Степан Гавриш. Зеленський хоче сісти за ігровий стіл в Ормузькій протоці, але чи є нам що запропонувати?
Останні заяви Володимира Зеленського щодо можливості долучення України до забезпечення безпеки в Ормузькій протоці пролунали на тлі різкого загострення ситуації в регіоні. Іран фактично обмежив судноплавство в протоці та здійснює атаки на країни регіону із застосуванням дронів і ракет, що створює безпрецедентні ризики для глобальної енергетичної безпеки. Ормузька протока є одним із ключових маршрутів транспортування нафти у світі, тому будь-яка ескалація тут одразу впливає на світові ринки та міжнародну політику. На цьому тлі Україна, яка здобула унікальний досвід ведення сучасної війни із застосуванням безпілотних технологій, дедалі активніше заявляє про готовність долучатися до вирішення глобальних безпекових викликів. Водночас подібні ініціативи викликають дискусії щодо реальних можливостей Києва впливати на ситуацію поза межами власного театру бойових дій.
Інтернет-видання From-UA попросило прокоментувати дану інформацію українського політика, народного депутата III та IV скликань Степана Гавриша, запитавши його, чи дійсно Україна може допомогти у розблокуванні Ормузької протоки та що саме мав на увазі президент, роблячи таку заяву.
— Президент Зеленський багато експериментує з дипломатією. Оскільки Віденський протокол зламаний і класична дипломатія перестала працювати, то з самого початку виконання функції глави держави він фактично відійшов від тих класичних основ, які мала і українська дипломатія радянської школи. З дипломатичної школи прийшли малопрофесійні, часто взагалі далекі від міжнародних законів, знань, традицій, правил, навіть дипломатичної етики люди. Невипадково за останній час у нас багато скандалів з призначеннями на дипломатичні посади. В тому числі ми втратили багато можливостей з ключовими державами — КНР і іншими, де діяли непрофесійні дипломати, які і призвели до того, що наші відносини послаблені.
Заява президента Зеленського про те, що нас не запросили до участі в Ормузькій протоці — це такий експромт, який лише говорить про те, що ми воюємо, у нас є досвід, запросіть — ми будемо вам допомагати. В дійсності з точки зору реальності, яка існує, Україна, напевно, нічого не зможе зробити в Ормузькій протоці, тому що ситуація протилежна. Мова йде про стримання Ірану в Ормузькій протоці. Україна, яка могла би діяти з позиції країни, яка володіє безпілотними надводними, в меншому ступені підводними і повітряними безпілотними системами, здатними дійсно працювати у водних акваторіях, не має досвіду атаки на узбережжя, наприклад, Ірану чи боротьби безпосередньо проти його кораблів.
Маленьких катерів Ірану в свій час було біля 15 тис. в Ормузькій протоці, які використовували пілотні і екіпажні системи, які дали б можливість щось змінити. Зрозуміло, що ця ситуація одночасно має і колосальну політичну ціну подібних кроків, оскільки будь-які удари по Ірану, особливо в Ормузькій протоці, викликали б удари по танкерах, по контейнеровозах, по сухогрузах, інших кораблях, і не тільки по узбережжю з логістичними величезними складами, базами тощо.
Тому мені здається, що це лише спроба сісти за ігровий стіл, отримати місце гравця. І йому вдалося це в певній мірі, коли він зміг провести дипломатичне ревю в королівствах, отримати підтримку. Більше того, вмонтувати туди українську команду з 210 експертів з дроноперехоплювачів. Але це інша тема. Ця тема пов'язана з можливістю перехоплювати іранські дрони, з якими ми досить успішно, попри всі обставини, які має Україна, тобто стан війни, відсутність можливості мати великі промислові виробництва дронів, справляємось.
— Чи можна вважати цю заяву спробою скористатися інформаційним приводом для посилення власної присутності в міжнародному порядку денному, чи це все ж відображає щире прагнення Зеленського долучитися до вирішення глобальної безпекової ситуації?
— Можна критично оцінити це як форму емоційної реакції — заявити про спроможність Зеленського вирішувати питання глобального рівня, заявити про те, що лідер України відбувся вже як глобальний гравець, який недооцінений. Ця глобальна роль, вміння стримувати ядерну державу сама по собі є безцінною для війни в затоці.
З іншого боку, наслідком цього є свідчення про суб'єктність України. Україна із жертви стає суб'єктом глобальної дискусії діалогу про безпеку. Останнім часом Україна поширила свою позицію на багато країн. Ті самі держави Перської затоки, Близького Сходу, Південної Африки, які ще вчора були або абсолютно нейтральні, або навіть вороже налаштовані, сьогодні співпрацюють з Україною саме завдяки такій манері — певною мірою навіть агресивній. І Україна добивається успіху, використовуючи якби віддзеркалення себе від Росії, яка веде агресивну війну.
Росія може купити, як купила в Сирії Башара Асада, але Зеленський поїхав до нового президента Сирії, і ми маємо принципово інші відносини. Ми можемо встановити дружні стосунки. Це не означає, що подібне дасть нам перспективи. Це мають робити посольства, зовнішньополітичні відомства, але президент сідає в літак, летить і добивається миттєвого успіху.
Чи дає це плюс для України? Певною мірою так. Наскільки він довготривалий може бути і чи швидко цей плюс почне працювати на Україну, сказати важко, оскільки це не вирішує питання війни і миру в Україні, це вирішує питання майбутнього України як держави, яка здатна впливати на глобальну політику. І це хороший приклад, що ця нова дипломатія, яка на перший погляд є досить часто непрофесійною, сама по собі вона в умовах такого хаосу дає певні результати, досить вагомі.