Поки одні захищають - інші за безцінь продають українську спадщину

Українського колекціонера та засновника приватного музею - Недяка, як і інших недоброчесних колекціонерів, підозрюють в продажі стародавніх артефактів росії.

Лауреат Шевченківської премії, український мистецтвознавець та колекціонер українських старожитностей – Володимир Недяк, мало відомий в українських культурних колах. Проте, він сконцентрував у своїх руках величезну колекцію стародавніх речей різних епох, що містять в собі культурну та історичну цінність України.

Станом на 2010 рік в приватній колекції Недяка налічувалось близько 11 тисяч експонатів – про це в інтерв’ю виданню «Віче» заявляла колишня директорка з наукової роботи приватного музею Недяка, Алла Журба : «Описано близько 11 тисяч експонатів. Усі вони – оригінали, які належать до різних груп зберігання: рушники, скатертини, ікони на полотні та на дереві, культові речі, хрести, свічники, кераміка тощо.»

Сам музей Володимира Недяка знаходиться в Черкаській області, в селі Вереміївка та має назву «Козацькі Землі України». Вартість колекції оцінюється мільйонами доларів та знаходиться чомусь не в національних музеях чи фондах України, а без належних умов зберігання, концентрується в руках так званого колекціонера.

Аби зібрати таку кількість експонатів, потрібно мати або чималі статки й скуповувати кожен артефакт у власників, або ж заволодіти ними злочинним шляхом.

Оскільки Недяк, ніколи великими багатством не володів, а кілька його підприємств, за даними реєстрів були й продовжують бути збитковими, то збирати предмети української спадщини довелося не зовсім законним шляхом.

Справа в тому, що за часів президента Ющенко активізувалося пізнання української ідентичності. На той час Володимир Недяк був вхожим до міністерства культури України – етногараф, історик, мистецтвознавець вмів добре пускати пил у вічі. Особливо жінкам, які займали не останні посади в міністерстві.

Наша редакція поспілкувалася з колишньою чиновницею мінкульту, яка не під запис розповіла цікаві речі про шанованого колекціонера: «У 2004 році, Недяк мав роман з моєю колегою, чиновницею… У тому числі за її сприяння відбувалася передача стародавніх українських артефактів з музейних фондів різних регіонів України Недяку. Адже залежність керівництва музеїв від міністерства була на той час тотальною. Отже, наче щось загубилося, щось не підлягало реставрації, щось недоописали…. Таким чином багато «загублених» музейними фондами експонатів опинилися у Недяка» - розповідає Оксана ( ім’я змінено в цілях безпеки) – та додає – Я здивована, що Недяк стільки років розповідав про унікальні експонати своєї колекції, не виставляючи її, але ні Міністерство культури, ні СБУ, ні МВС не поцікавилися: звідки вона в нього? Чи є сертифікати на всі ті скіфські баби, артефакти трипільської культури, унікальні царські врата, ікони та Євангелії, і в яких умовах зберігається спадщина української нації»?

Ще десять років тому, приватний музей «Козацькі землі України» - був одним з популярних місць серед журналістів та туристів. Проявляли інтерес до музею й артисти та працівники кіноіндустрії – там знімали кіно, влаштовували заходи – таку активність зі сторони громади до музею, колекції та й самого Недяка йому організувала ще одна жінка, знову ж з культурної сфери – досить відома українська співачка, з якою він мав стосунки.

Після розставання з артисткою, інтерес до Недяка і його музею якось різко спав. За даними реєстрів опендатабот – станом на 2023 рік дохід музею становить 0 гривень, як і прибуток, а працює в ньому всього 3 людини. Схоже, сторож та доглядачі за худобою.

На чому ж заробляє сьогодні Недяк?

Одним із способів заробітку Володимира Недяка сьогодні є відмивання коштів через своє видавництво «Емма».

Нещодавно, Музей історії міста Києва замовив у видавництва Приватне підприємство «Емма» (код ЄДРПО 21556279, власник Недяк Володимир Володимирович) рекламний буклет для виставки художниці Марії Примаченко в місті Кіото (Японія), вартість якого становить 507 гривен, що у майже 10 разів разів перевищує друк аналогічного буклету у будь-якому іншому видавництві України. Так на такій не складній оборудці, Недяк зміг заробити на державі 76 000.

Проте, на друківці дороговартісних буклетів за кошти платників податків багато не заробиш? Чи не так? Володимир Недяк звик жити на широку ногу, то ж зараз він вимушений розпродавати деякі експонати колекції. А враховуючи, що в Україні війна і увага суспільства зосереджена на боротьбі, то нелегальний вивіз і продаж унікальних артефактів на чорному ринку активізувалась.

Але ж давайте відверто, в кого під час війни виникне бажання збирати колекцію старожитностей? Якщо говорити про Україну – то фактично ні в кого, але для ворожої країни, росії, яка зазіхає не лише на наші землі, а й на нашу культуру - таке бажання є.

Вони навіть борщ, готові собі привласнити, то що вже говорити про ікони?

Ми поспілкувалися з жінкою, яка безпосередньо разом із однодумцями намагається перешкоджати контрабанді українських культурних та історичних цінностей з України.

«У Недяка є кілька помічників, трохи бандитського вигляду, якщо чесно, вони й ведуть всі перемовини й торги з російськими музеями та колекціонерами. Якщо сходяться на ціні – одна з його коханок везе це в Польщу, потягом, так безпечніше, ніхто ніколи не перевірить валізку українки – біженки, давайте відверто. Звідти, ця довірена особа Недяка відправляється в Білорусь, а далі – справа за малим. З війною контрабанда цінними предметами мистецтва – стала простішою», - розповідає Світлана ( ім’я змінене з метою безпеки).

Насправді ж, питання контрабанди українських культурних цінностей, в умовах повномасштабної війни є питанням національної безпеки України.

Аби не здаватися голослівними, наведемо декілька фактів. Нещодавно, в рамках виставки «ΑΝΑΣΤΆΣΗΣ. Світло Воскресіння», яка відбулась в музеї історії міста Києва було представлено кілька цінних експонатів, що належать Володимиру Недяку: Ікона Вознесіння Ісуса Христа (Черкащина, друга половина XVIIІ століття), Євангеліє Напрестольне дароване козаком Лук’янівської церкви (Київщина, кінець XVI століття), Євангеліє з дарчим підписом Козака (Львівщина, кенієць XVII століття),Тридільна ікона «Свята Варвара, Пресвята Богородиця, Святий Миколай» (Черкащина, початок XIX століття), Храмова Ікона «Св. Варвара та Св. Миколай» з дарчим підписом козака (Київщина, друга половина XIX століття). Скільки ще таких цінних для української спадщини зберігається в приватних скринях Недяка наразі не відомо. Як і не відомо, в який момент вони можуть опинитися в колекціях музеїв росії?

Також цікавим фактом з біографії Недяка, є той факт, що Музей історії міста Києва замовив у видавництва Приватне підприємство «Емма» (код ЄДРПО 21556279, власник Недяк Володимир Володимирович) рекламний буклет для виставки художниці Марії Примаченко в місті Кіото (Японія), вартість якого становить 507 гривен, що у майже 10 разів разів перевищує друк аналогічного буклету у будь-якому іншому видавництві України.

Підкреслимо, станом на зараз достеменно не відомо, яка кількість цінних культурних експонатів, що належать державі Україна – сконцентровано в історико – етнографічному музеї «Козацькі Землі України» та в руках недоброчесних «колекціонерів» та «чорних археологів».

Тому потрібно терміново протидіяти нелегальному продажу українських артефактів псевдо-колекціонерами. І почати треба з Недяка. Адже насправді, його діяльність двічі можна класифікувати як злочинну: він не просто вкрав у держави значну частину історії, а й тепер продає її ворогові.

Сподіваємося, що державні органи проявлять свою компетентність, і питання збереження спадщини стане з одним пріоритетних під час війни, як і збереження територіальної цінності та життя нашого народу.