Віталій Бала. Трамп вже фактично допомагає Путіну й став на бік Росії

Вчорашній вечір виявився сповненим несподіванок. США і Росія спільно проголосували проти резолюції ООН, що засуджує вторгнення РФ в Україну, проте підтримали документ про якнайшвидше завершення війни. Трамп відмовився називати Путіна диктатором і заявив, що веде з ним переговори щодо рідкісноземельних металів. Він також повідомив, що Путін нібито не заперечує проти введення європейських миротворців в Україну, хоча офіційного підтвердження з Москви не було. Незабаром після цього Путін провів нараду щодо розробки рідкісноземельних металів у РФ і підтвердив переговори з Трампом про спільні проєкти.

From-UA звернувся за коментарем до політолога, директора Агентства моделювання ситуацій Віталія Бали: що означає ця співпраця? Звідки її коріння? Чи можна порівняти психотипи Трампа і Путіна, чи є між ними схожість? І яку роль у цій "дружбі" відіграє Україна?

– Хай про дружбу говорять ті, хто краще знає їхні взаємини, бо, з моєї точки зору, тут більше йдеться про інтереси, які збігаються, і, можливо, світогляд. Ще в перший термін Трампа я наголошував, що він, як і Путін, є антиглобалістом, і вони хочуть жити в світі, який був біполярним, бо саме в такому світі їм було комфортно, і вони вважають, що так буде й надалі. Були США, був СРСР – усе було зрозуміло, кожен займався своїми справами й вирішував необхідні завдання. І саме цей антиглобалістський світогляд, на мою думку, і зблизив їх під час першого терміну Трампа.

Усі ці розмови про те, що його завербував КДБ, хай конспірологи й працівники спецслужб підтверджують конкретними фактами, якщо вони їх мають. Я про це говорити не буду, але саме світогляд і антиглобалізм, на мою думку, їх і звели. У цій ситуації, якщо говорити про Україну, як би це правильно висловити, щоб не було надто образливо, вона в цьому “меню” є продуктом, який там просто знаходиться.

Путін ще в 2007 році на Мюнхенській конференції говорив про нову архітектуру європейської безпеки. Потім була вимога, щоб НАТО повернулося до кордонів 1997 року тощо. Сфери впливу, які Путін хотів би повернути Росії за згодою США, збігаються з ідеологією представників Силіконової долини, які вважають, що Росія хай займається Європою, а вони – своїми справами.

Тому в цьому контексті ситуація для нас, м'яко кажучи, дуже неприємна. Усі заяви, які зараз лунають, поки що залишаються лише заявами, але я не виключаю, що Путін мав на увазі також видобуток алюмінію на окупованих українських територіях.

Прихильники Трампа в Україні можуть сказати, що це своєрідний тиск на Україну, щоб вона підписала угоду з Трампом. Виправдовувати можна що завгодно. Побачимо, чи зайдуть якісь американські компанії, чи з’явиться зацікавленість і заяви про готовність вкладати інвестиції. Ми розуміємо, що якщо Путін запрошує їх вкладати у видобуток алюмінію, то він уже вважає ці території своїми – вони ж внесли їх до Конституції. Тому це стане дуже серйозним лакмусовим папером.

Хоча, на мою думку, один лакмусовий папірець уже все продемонстрував: Трамп фактично допомагає Путіну й стає на бік Росії. Я маю на увазі голосування в Генасамблеї ООН і Раді Безпеки. Це вже не просто слова чи заяви про "ми вам дали 350 млрд, давайте вертайте", а конкретні дії. Навіть на зустрічі з Макроном, коли той його поправляв, це вже були реальні кроки, що свідчать про підтримку Путіна. Якщо вони голосували проти резолюції, де йшлося про територіальну цілісність України й виведення російських військ, а потім навіть не підтримали власну резолюцію після правки від ЄС, а в Раді Безпеки проштовхнули документ без згадок про агресію, територіальну цілісність і виведення військ – про що це говорить?

Небендзя сказав, що це не зовсім те, чого нам би хотілося, але вже дуже хороший початок. Це реальні дії, які говорять самі за себе. Можна як завгодно трактувати його попередні заяви, припускати, що це його хитрий план – сіяння хаосу, щоб досягти свого. Але питання в тому, чи це не загрожує Україні? Вчорашній день, на мою думку, показав, що загрожує.

Тому в цій ситуації дуже добре, що вчора до Києва прибула велика делегація з Європи. Я переконаний, що найближче майбутнє України – в об'єднанні з Європою. Як мінімум на найближчі два роки, до проміжних виборів у Конгрес США, де, сподіваюся, демократи зможуть повернути контроль і над Сенатом, і над Палатою представників.

– Яка перспектива таких відносин Трампа і Путіна по відношенню до України? Чим це все може загрожувати нам?

Ситуація, на мою думку, виглядає так. Трамп і Путін зробили максимальні заяви, але вчора Путін у телеінтерв’ю сказав, що Європа, звісно, має місце за столом переговорів – це вона сама три роки відмовлялася спілкуватися. Трамп уже заявив, що не проти миротворчих сил, і нібито Путін теж готовий до цього, хоча раніше Лавров категорично заперечував саму можливість їхнього введення.

Я думаю, що зараз почався серйозний переговорний процес – як публічний, так і непублічний. Його мета, на мою думку, така: окей, заводьте миротворчі сили по лінії розмежування. Але до цього росіяни наступають і потихеньку захоплюють території. Ці миротворчі війська просто зафіксують те, що ми вже не зможемо повернути військовим шляхом. Це треба чітко усвідомити. Саме так і буде, якщо на лінії розмежування стануть миротворчі війська, які ще називають силами підтримки миру. Я не знаю, як вони насправді називатимуться, але в контексті терміну «миротворчі сили» це будуть дещо інші війська.

Це наступний етап, і все до цього рухається. Введення цих військ, потім запис про нейтральний статус України й відмову від НАТО. Думаю, що саме в цьому напрямку зараз відбувається рух.

І, безумовно, йдеться також про зняття санкцій. Для Росії це зараз надзвичайно важливо. Тому після всіх гучних заяв про жорстку позицію вже поступово починаються спроби знайти компроміс, який насправді вигідний саме Росії.

Я не виключаю, що, на жаль, заяви, зроблені ще до зустрічі делегацій США і РФ 18 лютого в Саудівській Аравії, зокрема слова Венса на Мюнхенській конференції та Трампа про те, що Україні не світить НАТО, виглядають як узгоджена позиція. Це може бути частиною плану, спрямованого на досягнення так званого компромісу, який фактично означатиме капітуляцію та поразку України.

Чи вдасться їм реалізувати цей сценарій – побачимо. Але мені здається, що ситуація зараз надзвичайно складна.