Олег Жданов. Гарантії безпеки для України — порожні слова чи реальна зброя?
Польський дипломат, міністр закордонних справ Радослав Сікорський нещодавно викликав резонанс своєю заявою щодо так званих "гарантій безпеки" для України. Виступаючи на конференції YES у Києві, він висловив сумніви в їхній ефективності у разі нової агресії з боку Росії. Сікорський відверто заявив, що не бачить "охочих воювати з Росією", і закликав замість ведення дискусій про примарні гарантії, зосередитися на наданні Україні конкретної військової допомоги. Ці слова викликали бурхливу реакцію в українському суспільстві, змусивши багатьох замислитись над справжньою суттю пропозицій Заходу.
Інтернет-видання From-UA звернулося до військового експерта, полковника запасу ГШ ЗСУ Олега Жданова, щоб він прокоментував слова польського міністра:
— Політичний популізм. Кожен намагається отримати власну вигоду. Скажу так: Сікорський молодець, він сказав те, що всі мають на увазі, але ніхто не наважувався озвучити вголос. Він фактично описав те саме, що відбулося з Будапештським меморандумом. Це дійсно правда — ніхто не хоче воювати.
Отримати мандат ООН для введення миротворчих сил неможливо, бо такий мандат видається лише за згодою обох сторін, а Росія категорично проти. Тому єдина реальна гарантія безпеки на сьогоднішній день — це наші Збройні Сили України. Це і надання нам військово-технічного майна, і зброї, і боєприпасів, а також мотивація населення до захисту своєї країни.
До речі, тут на думку приходить Маннергейм. Він, як очільник Фінляндії, колись сказав: щоб люди пішли захищати країну, треба створити для них такі умови, за яких вони самі хотіли б її захищати.
На жаль, наше політичне керівництво сьогодні десь витає у хмарах — у якихось домовленостях, дипломатичних шляхах. Але які можуть бути дипломатичні шляхи? Подивіться, що коїться на фронті: вони пруть, як таргани, і зупинити їх може тільки зброя. Як зомбі. Згадуєш усі ці фільми — один в один.
— Сікорський зазначив: “хто хоче воювати з Росією, може це почати прямо зараз, але я щось не бачу охочих”. Чому подібна оцінка не була озвучена під час Стамбульської зустрічі 2022 року, коли Арахамія вів переговори з російською делегацією, а прем’єр-міністр Великої Британії Джонсон закликав до активних військових дій? Чому тоді не прозвучала відверта оцінка реальної готовності західних партнерів втрутитися, а сьогодні, після мільйонів жертв та масової евакуації населення, така правда постає публічно? Чи це свідомо вибудована стратегія, чи результат політичних розрахунків?
— Це і стратегія, і політика. Справа в тому, що Європа дуже зацікавлена, щоб Україна не програла. Британська корона також. Мерц правильно сказав: якщо ми програємо, то завтра буде Польща, а післязавтра Німеччина. Саме тому Джонсон тоді й прибіг.
А от у нашого політичного керівництва тоді стояло завдання — якнайшвидше на будь-яких умовах закінчити війну. Фактично Стамбульські домовленості були повною капітуляцією України. Але ж ніхто не хоче бачити російські танки у Львівській, Закарпатській чи Волинській областях. Європа це чудово розуміє. Адже якщо, не дай Боже, Росія поглине Україну, то такі діячі, як Орбан і Фіцо, відкриють кордони й самі запросять російські танки в Будапешт і Братиславу, кажучи: “заходьте, хлопці, ми вас чекали”. Я не знаю, як відреагує їхня опозиція, але Європа це прекрасно усвідомлює.
Саме тому було завдання — зупинити капітуляцію України, яку намагалося швидко провернути наше політичне керівництво на тлі того, що Росія стояла під Києвом, південь країни впав буквально за тиждень, а під Одесою стояли десантні кораблі, готові висадити десант. Ми фактично були в оточенні зі всіх сторін. Але Захід побачив у цій ситуації шанс.
Не забувайте, що у Росії за кількістю ядерних боєзарядів перше місце у світі — їх у неї більше, ніж у США. Але за кількістю носіїв — перше місце у США. Тобто у США перше місце, а у РФ — друге. Якщо ж дивитися на абсолютні цифри, то там трохи інша картина.
Чого ж боїться Захід? Вони бояться ескалації. Подивіться, як діє Росія: кинули дрони на Польщу — і вже сьогодні Венс каже, що “не все так однозначно”. Це ж сюрреалізм, це не вкладається у голові.
А реакція Заходу яка? Замість того, щоб вдарити хоча б двома ракетами по території Білорусі й сказати: ми знищили пускові установки, пікапи, з яких запускалися “шахеди”, — вони мовчать. І все. Так мало би бути! Подивіться, як зробив Ердоган: збили літак — і все, більше ніхто не літав. Ви знаєте, що після цього Росії довелося змінити порядок заходу на посадку в Сирії? Тому що без заходу у турецький повітряний простір на цій базі сісти було неможливо: з моря дуже погана глісада. Але Росія проковтнула, Ердоган вибачився — “ну, вибач, так сталося”. І все. Але більше ніхто не літав.
Ось у чому проблема. Захід боїться. Вони хочуть слабкою чи малою силою розхитати цей колос на глиняних ногах, щоб він упав сам. Ось чого вони прагнуть.
Але, на жаль, Росія — це самодостатня країна, яка, якщо правильно переорієнтує свій ринок, може “варитися в анклаві” десятиліттями, навіть віками.