Костянтин Єлісєєв. Кримська платформа: післямова
Україні пощастило мати таку кількість справжніх друзів, які попри всі міжнародні виклики й зайнятість завжди готові прийти на допомогу. Це той запас міцності проукраїнської коаліції, який продовжує твердо солідаризуватися з боротьбою України проти триваючої російської агресії. Її залізний актив, власне, і зібрався в Києві 23 серпня з тим, щоб особисто чи через повноважних представників засвідчити запуск міжнародної Кримської платформи деокупації Криму. Але якою б потужною не була ця коаліція її недостатньо для реалізації ключового пріоритету держави - звільнення українського повістрова від російської окупації.
Що далі?
- Кримській платформі бракує політичного й географічного масштабу. Хай перша зустріч і зібрала 47 країн та міжнародних організацій, вийти за рамки традиційного охоплення, зафіксованих голосуванням в ООН, не вдалося. Серед присутніх не було помітно представників країн Азії, Африки, Латинської Америки. Водночас, без максимальної інтернаціоналізації зусилля з деокупації Криму шкутильгатимуть. Неможливо говорити про справжню ефективність таких зусиль і без залучення ООН, ОБСЄ, ОІС, представники яких не взяли участь у запуску платформи.
- Києву слід більше уваги приділяти змісту, а не формі. Якщо Київська зустріч була більше про піар і внутрішню аудиторію, то мета, мабуть, досягнута. Організаторам не забракло креативності для того, аби зробити привабливу картинку з місця події. Разом з тим, для зовнішньої аудиторії більше запам’ятається інше - хаотичність організації заходів, технічні і протокольні негаразди, «самолюбовання приймаючої сторони», відсутність стратегічного бачення подальших кроків у розвитку ініціативи.
- Кримська декларація поки що не отримала належного офіційного оформлення. Плутанина між Банковою та Михайлівською щодо “ухвалення” чи “підписання” заключного документа додала сумнівів щодо кінцевої кількості країн на її підтримку. Якщо Київ серйозно налаштований іти далі, то було б важливо поширити “кримську декларацію” як офіційний документ ГА і РБ ООН. Бажано від імені всіх фундаторів платформи.
- Справжню оцінку ефективності Кримської платформи можна буде надати ближче до грудня. Саме тоді традиційно голосується резолюція ГА ООН щодо Криму. Хочеться вірити, що однією з цілей київського заходу було збільшити кількість голосів під щорічною резолюцією ГА. А посилання на “київську декларацію” увійде в цьогорічне рішення з відзначенням ініціативи Києва. Кількість голосів (бажано, більше 47) стане маркером успішності платформи.
- Київський захід не визначив новий горизонт протистояння тимчасовій окупації Криму, рівно як і подальший політичний розвиток ініціативи (крім технічних аспектів). Тут треба креативно попрацювати. Додаткових політзобов’язань не отримано, попередні - підтверджено, у т.ч. посилення санкцій. Натомість, не зафіксований раніше існуючий, але несправедливо забутий, механізм консультацій Україна-ЄС та Україна-Сімка з координації санкційної політики по Криму й усунення прогалин у ній. Заслуговує на вивчення й ідея скликання Спецсесії ГА ООН щодо Криму, що є амбітним стратегічним кроком та вимагатиме дипломатичних надзусиль.
Наостанок - скільки б не повторювати, що Кримська платформа “повернула” тему Криму в міжнародний порядок денний, солодше не стане. Світ знає, що це питання ніколи не зникало. А тому Київський саміт не стільки «повернув», скільки «нагадав» світу, і передусім РФ, про Крим після 2,5 року забуття. Про те, що до 2020 на кримському треку спільно з партнерами було багато зроблено свідчить і сам підсумковий документ, який посилається на раніше ухвалені документи й рішення, у т.ч. судових інстанцій.
Добре, що саміт Кримської платформи викликав хворобливу реакцію Москви. І це справді є важливим маркером. У Кремлі певне побачили в ньому іміджевий удар по своїх амбіціях, болючості якому додала його наближеність до вересневих виборів до російської Думи. Це той актив, який потенційно може зіграти на користь Києва, якщо ним правильно скористатися. Не для піару, а заради примноження світової підтримки України.