Олег Жданов. Поліція тікала від терориста, бо їх вчать лише кататися на авто
Останні події в столиці, де колишній військовий відкрив вогонь по правоохоронцях та вбив цивільних, сколихнули українське суспільство. Резонансний теракт висвітлив критичні проблеми в системі підготовки кадрів Міністерства внутрішніх справ: кадри патрульної поліції, які мали б бути першим ешелоном захисту, продемонстрували неготовність до реальних бойових зіткнень у міських умовах. На тлі трагедії та подальших кадрових ротацій у верхівці Нацполіції з новою силою спалахнула дискусія щодо права громадян на самозахист та легалізацію короткоствольної зброї. Суспільство вимагає відповідей на питання, чому правоохоронна система виявилася настільки вразливою і чи не єдиним виходом у країні, що воює, є надання громадянам права захищати себе самостійно.
Інтернет-видання From-UA попросило прокомментувати дану інформацію військового експерта, полковника запасу ГШ ЗСУ Олега Жданова:
— Давайте почнемо з того, що керівництво МВС повинно подати у відставку, причому Клименко — в першу чергу, бо саме він відповідає за підготовку особового складу. У цій ситуації спрацював просто людський фактор: люди злякалися і втекли. А поліцейські в ході підготовки повинні бути тренованими працювати саме в екстремальних умовах. Те, що сталося, говорить про те, що вони не «обстріляні» і не підготовлені до того, що робити, коли терорист відкриває вогонь. Тобто належна підготовка не проводиться, відбір не здійснюється, людей просто приймають на роботу — і повний вперед: форму дали, машину дали — і йди патрулюй. Я думаю, якщо там ще провести анкетування по знанню законів України, то на нас чекає такий же жах.
— А чому так сталося? Це ж був військовий, наскільки відомо.
— А це неважливо. Звідки вони могли знати, що він військовий? Він був у цивільному одязі. Він відкрив вогонь — все, це загроза суспільству, в тому числі і загроза життю самих поліцейських. Вони повинні були миттєво дістати табельну зброю, зайняти позицію і знищити його. Так говорить інструкція, це знає навіть більшість пересічних громадян. А вони просто злякались, наче вперше в житті почули постріли і побачили терориста.
— Але ж це виглядає показово, коли люди повертаються з фронту з пораненнями, з контузіями і при цьому мають на руках зброю.
— Ні, сьогодні зброї на руках ні в кого немає. У нас вона є лише у чиновників, політиків та депутатів, тому що вони собі створили таку нішу — так звану «нагородну зброю». Відповідно, разом з цією зброєю МВС, той же Клименко, виписує посвідчення на право зберігання і носіння, а відповідно, і застосування в рамках законодавства України. Тобто у нас існує привілейована категорія, яка сьогодні спокійно ходить з короткостволом і навіть іноді його застосовує. Ми знаємо випадки, коли наші політики, особливо колишні, стріляли. Пам'ятаєте справу Пашинського? Була така гучна справа. Тобто вони мають право на носіння і самозахист, а ми з вами що — не маємо? А нам що робити? Тікати попереду цих поліцейських, які самі тікають з місця злочину?
— Тобто ви виступаєте за легалізацію зброї?
— Двома руками! Треба негайно дати дозвіл. У нас в країні парадокс. Ви знаєте, що я можу абсолютно легально купити бойову штурмову гвинтівку, але не можу купити пістолет?
— А чому так?
— Тому що у нас бойова зброя знаходиться в категорії мисливської. У нас є декілька мереж магазинів з продажу зброї. Я купую штурмову гвинтівку, яка перероблена у напів автоматичний режим (тобто вона не стріляє чергами, але є самозарядною і стріляє поодинокими пострілами), і це вважається мисливською зброєю. Я збираю відповідний пакет документів, розписуюсь у тому, що знаю про відповідальність та закони, і, будь ласка — я її зберігаю.
А сьогодні, щоб хоч якось врегулювати питання самозахисту, наш Верховний Суд робить окрему ухвалу, в якій вказує, що можна застосовувати вогнепальну зброю для захисту життя і приватної власності. Так а чому це не врегульовано Кримінальним кодексом? Чому немає статті з чітким роз'ясненням порядку застосування зброї для самозахисту людини? Знову ж таки, ми намагаємось щось врегулювати якимись напівмірами. Коли до людини в оселю вдираються грабіжники і погрожують ножем чи монтировкою, а може й зброєю, господар повинен знати, що закон його захищає і він на його боці. Він має право пристрелити нападника на місці, на території своєї приватної власності. Але це має бути прописано саме в Кримінальному кодексі, у відповідній статті, а не в якомусь там «визначенні» Верховного Суду. У нас в цьому такий бардак, що чорт ногу зламає.
— Як ви думаєте, чому так сталося? Чому такі події відбуваються і чи будуть вони частішати?
— Причин може бути дуже багато. Дехто каже, що він був «ждуном» і що рано чи пізно міг почати вести вогонь. Скажу так: ми вже цього не дізнаємось, тому що сім'ї в нього не було, він був один. Можливо, десь є друзі, хоча кажуть, що він вів аскетичний спосіб життя. Я вважаю, що це може бути не системний випадок. У нас сьогодні зброя не легалізована, але хіба в криміногенній обстановці зникла категорія «вбивства»? Ні, вбивають ножами або тією ж нелегальною зброєю. В будь-якому суспільстві є відсоток ідіотів, як-то кажуть — в сім'ї не без виродка. Ми не позбавимось цього ніколи, певний відсоток буде завжди.
А ви знаєте, що практично всі колишні радянські республіки, які стали незалежними державами, прийняли закони про легалізацію зброї? Ми фактично останні, хто цього не зробив. Подивіться на Східну Європу: країни Балтії, Чехія, Словаччина — всі мають відповідні закони. Чому у нас немає? Ми як біла ворона на цьому фоні. Що, влада боїться озброїти суспільство? Боїться, що тоді поліція чи політики повинні будуть більш ввічливо розмовляти, знаючи, що в людини під курткою може бути кобура? Я був до початку великої війни у США, в штаті Іллінойс. Нам розповідали історію, як місцевий губернатор хотів обмежити право вільного носіння зброї. Навіть почав на ресторанах і магазинах вішати оголошення, що вхід зі зброєю заборонено. Громада зібралася і подала позов до Верховного Суду США. І суд постановив: у вільній країні вільна людина має повне право на носіння зброї, якщо вона того забажає.
— Але тут є одне «але»: як бути з цим у країні, де йде війна? Чи це нормально — мати вільний доступ до зброї в таких умовах?
— Навпаки! Те, що суспільство матиме навички володіння зброєю, — це величезний плюс. Я вам скажу так: якби у населення була зброя на руках, знаєте, скільки б ми москалів перебили в перші тижні вторгнення?
— А скільки б тоді було вбито «ТЦКшників»?
— А тоді б просто не було такого явища, як ці ТЦК, ви розумієте? Тоді б влада не застосовувала варіант силової мобілізації. Тоді б була, скоріш за все, мотиваційна мобілізація — так, як має бути по закону і по совісті, ось в чому питання.
Щодо озброєння: я знаю, що сьогодні ДФТГ вже розформували. Спочатку у них забрали зброю та ліквідували кімнати для її зберігання, а потім і зовсім прибрали ці формування. А я знаю людей, які під час боїв за Бучу і Ворзель опинилися на напівзайнятій території. Росіяни їх пройшли, але в самі населені пункти ще не зайшли масово — так от, мисливці брали свою зброю і буквально йшли «на полювання» вбивати загарбників. А тепер уявіть, якби зброя була у більшості населення? Це була б така партизанська війна, що земля під ногами ворога горіла б. Ми б ті 200 тисяч окупантів перебили за місяць.
— Як ви гадаєте, чи вистачить політичної волі у депутатів прийняти цей закон?
— Тут справа не в політичній волі депутатів. За силову політику — як зовнішню, так і внутрішню — у нас відповідає особисто Президент. Він навіть кандидатури міністрів визначає і подає на затвердження Верховній Раді. Тому як вирішить Президент, так воно, на жаль, і буде. В цьому плані в нашій демократичній процедурі є перекіс: вирішують, на жаль, не депутати. А що я чую від Президента? Він сьогодні говорить про необхідність переглянути всі документи щодо права застосування зброї поліцейськими. А я вважаю, що там і так все достатньо чітко прописано. Треба просто зняти внутрішні обмеження, коли на нарадах у поліції кажуть: «Ти ж дивись, зайвий раз пістолет не діставай». Навіщо розширювати інструкцію, яка вже існує? Щоб поліція почала шмаляти в кожну підозрілу людину чи в різні боки? Я бачу, що Президент у цьому питанні, на жаль, іде не в той бік.
— Голова МВС Клименко заявив: «Усіх працівників поліції я б відправляв на фронт на місяць-два, і тепер патрульні будуть жити на полігонах по черзі і тренуватись». Чому цього не було досі?
— Клименко просто намагається вхопитися за рятувальний круг, щоб його не зняли з посади. Він пожертвував начальником Національної поліції, який подав у відставку (його перевели, хоча я чув відгуки, що він був непоганим фахівцем). Але ж це система! Не начальник Нацполіції одноосібно розвалив систему підготовки патрульних. Це системна проблема.
Ви ж знаєте, що наше МВС — це «держава в державі»? Такий собі Ватикан у Римі. Там і прикордонна служба, і митниця — чого там тільки немає. На мій погляд, цю систему треба докорінно реформувати. Потрібно залишити власне Міністерство внутрішніх справ, а все інше — відокремити. Прикордонна служба має бути незалежною, так само як митниця і ДСНС. А МВС нехай займається підготовкою своїх фахівців.
До речі, ідея пропустити весь особовий склад через бойові дії — захід, можливо, і крайній, але наразі потрібний. Взагалі треба переймати позитивний досвід. Я вважаю, що в Ізраїлі створена чудова система: якщо ти не служив в армії, у тебе немає кар'єри. Будеш роботягою на заводі або на підсобних роботах все життя. А от після служби в армії — будь ласка: відкриті двері в чиновники, держслужбовці, політику та силові структури.