Володимир Фесенко. Хто насправді керує Україною: Зеленський, Єрмак чи люди з тіні?
Національне антикорупційне бюро (НАБУ) та Спеціалізована антикорупційна прокуратура (САП) нещодавно викрили масштабну корупційну схему, пов'язану з державним підприємством «НАЕК «Енергоатом». За даними слідства, організатори схеми, серед яких фігурує бізнесмен Тимур Міндич, який був донором політичної команди Президента, отримували багатомільйонні "відкати" від підрядників «Енергоатома» та займалися відмиванням коштів. Загалом, як повідомляється, через так звану "пральню", розташовану в офісі, що належав родині екснардепа-втікача Андрія Деркача, пройшло близько 100 млн доларів. Цей резонансний скандал знову актуалізував питання про те, хто і як ухвалює рішення у вищих ешелонах української влади та хто має реальний вплив на державні фінансові потоки.
Інтернет-видання From-UA попросило прокоментувати дану інформацію українського політолога, голову правління Центру прикладних політичних досліджень «Пента» Володимира Фесенка, та поставило йому питання про те, хто керує країною насправді та що відбувається у вищих ешелонах влади у зв'язку з корупційним скандалом:
— По-перше, хто керує державою? Ті самі люди, що й раніше. Що треба розуміти? Йдеться про людей із так званого «бек-офісу», які впливають на певні призначення. І тут я вас, можливо, здивую — так було завжди.
У чому різниця? Петро Порошенко був схильний до мікроменеджменту. Наприклад, часто виникали затримки з призначенням послів, бо без особистого підпису Порошенка нікого не призначали. Формально президент, безумовно, здійснює призначення, але, як правило, це вирішує міністр закордонних справ, а президент лише затверджує рішення, довіряючи міністру. Проте Порошенко контролював майже все, наскільки вистачало часу.
Володимир Зеленський діє інакше. Проблема в тому, що Зеленський довіряє. Він не займається економічними питаннями — у цьому сенсі він довіряє Свириденко, як і Офіс Президента. Те саме стосується і військових справ: остаточне рішення залишається за ним, але більшість кадрових дій він делегує військовим командирам, у даному випадку — Сирському.
Щодо поточної ситуації. Я думаю, що злий жарт із Зеленським зіграла саме його довіра до Міндича. Те, що Міндич був донором або одним із донорів політичної команди Зеленського — це не секрет. У всіх політичних сил, включно з опозиційними великими партіями, завжди є фінансові донори. Гроші потрібні всім, тому шукають таких людей. А вже перебуваючи при владі, шукають додаткові джерела фінансування. І ось тут, на мою думку, і виникла нинішня ситуація — через людей, які були залучені до схеми Деркача.
Андрій Деркач, щоб ви розуміли, цю схему використовував давно — він «доїв» Енергоатом. «Нафтогаз» теж багато хто «доїв», як і більшість наших державних компаній — «доїли» і «доять» досі. Це окрема історія, але дуже показова. Нічого нового тут немає. «Енергоатом» Деркач «доїв» ще з часів Кучми.
Коли Деркач утік до відомої країни, люди, які займалися цими схемами, на мою думку, запропонували свої послуги президентській команді. Як це відбувалося — через Галущенка, найімовірніше, — це окреме питання. Як там з’явився Міндич? Це питання відкрите: чи то Міндичу запропонували, чи Галущенку, а Галущенко вже вийшов на Міндича — але Міндич, схоже, з радістю скористався можливістю.
Тому маємо ситуацію, коли маловідомі люди впливають і на кадрові рішення, і на багато інших процесів. Але, якщо чесно, це типова ситуація. Як у відомому жарті: «Якби ти побачив, як роблять ковбасу, ти б її ніколи не їв». І з політикою те саме.
Я абсолютно не здивований. Не можна сказати, що це просто клерки, але факт у тому, що на багато політичних призначень раніше, просто в інших формах і на іншому рівні, також впливали люди, про яких широкий загал нічого не знає.
Тому в цьому немає нічого дивного. Країною керує Зеленський, але він не може керувати всім — це фізично неможливо. І не Єрмак керує всім у повному обсязі, бо і в нього немає ані часу, ані можливостей. Так чи інакше, доводиться довіряти, делегувати повноваження, контролювати.
У цьому сенсі до управління державою та до вирішення різних питань причетні дуже різні люди. Так було, так є і так буде надалі. Тому питання «хто керує країною» — доволі абстрактне. Ним легко маніпулювати: можна сказати — «бачите, як усе погано, як так сталося?» — але насправді нічого принципово нового не відбулося. Просто змінюються прізвища та форми. Хтось контролює більше, хтось менше. Десь контроль глибший і предметніший, а десь — на жаль, слабший.
Але загалом сама система залишається тією самою, і в цьому сенсі нинішня ситуація не є принципово новою.