Степан Гавриш. Замороження війни і план Трампа: що насправді може чекати на Україну

Останні заяви свідчать про те, що Україна вітає пропозиції про припинення вогню, але наполягає, що це не має означати легітимізацію російської окупації. Президент Володимир Зеленський наголосив, що Конституція України не дозволяє президенту чи парламенту в односторонньому порядку змінювати територіальний устрій чи погоджуватися на порушення її кордонів. Водночас він визнав, що військове звільнення всіх окупованих територій стало більш складним, і дипломатичні рішення є необхідними.

Інтернет-видання From-UA попросило прокоментувати цю інформацію українського політика, народного депутата України III та IV скликань Степана Гавриша. У відповідь на запитання, чи може війна “заморозитися” по поточній лінії фронту, він висловив наступну думку:

– Це єдиний практично реальний варіант, коли мир може настати по фактичній лінії фронту, тобто лінії розмежування, яка не буде визнана юридично, але фактично дасть можливість зробити те, про що зараз пишуть багато експертів.

Наприклад, можна підписати різні гібридні документи, які, з одного боку, дадуть гарантії Путіну, яких він хоче досягти, — пов’язані з НАТО, із можливістю оспорювати, хоча це практично нереально, захоплені території, а також із включенням їх до складу РФ. Він це зробив, власне, з п’ятьма регіонами України. І якщо світ із цим і не змирився, то, принаймні, намагається зробити вигляд, що це відбувається.

Зрозуміло, що найбільш гостре питання пов’язане з тим, як буде рухатися цей процес. Чи цей процес буде рухатися виключно у площині України, тобто Путіну потрібна територія України, чи він відбуватиметься з геополітичної точки зору задуму Путіна — усунення першопричин війни, як він каже, відсунення НАТО на кордони 1997 року, зміна геополітичного клімату в Європі тощо? Це дуже складний процес, і ми не можемо вгадати, як у цьому плані діятиме Трамп.

Але я впевнений, що подібні переговори неможливі з точки зору їхніх результатів. Вважаю, що ці переговори певною мірою будуть димовою завісою над війною на виснаження, яка ведеться, і над процесом придушення Росії.

– Висуваються й інші версії різними ЗМІ. Зокрема, “Нью-Йорк Таймс” написали про те, що Путіну неважливі території, він готовий їх розмінювати на геополітичні баланси. У першу чергу питання по НАТО стоїть. І тут виникає питання: а як багато насправді можна обміняти на ці геополітичні компроміси, зокрема на НАТО? Якщо ми відмовимось від НАТО, скільки територій ми зможемо повернути разом з нашими людьми?

– Важко зрозуміти, про що йдеться. Ми окупували 5% території Росії в Курській області, але обміни можливі на рівні того самого геополітичного шахового гамбіту, який сьогодні затіяв Трамп.

Які це можуть бути поступки? Їх багато. Ведуться переговори з Дмитрієвим для Путіна про новий великий бізнес. Трамп одержимий цією темою.

Мені здається, що було б неточно й непередбачувано для майбутнього оцінювати Путіна як такого, що заточений лише на Україну. Це було, можливо, у перший рік–півтора війни, але ситуація змінилася. Путін у глухому куті, і вийти з нього практично нереально.

Є демократії — просунуті сильні держави, які тримають, по суті, контроль над розвитком геополітичної системи світу та впливають на будь-яку політику. Не має значення, чи може Китай щось змінити, — він не може нічого змінити. Саме цей мейнстрім Заходу та його союзників є принципово можливим для визначення ходу подій.

Для Путіна потрібно вийти з цієї пастки, але зробити це він не може, тому що він агресор. Щоб вийти, він має перемогти у цій війні, тобто добитися перемоги в Україні, змусити капітулювати Захід і частково США, а передусім — ЄС. І тоді Путін встановить контроль над демократіями.

Чи можливо це? Без сумніву, це навіть неможливо оцінити з точки зору якоїсь теорії. Тому мова йде про затяжний процес. У Путіна немає варіантів домовитися про стабільний мир і повернення Росії та його самого в систему світових взаємовідносин. Жодних можливостей немає.

Питання України для нього зараз не є екзистенційним. Екзистенційним є питання його особистого виживання і продовження його місії. Це машина, яка втратила гальма: двигун працює на повну потужність, гальма відсутні, паливо закінчується, а він все одно продовжує їхати.

У цьому плані питання вже не в Україні. Україна є лише важелем, який дозволяє тиснути на Захід. Чи може він вдатися до ширшої експансії, тобто вдарити по Заходу тощо? Він увесь час це демонструє, але ніколи цього не зробить, тому що ситуація для нього лише погіршиться.

Чому зараз Трамп так активно діє та намагається прискорити переговорний процес? Тому що Путін летить 29 серпня в Пекін і перебуватиме там до 3 вересня. Не виключено, що саме там може бути вирішене питання України.

Західна преса, і “Телеграф” зокрема, писали про те, що Китай не зацікавлений у зупиненні війни, а навпаки — підбурює Путіна продовжувати війну. Це не відповідає дійсності, тому що Китай — торгова імперія, і війна йому не потрібна. Водночас він зацікавлений у підтримці Росії як своєрідного “бультер’єра”, що кусатиме США. Але, як з’ясувалося, це не працює.

Дональд Трамп застосував технологію, за якої Китай може опинитися сам на сам із викликами такої економічної сили, з якими він може не впоратися. Тому для Путіна вкрай важливо добитися геополітичних поступок, зміни своєї геополітичної позиції, грубо кажучи — “амністії”.

Чи може йому хтось дати цю амністію? Не думаю, що це можливо. Мова йде лише про затягування цього процесу. Або Путін піде, і це теж стане проблемою.

– Затяжкою на 49 років, як пишуть польські ЗМІ, — 49–99 років?

– Останні колективні доповіді лікарів, згадайте, стверджують, що Путін проживе до 2034 року. Це ґрунтується на вивченні його генетичних слідів, відбитків пальців та іншого, де він був на переговорах. Але, на мою думку, питання не в цьому.

Питання в тому, щоб знайти компроміс, якого ми ще не бачимо. З одного боку — компроміс по Україні, що означає перезапуск політичної системи в нашій державі, адже сьогодні вона не має власної стратегії виживання як такої. Ми фактично передали Україну на аутсорсинг Трампу.

З іншого боку — це перезапуск Росії. Чи можливий цей процес? Думаю, над цим сьогодні працює багато хто, адже домовитися з Путіним про компроміс, який би влаштував передусім західні демократії, неможливо.