виглядає дещо екстремально-фантастичною, але більшість фантастики поволі стає реальністю. Чи може бути це спектаклем, схожим на терористичні атаки на міст метро в Києві та луцького терориста-філософа, якого рано-чи-пізно можуть визнати неосудним або призначити йому бути героєм для анархістів неадекватів в тюрмі. Невипадково Москва відморозилася разом із інформаційними фабриками Повара, які завжди супроводжують гібридним чином екстрим навколо найманців Вагнера.
Україна будь-якою ціною має заполучити тих 14 вагнерівців, які воювали на Донбасі для доказів ведення війни проти України виключно Росією. Позиція української влади, особливо МЗС, надто в’яла, нерішуча і якась дивна, як і всеосяжне перемир’я на Сході. Тому все це змушує ще раз повернутися до ТКГ, яке підписало невідомим способом, про якийсь план сталого миру на лінії розмежування з ОРДЛО. При всіх позитивних розмовах про мир і бажання вберегти життя нами намагаються постійно маніпулювати.
Перше. Суто військово-стратегічне. Нас осліпили, заборонили будь-яку активність, включаючи збір інформації та оцінку фронтової ситуації. В тому числі й підготовку до наступальних дій. ОРДЛО отримало всі переваги і ними успішно користаються. Російські супутники, системи раннього попередження класу АВАКС радіоелектронної боротьби та перехоплень, шпигуни й агенти впливу російські в Києві активно працюють на підтримку боєздатності і нарощування воєнного потенціалу двома арміями ОРДЛО. Вони точно не збираються підтримувати режим перемир’я. Друге. Москва неприховано, скоріше прямо, про це повідомила всьому цивілізованому світу, златоустами Пєскова. Від імені Путіна. Однією фразою. Точною, як снайперський постріл із 200 метрів: «Росія не буде гарантом перемир’я на Сході». Немає значення мотивація. Бойовикам послали чіткий публічний сигнал, що мир Москві на Сході України непотрібний. Навпаки. Терористичним військам розв’язали руки, які й так не були нічим зв’язані. На цьому тлі якось смішно виглядає заява пана віце-прем’єр-міністра, що режим перемир’я не порушується а порушується лише режим тиші. Ну що ж, як кажуть, яка баба таке й корито.
У президента Зеленського є усі шанси повернути політику дипломатії МЗС, яке поставили в куток і заявити для усього світу, що Росія такою заявою після спроби президента Зеленського про щось домовитись з Путіним в неділю завершилися фактичним виходом Росії із Мінського процесу. Навіть якщо дивитись на одну історію, дискусію навколо мінських протоколів. Найманці генштабу Кремля вже в Білорусі. Нещодавно вони напали на Британію, вбивши її громадянку бойовою отруйною речовиною. Перед тим і після того були Америка, Німеччина, Хорватія, Чехія, Болгарія. І над всім цим російські ВВС, танки, Колібри атакують народи, найперше цивільне населення в Сирії, Лівії та інших місцях. А в цей час російська зброя може привести до тяжкого кровопролиття між Азербайджаном і Вірменією. Прийшов час не тільки над цим задуматись, але й говорити про українську державу та її народ, їх спільну місію у боротьбі за виживання. Кращої нагоди зробити Білорусь нашим союзником ще не було.