Юрій Гаврилечко. Ви 34 роки незалежності отримували якийсь зиск від українських надр?

Вашингтон розчарований відмовою Зеленського підписати угоду щодо українських корисних копалин, вважаючи це недалекоглядним кроком. Прессекретар Ради нацбезпеки Білого дому Браян Х'юз, який відповідає за стратегічні комунікації, заявив, що угода допомогла б США повернути вкладені кошти та зміцнити економіку України. Він також наголосив, що тісні економічні зв’язки зі США є найкращим захистом від майбутньої агресії. Президент Зеленський же наполягає, що будь-які розробки мають супроводжуватися гарантіями безпеки для України.

From-UA поставив кілька запитань Юрію Гаврилечку, українському політику та економісту, який займає активну позицію щодо міжнародної співпраці України:

— Спочатку нам заявляли, що ця допомога не підлягає поверненню. Чи ввели нас американці в оману? Що відбувається насправді? І, зрештою, чи погодиться Україна на це, і що це дасть для розвитку країни?

— Давайте почнемо з того, що ми зараз з вами обговорюємо ніщо. Все дуже просто. Експерт має що оцінювати? Фактаж та документи. Де фактаж? То що ми оцінюємо?

Рідкоземельні метали, про які всі говорять, — це група з 17 елементів, яка включає скандій, ітрій і 14 елементів родини лантаноїдів. Частина цих ресурсів дійсно є в Україні. Але скільки коштуватиме їх видобуток, ніхто не знає, оскільки не проводилося ні якісної геологорозвідки, ні оцінки. Тобто це розмови ні про що.

Більше того, зовсім не обов’язково, що це взагалі буде про щось, адже існують, наприклад, астероїди, що складаються з кольорових металів, але проблема в тому, як їх доставити на Землю.

Якщо ж звернутися до вітчизняного законодавства, ви, мабуть, будете здивовані: в Україні досі чинний закон про заставу. Зокрема, ст. 13 цього закону передбачає, що предметом застави можуть бути… космічні об’єкти. Але яка ймовірність того, що заставний космічний об’єкт зможе використати той, хто отримав його у заставу?

У даному випадку ми говоримо приблизно про те саме. Ми не бачили документів, чули лише заяви. Ми знаємо зі шкільної програми, що таке рідкоземельні метали, і якщо хтось пам’ятає економічну географію України, то легко зробить висновок: рідкоземельних металів у нас небагато, і ми їх точно не видобуваємо. Кольорові метали — так, їх видобувають. Якби це був договір про доступ до надр із розвіданими покладами руд кольорових металів — це одна справа, а рідкоземельних — ні.

Знову ж таки, згадаємо Конституцію України. Якщо не помиляюся, у ст. 13 чітко зазначено, хто є власником природних ресурсів. Земля, надра, атмосферне повітря, водні та інші ресурси, що знаходяться в межах території України, а також природні ресурси континентального шельфу є об'єктами права власності українського народу.

А хто ж від його імені розпоряджається цими ресурсами? У цій же статті зазначено, що права власності від імені народу здійснюють органи державної влади в межах, визначених Конституцією. У даному випадку це уряд та органи місцевого самоврядування. Тобто підписувати подібні угоди може голова уряду або керівники місцевого самоврядування, якщо корисні копалини знаходяться на їхній адміністративній території. Це перший важливий момент.

Момент другий. Ви, так само, як і я, жодного зиску з того, що ми, як частина народу, маємо право власності на надра, не отримуємо і ніколи не отримували. А знаєте чому? Тому що немає відповідного закону, який би формалізував нашу можливість отримувати зиск.

У нас часто люблять посилатися на досвід західних країн, і, наприклад, у Норвегії такий механізм існує — це відомий Фонд національного добробуту. Це найбільший у світі фонд за обсягом акумульованих коштів, куди надходять рентні платежі від видобутку корисних копалин. Далі ці кошти інвестуються в різні проєкти, що дозволяє фонду постійно збільшувати як капіталізацію, так і обсяги ресурсів, якими він управляє. Ось це і є механізм, завдяки якому всі громадяни можуть отримувати зиск від права власності на надра.

В Україні нічого подібного немає. Якби у нас було відповідне законодавство і схожий національний фонд, питання про продаж ресурсів узагалі не виникало б. Американські компанії хочуть отримати доступ до використання українських надр? Будь ласка, виконуйте вимоги чинного законодавства, сплачуйте рентні платежі у фонд національного добробуту — і де тут проблема?

Тобто, перш ніж домовлятися з американцями про будь-що, як на мене (і це вже експертна думка), варто законодавчо визначити умови роботи подібного фонду і спрямовувати всі рентні платежі саме туди.

Ще один важливий момент. Україна — єдина країна у світі, де рентні платежі включаються до собівартості продукції, а не сплачуються з прибутку компаній. У всіх розвинених країнах рента — це прямий податок на господарюючий суб'єкт. В Україні ж вона є частиною собівартості, що фактично позбавляє громадян будь-якої вигоди, адже в результаті їм просто продають товар, у ціну якого ця рента вже закладена. Така ситуація унікальна, але, на жаль, унікальна в негативному сенсі — у розкраданні власних ресурсів і нераціональному їх використанні.

Тому перш ніж говорити про використання українських надр із будь-якими інвесторами, спочатку необхідно змінити вітчизняне податкове законодавство, а також ухвалити закони щодо використання надр і створення аналогічного норвезькому Фонду національного добробуту України. Лише тоді можна буде спокійно спілкуватися з потенційними інвесторами в межах чинного цивільного законодавства, тим більше, що господарський кодекс втратив чинність у грудні після відповідного рішення Ради.

Все дуже просто. Так ми нарешті перейдемо від обговорення заяв до обговорення реальних документів.

— У цьому є ще й підводні камені: ми винні 500 млрд. Про які 500 млрд йде мова, якщо за Байдена говорилося, що це була неповоротна допомога?

— Ще раз наголошую, ми зараз з вами обговорюємо струс повітря. Ви бачили документ з вимогою? І ніхто не бачив. То про що ми говоримо? Ми говоримо ні про що.

Більш того, і президент України Зеленський, і міністр фінансів США підтвердили, що вони не можуть знайти більше 100 млрд доларів, які попередньо начебто були виділені Україні. Було виділено 177 млрд, до України дійшло 75. А де поділися 102 млрд? Питання. Їх не можуть знайти ані в Україні, ані в США. Це ті гроші, які точно є. А що це за 500 млрд, про які ніхто не бачив документів, я не знаю.

Тому допоки не буде документа, немає про що обговорювати. І, відповідно, не розумію, чому всі так збудилися, бо складається враження, що ці всі занадто збуджені впродовж 34 років незалежності отримували якийсь зиск від українських надр.