Олексій Голобуцький. Від кордонів 1991 до "плану миру без України": катастрофічна еволюція за рік
Останніми днями в британському та американському медіа з’явилися повідомлення про нібито погоджений Дональдом Трампом 28-пунктовий «мирний план» для України, який передбачає низку поступок з боку Києва. Згідно з інформацією The Telegraph, серед них — передача Росії фактичного контролю над частинами Донбасу на умовах оренди. Крім того, як повідомляє Wall Street Journal, план може передбачати створення демілітаризованої зони, відмову України від вступу до НАТО на 20 років та замороження лінії фронту.
Ці деталі викликають занепокоєння, адже, на думку деяких аналітиків, вони можуть суттєво підірвати безпекові позиції України та поставити під загрозу її суверенітет. При цьому, за даними The Times, пропозиція розглядається Трампом як ультиматум: нібито «або погоджуйся, або більше не отримаєш підтримки США».
Інтернет-видання From-UA звернулося до політолога, заступника директора Агентства моделювання ситуацій Олексія Голобуцького з проханням прокоментувати ці повідомлення про «мирний план» Трампа. Ми запитали, чи може Зеленський погодитися на такі умови, як оренда Донбасу, значне скорочення армії, політичні поступки, і як це пояснюватимуть українцям:
— Для того, щоб щось коментувати, треба знати цей план, мається на увазі, хоча б прочитати, що там за пункти. Те, що озвучується в пресі, — там кожен пункт має свої нюанси, залежно від того, як це сформульовано. Мене, наприклад, найбільше турбують політичні вимоги. Наприклад, беремо скорочення армії вдвічі: йдеться про заявлену чисельність у нас у мирний час чи наявну зараз? Якщо зараз у нас більше мільйона, то чи буде пів мільйона? Тобто тут є купа нюансів, які залежать від самих цих пунктів.
— А оренда територій, про яку теж говорять — це як? Що Росія буде «розплачуватись» за Донбас?
— Та ні, розплачуватися ніхто не буде, звичайно. Я так розумію, що вони, побоюючись, що будь-які територіальні зміни в Україні неможливі за Конституцією, хочуть обійти Конституцію шляхом, що нібито Росія бере ті землі, які вони захопили і на які претендують, тобто Донецьку область, в оренду. До речі, що мене спонукає до того, що все ж таки дійсно Віткофф і Трамп мали відношення до такого плану, — це такий конкретний девелоперський момент. Тобто, якщо щось не можеш взяти — купи. І в оренду — це така класна схема з точки зору, що не зобов'язує Україну проводити референдум, а з іншого боку, дає можливість США і тим країнам, які цього захочуть, визнати цю територію за Росією в межах оренди. Як Гонконг був взятий в оренду на 99 років британцями у XIX сторіччі й повернутий рівно в строк через 99 років. І там були заплачені гроші, і, звичайно, ця територія була територією Британії на момент оренди. Це такий підхід.
Але поки не побачимо цей план, що він взагалі існує, дуже важко коментувати не з точки зору фактажу, а з точки зору емоційної складової. Якщо ми дізнаємося, що є такий план і Трамп ставить нас перед фактом, тоді з'являється емоційна оцінка, тоді можна це собі дозволити. А зараз це може бути маніпуляція, це може бути такий хід наших справжніх союзників, які таким чином, на негативі: дивіться, це капітуляція, дивіться, тут всі хотілки Кремля враховані. Поки ми не бачимо позиції Європи, говорять, що ніби Зеленський відмовився, але це все поки що не доведено.
Зважаючи на характер адміністрації США, те, що вони вели переговори з Дмитрієвим, Віткофф та інші якийсь план розробляли, в цьому я не сумніваюсь. Питання щодо реальності цього плану. Чому у команди Трампа, у цієї частини, з'явилася впевненість, що зараз можна такий план пред'явити? Очевидно, що вони думають, що керівництво України перебуває в гіршій ситуації, ніж було місяць тому, і це пов'язано з корупцією. Можливо, це. Я просто не розумію: а що далі? У Зеленського така ситуація, що невідомо, що гірше. Бо в корупції звинувачують не його, а його оточення, і це ще треба довести через суди. А якщо він підпише цей мирний договір, то це все буде його, він вже не скаже, що це не я, що це мої друзі. І тут ситуація для нього загострюється дуже сильно, якщо він підпише явну капітуляцію.
Рік тому були кордони 1991 року, план перемоги. Минув рік, і зараз дійшло до того, що мирний план розробляється без України, а Україна буде поставлена перед фактом. Бачите, яка еволюція. Така сама еволюція відбувається і з населенням: люди втомились тощо. Тому реакцію Зеленського на це і реакцію суспільства прогнозувати дуже важко в принципі.
Я не відкидаю ще момент, що це просто така авантюра Трампа і Віткоффа. Вони бачать, що у Зеленського складна ситуація, і у них нібито є аргументи. Вже всі написали, я не хочу це детально повторювати, що якщо він не підпише, то на нього є компромату навалом. Вони думають за логікою своїх мафіозних міркувань, бо і Трамп, і Віткофф проходили це все в 70–80-х роках, що це повинно спрацювати, бо клієнт знаходиться у слабкій ситуації. І вони думають: проканає — не проканає? Це ж не обов'язково, що воно повинно проканати. Вони так само готові до такого варіанту — ну не здасться Зеленський, скаже ні, будемо далі продовжувати. А якщо проканає — це ж просто супер. Трамп відразу, як тільки Зеленський натякне, що він погоджується, проведе 10 пресконференцій і буде казати, що він вже закінчив війну, хоча по факту вона ще не буде закінчена. Йому ж потрібен ефект. Він це робить все виключно для того, щоб був факт завершення бойових дій.
А російська мова, РПЦ — це все хистке. І в цьому найбільша небезпека цього плану, як для мене. Я розумію, що у нас є частина населення, особливо старшого покоління, які виросли на поняттях, що люди — це таке, це хистке, люди народжуються, вмирають, це такий дуже пливучий ресурс. Це чисто радянська психологія. А от територія — це щось. Вони, звичайно, будуть незадоволені тими територіальними втратами. А молодше покоління знаходиться зараз під таким тиском, що прийме це, скоріше за все, певна частина.
Але є ще пасіонарії, активісти, є люди небайдужі, на яких тримається будь-яке активне суспільство. Ось вони, їхня реакція повинна бути, за моєю логікою, що зосередитися треба на політичних умовах, а не на територіальних. А саме в них закладена міна. Якщо наша армія буде послаблена до максимуму — це все, це означає, що через 2–3 роки війна почнеться знову, але на найгірших умовах для населення. З армією не треба приймати взагалі нічого, тобто це однозначно ні. А далі йдуть політичні умови конкретні: російська мова, РПЦ. Впевнений, що там буде проведення виборів і повернення проросійських партій, політичних рухів тощо. А це вже міна уповільненої дії. Це Путін зможе розірвати Україну без війни, а просто таким чином.
І це дійсно дуже важко зрозуміти, особливо коли до кінця сам не віриш, як наша влада. Зрозуміло, у нас Україна центрична за місцем перебування, а не за суттю. Наші олігархи чи наші можновладці повинні в одне місце цілувати кожен день Україну, бо, зважаючи на їхні інтелектуальні та моральні здібності, вони досягли найвищого, що можна досягти, і цю дала їм можливість саме Україна. Але поза тим Зеленський, його команда, — я це знаю як політтехнолог, — як вони заграють з електоратом, чому Бужанський досі такий сміливий тощо. Вони це все, звичайно, використовують, і боюсь, що вони все це не в стані усвідомити, більш того, вони не здатні пояснити це американцям, особливо Трампу.
Ну Трамп такий, ми розуміємо рівень його знань у принципі, і тут йому починають розповідати, що друга російська мова — це кінець державності, чи РПЦ — це просто величезна проблема для нас. А він такий: ви що, хлопці, ошаленіли? Ви що, готові через якусь там мову чи церкву покласти ще тисячі людей? І тут знайдуться так само політичні діячі, і не тільки тут, а й типу Орбана, які почнуть кричати: головне — мир, головне — відсутність вбивств, а все інше — це похідне. І це, на жаль, дуже важко відстоювати дійсно. У цьому плані з територіями простіше, бо тут все зрозуміло, що територія — це реально територія, а всі ці політичні умови — це таке. Трампу це точно абсолютно нецікаво. Ось це найбільша проблема цього плану, якщо він взагалі існує. Але знову ж таки, не відкидаю той момент, що просто так все співпало і просто хочуть, якщо з'явилось слабке місце, то треба вдарити по ньому. Зараз наше слабке місце — це наша влада.