Віталій Кулик. Чи зможе Європа замінити США для України?
2 березня в Лондоні відбувся екстрений саміт з питань безпеки України та Європи, скликаний прем'єр-міністром Великої Британії Кіром Стармером. Саміт проходив у закритому форматі і тривав близько двох годин. Основною метою зустрічі було розробити «план, як зупинити війну», заявив організатор заходу, британський прем'єр Кір Стармер. За його словами, цей план пізніше обговорять зі Сполученими Штатами, а потім «втілюватимуть разом».
З цього питання From-UA звернувся за коментарем до політичного експерта, директора Центру досліджень проблем громадянського суспільства Віталія Кулика.
— Переговори Зеленського в Лондоні. Ми побачили суттєву різницю між його зустріччю в США та зустріччю у Великобританії. Що дає нам ця зустріч? Яка перспектива на майбутнє у порівнянні з американською допомогою? Наскільки вона буде рівноцінною? І чи зможе Україна лише за допомогою об'єднаної Європи боротися з ворогом?
— Почнемо з того, що вони це назвали коаліцією добрих намірів, що виглядає як наміри. Це по-перше. Той залишок, який ми почули в результаті цієї зустрічі, це про бажання виділити кошти, про те, що ми можемо отримати 5 тисяч ракет до 2030 року, це специфікації інших військових постачань з Британії та Німеччини. Я так розумію, що є ще щось закрите, що поки не буде озвучено стосовно військової допомоги. Але це все порівняно нічого з тим обсягом допомоги, яку ми отримували з боку США або купували.
Я не роблю ніякої трагедії з того, що трапилося в Білому домі в Овальному кабінеті між Трампом та Зеленським. Я вважаю, що Зеленський вчинив правильно з точки зору того, що ми зберегли свою гідність і не допустили ймовірного приниження з далекосяжними публічними негативними наслідками. Це не про Зеленського особисто, а про позицію. Нам хотіли нав'язати формат перемир'я на російських умовах, де ми за все ще й платимо. Тому те, що зробив Зеленський, на мою думку, правильний крок, і я його підтримую в цьому питанні. Це не стосується інших питань у внутрішній політиці, але я вважаю, що він вчинив правильно. І попри тяжкі наслідки, які ми будемо відчувати у відносинах з американцями, я вважаю, що це було правильне рішення.
З іншого боку, питання, чому він поїхав туди, та недопрацювання Банкової в підготовці цього візиту — це окрема тема. Однак ми вже маємо ситуацію конфлікту.
Більш особистісний конфлікт переростає в конфлікт, що впливає на всю країну, і на даний момент нам доводиться якось з цим справлятися. Тому питання, чи зможемо ми покрити дефіцит, який виникає через ситуацію з Америкою за рахунок британських чи європейських коштів — ні, не зможемо. Коаліція не сформується швидко. Ми вже бачимо, що Угорщина заблокувала рішення з боку ЄС. Однак це не означає, що ми не отримаємо ці кошти, адже є ще окрема міждержавна допомога від Німеччини, Норвегії, Великобританії та інших європейських країн.
Наскільки я розумію, зараз буде переорієнтація з роботи з ЄС як інституцією на двосторонні державні відносини. В рамках цих двосторонніх міждержавних відносин ми будемо формувати новий формат коаліції, вже не з ЄС, а з окремими країнами. Це дозволить створити нову модель регіональної безпеки в Європі, яка може виникнути після закінчення війни в Україні.
Чи вийде з цього Європа більш єдиною? Навряд чи, тому що Європа не може вийти за межі консенсусної політики ухвалення рішень через різні стримувальні фактори. Це також залежить від фрондуючих країн, які мають окрему думку, не таку, як у Брюсселі. Є й інші проблеми з актуальним циклом, де перемагають популісти, які мають явно євроскептичні погляди і виступають проти України.
Тому, на мою думку, Європа слабка, а її пропозиція для України — теж слабка. Щоб її посилити, Європі потрібно подолати когнітивний спротив і перейти до чіткої участі у стримуванні Росії. Це включає прискорення переходу від миротворчої до стабілізаційної операції, створення військових кластерів, спільне виробництво озброєнь та техніки. Також необхідно тиснути на США щодо військової допомоги, що має бути не лише питанням піддавків Трампу, а й опанування його, створення таких рамок, на які він мусить зважати. І за це потрібно платити — податками, тарифами, втратами пільг і можливими торговельними війнами з США.
От якщо Європа це все пройде, цей виклик, адже допомога Україні — це в її інтересах, але Європа не хоче переходити в режим безпосереднього спротиву Росії. На словах вони всі “за”, всі аплодують, посміхаються і кажуть “ми з вами”, але конкретні кроки, спрямовані на підтримку України, вони поки що не збираються робити. Це не означає, що цього ніколи не буде, але поки що це так.
Але все ж таки я не бачу тут порожнього стакана, як кажуть, тому що відбуваються здвиги в орієнтації та риториці політичних лідерів Європи, які вже заявляють, що їм доведеться брати участь у стримуванні Росії, посилати війська, виробляти більше зброї. Їм доведеться мілітаризувати економіку, мобілізувати людей, будувати військові заводи, виділяти кошти на військові замовлення з бюджету, перерозподіляючи їх із соціальних витрат на оборонні потреби. І все це доведеться робити, вони вже запускають цей процес. Поступово, помаленьку, але цей процес вже розпочався.
Деякі політики вже говорять про необхідність формування нового військового альянсу — європейського військового альянсу, який може прийти на заміну НАТО у випадку, якщо США взагалі вийдуть звідти або знизять свою участь. Це розміщення ядерних ракет на території Східної Європи. Можливо, надання ядерних озброєнь країнам, які не мають зараз ядерних озброєнь. Це руйнує, звичайно, світову систему ядерного стримування, режиму її розповсюдження, але, вибачте, не Європа і не ми почали це. Ми взагалі відмовились від ядерної зброї під фейкові гарантії запевнення безпеки.
Тому те, що риторика змінюється і підходи прояснюються, я вважаю позитивними кроками. Швидких дій з боку Європи очікувати не варто, але вони вже рухаються, і це вже добре. Якщо враховувати, що швидких дій не буде, а це більше слова, ніж реальні кроки, тоді можна будувати більш реалістичний план, хоча б короткостроковий, що ми будемо робити і подібні речі.