11 березня в Джидді (Саудівська Аравія) відбудуться переговори між представниками США та українською делегацією. Обговорюватимуть майбутнє війни, рівень американської підтримки та економічні угоди, зокрема можливість договору про корисні копалини, що може стати як фінансовою допомогою, так і засобом політичного тиску.

США останнім часом наполягають на швидкому завершенні війни та відновлюють контакти з Москвою. Президент Дональд Трамп відкрито заявив, що очікує від України готовності до компромісів, а мир має бути «реалістичним».

За даними The Economist, ці переговори можуть стати «останнім шансом» для Києва. Якщо вони проваляться, США посилять свої вимоги та можуть нав’язати Україні рішення, узгоджені з росією.

З цього приводу From-UA звернувся за коментарем до політолога, директора Агентства моделювання ситуацій Віталія Бали:

— Яким, на вашу думку, буде розвиток подій на переговорах між представниками США та України? Що має на увазі The Economist, говорячи про «останній шанс» для Києва? Крім того, Видання Bild стверджує, що Трамп не відновить військову допомогу Україні, доки Зеленський не залишить пост президента. Про що саме йдеться?

— Почнемо з останнього. Bild, безумовно, дуже поширене й популярне видання, але все ж таки це більше таблоїд. Його інформаційна політика передбачає публікацію сенсаційних матеріалів, які не завжди відповідають реальним подіям. Тому те, що написав Bild, варто сприймати з певною обережністю.

Втім, і без Bild очевидно, що Трамп, виходячи з логіки, прагне завершити війну й встановити мир. А якщо мова йде про припинення війни, то навіщо далі постачати зброю? Тим більше, він хоче повернути кошти, за які Байден надавав Україні озброєння безоплатно.

З точки зору такого бізнесмена-бариги, яким є Трамп, воно, в принципі, є все логічним. Тому з відновленням допомоги тут дійсно є питання.

З моєї точки зору, це так чи інакше може залежати від угоди про корисні копалини, хоча, безумовно, Трамп і його адміністрація наполягають, що це не має жодного відношення до ситуації.

Я маю на увазі, що наші представники мали б діяти відповідно (і це не обов’язково озвучувати публічно). Якщо буде сильний тиск щодо підписання угоди, найкращим варіантом, на мою думку, було б узяти паузу. Але якщо підписання стане неминучим, то варто укласти рамкову угоду, яка не матиме реальної сили без додаткових договорів.

Адже, враховуючи позицію Трампа минулого тижня, може статися так, що через 10-15 років ми втратимо можливість самостійно розпоряджатися власними корисними копалинами.

Я думаю, всі вже зрозуміли, що Трамп і раніше не мав дружнього ставлення до Зеленського, а після цієї публічної сварки його ставлення, ймовірно, стало ще гіршим. Це можна побачити хоча б із того, що дозволяє собі писати той же Маск про президента Зеленського.

Тому вони самі чомусь вирішили, що зможуть усунути його або відправити кудись, ніби це в них вийде. Тут навіть не йдеться про те, хто кращий чи гірший. У цьому випадку у Трампа є особисті мотиви — він просто не хоче мати справу з цією людиною. Таке буває.

— А де гарантії, якщо в Україні буде інший президент, той же Залужний, що він погодиться на умови Трампа?

Я дуже сподіваюся, що до моменту проведення наших президентських виборів у США вже відбудуться довибори в Конгрес, і Трамп не матиме більшості ні в Сенаті, ні в Палаті представників. Як у старій східній мудрості: або здохне ішак, або падишах.

У чому проблема нашої політики? По-перше, в ній багато випадкових людей. По-друге, у нас немає і, на жаль, не було справжньої політичної еліти. По-третє, вони не залучають компетентних фахівців. Не можна реагувати рефлекторно, як це називають — емополітика, чим постійно займається Зеленський.

Щодо консультацій із Британією перед цими переговорами, найімовірніше, узгоджувалася позиція для посилення нашої переговорної позиції. Я б дуже хотів у це вірити.

Тому це буде нібито фронт єдиної Європи та України в цьому контексті. Було б правильно, якби саме так і діяли, а не просто проводили консультації. У нас достатньо фахівців, щоб вибудувати власну стратегію.

Безумовно, на переговори з американцями мали б їхати зовсім інші люди. Тож ця ситуація, на мою думку, залишається непрогнозованою.

Наше головне завдання, на мою думку, — це витримувати паузу, не грюкати дверима, не вступати в суперечки, а знаходити аргументовані підстави, щоб відмовитися від того, що нам невигідно.

Однак перед цим, на мою думку, варто ще раз публічно озвучити умови, які висуває Україна.

Дуже добре, що Зеленський розвинув ідею Макрона про перемир’я, і першим пунктом висунув обмін полоненими за принципом «всіх на всіх». Можливо, він міг би повернутися до своєї улюбленої формули — про неї вже ніби забули, а зараз було б доречно нагадати, що він виступає за мир. Дивно, що раніше про це багато говорили, навіть організовували саміт миру, а тепер, коли це дійсно потрібно, тема відійшла на другий план.

Однак очевидно, що Путін не погодиться на «всіх на всіх», як і на перемир’я загалом. І саме тут постане ключове питання: чи справді Трамп став союзником Путіна і не робитиме нічого щодо Росії, чи все ж ні. Я думаю, це момент істини.

На мою думку, варто діяти саме так, але це має виглядати як щире прагнення до миру, щоб українська сторона не дала жодного приводу зачепитися за якусь її заяву.

Але, я б не говорив про якийсь «останній шанс» — це лише нагнітання ситуації. Не виключаю, що ті, хто це писав, могли бути зацікавлені в цьому, але явно не з українського боку.

До цього варто ставитися спокійно, оскільки це точно не останній шанс. Насправді у нас є ще щонайменше три місяці певного запасу — до моменту, коли, я сподіваюся, постачання з Європи все ж таки посилиться.

Тобто в нас є резерв часу, але про це не варто відкрито говорити. Варто створювати враження слабкості, але діяти так, як потрібно. Це і є дипломатія.