Олексій Голобуцький. Чи замінять іноземні найманці українців в армії?
Питання мобілізації та поповнення лав Збройних сил України залишається одним із найгостріших у суспільстві. Останнім часом у медіапросторі активно обговорюється заява відомого військового журналіста Юрія Бутусова про те, що в Україну готові їхати тисячі іноземних добровольців, які прагнуть воювати на контрактній основі за фінансову винагороду в розмірі близько 3 тисяч доларів. Це викликало жваву дискусію щодо того, чи здатне системне залучення іноземних найманців знизити мобілізаційний тиск на українських громадян.
Інтернет-видання From-UA.org попросило прокомментувати дану інформацію політолога, заступника директора Агентства моделювання ситуацій Олексія Голобуцького, наше питання стосувалося того, чи зможуть найманці замінити українців в армії:
— Це дуже складне питання. По-перше, я Бутусову вірю, що так і є. В багатьох країнах, звичайно, що це великі гроші. Це і для нашої країни немаленькі гроші. Зараз нібито планується реформа і збільшення грошової винагороди, особливо штурмовикам і так далі — я думаю, що це трохи поліпшить ситуацію з українським набором. Але тут є просто демографічні межі.
В кожній сучасній популяції є 1,5–3% чоловіків, з яких виростають вбивці та насильники — їм просто потрібно це, і війна для них є елементом викиду адреналіну туди. Ще біля 10% чоловіків схильні до цього, а всі інші йдуть виключно насильно, тобто мається на увазі через мобілізацію. І так усюди, і в Росії так само. І тут очевидно, що всі ці відсотки в більшій частині вже залучені до військової справи. Але у нас є ціла планета, де такі люди існують. Я не думаю, що людина вибирає якусь професію і в неї стоїть вибір між кухарем і тим, щоб воювати у повномасштабній війні, де перспектива вмерти достатньо висока. Ті люди, які готові приїхати, — це вже не вибір між чимось через те, що там платять дорожче, і тоді, мовляв, ми туди підемо. Ні. Гроші — це один з мотивів, тобто такий чоловік уже сам з собою погодився, що він готовий на це. Звичайно, що це не безкоштовно, це за гроші, і це вже набагато краще. І таких людей багато, особливо в не дуже багатих країнах.
— Може, треба було спочатку підняти питання найманців, які б могли змінити тих, хто не хоче воювати?
— Це здається, що це дуже просто, але насправді це дуже складно. Це ціла низка величезних проблем для держави. Якщо мова йде про пару тисяч, то це непомітно. Це потрібно, але це не вирішує кардинально проблему. Якщо ж мова йде про десятки тисяч людей, то це, звичайно, величезна сума грошей, які потрібні. Але нібито вони є — Європа нам нарешті дозволила витрачати ці гроші на військо.
Проте спочатку стоїть тема вирішення питання з українцями та з термінами служби, тому що ясно, що іноземець не піде на безстрокову службу. Поки ця проблема не буде вирішена, то держава розуміє, що далі буде відбуватися, бо далі кількість СЗЧ ще збільшиться, а вона і так величезна. Ну як це сприйматиметься? Поряд з тобою воюють люди, які знають, що вони можуть повоювати пів року і піти, заробивши величезні гроші, а ти воюєш невідомо скільки. От коли з'являться конкретні терміни і будуть однакові фінансові умови, тоді можна до цього системно підходити.
Ну і психологію треба міняти. Все, що ми бачимо — це те, що влада стратегічно ніколи не думала. Вона думала на початку війни, що це буде тривати пів року, потім максимум рік. Яка була головна ідея? Що є ЗСУ, є чудова влада — і вони все вирішать без вас. За ці роки люди зрозуміли, що одна справа — донатити, робити вигляд, що ти волонтер чи багато чого іншого (я це чув мільйон разів), а інша справа — піти у військо. Коли це незворотно, причому для всіх без винятків, більшість людей смиряється з цим. А коли люди бачать, що це стосується в основному виключно бідних і нещасних, які не можуть відкупитися, коли є безліч броньованих, щодо яких незрозуміло, що вони там роблять, і нема такого відччуття, що вся країна воює — тоді це вже інша річ.
— У нас вже є іноземці, які тут працюють. Тобто людей, які працюють, можна завезти, а людей, які будуть воювати, проблематично?
— Це різні проблеми. По-перше, проблема з бангладешцями і всіма іншими — вона абсолютно висмоктана з пальця. Це український ідіотизм і російське ІПСО, яке це чудово розкручує. Просто комічно про це говорити: те, що 499 бангладешців отримали дозвіл на роботу в цьому році — це взагалі ні про що. В мене купа друзів-бізнесменів, які не можуть знайти працівників, просто нема людей. Одні дебіли чи лентяї. Приходять молоді люди, в яких життєва програма — нічого не робити. Це стосується не тільки українців, це вся західна цивілізація зараз. На Заході зараз 25% молодих людей віком 20–24 років прийняли для себе рішення ніколи не працювати. В Україні такі самі тенденції, просто наші соціальні виплати не дають можливості молодій людині вижити просто так. Звісно, в Німеччині чи в США людина може просто сидіти за ігровою приставкою, йому потрібно мінімальне, і все — він зникає в цьому напрямку.
Тому проблема з мігрантами — це зовсім інша проблема. Таке враження, ніби у нас беруть бангладешців на роботи директорів, айтішників і так далі. У нас беруть їх на достатньо просту, низькокваліфіковану роботу, яку українці дуже часто просто не хочуть виконувати. По-друге, їх беруть в мізерних цифрах. Але у нас просто виходу нема. Якщо у нас економіка після війни хоч трохи почне підніматись, то у нас просто не буде людей, які будуть займатися дуже великою кількістю діяльності. Журналістів і більшість політичних експертів можна замінити штучним інтелектом, а людину, яка працює руками, підмітає — її штучним інтелектом до повної роботизації замінити не вдастся. На будівництві навіть у найрозвинутіших країнах, наприклад, в Китаї, все одно будують люди, а не штучний інтелект чи роботи. І дуже багато таких сфер: дороги робити і так далі, якщо війна закінчиться хоча б в межах розумного.
А от іноземці військові — тут питання. Тобто, з одного боку, ти вимагаєш від громадян виконувати конституційний обов'язок, бо це обов'язок громадян — захищати свою батьківщину. І одночасно ти включаєш на повну програму залучення найманців. Не так, як зараз, коли шукають гроші по волонтерах чи набирають добровольців, яким гроші платять (але це добровольці, це будь ласка). Але коли ти перетворюєш це в одну з частин системи, то у людей виникає питання: ну, якщо можна так, то так і робіть. Людям же не поясниш: ну, добре, знайдемо ми 20–30, ну навіть 100 тисяч іноземців. По-перше, це колумбійські селяни, які мають досвід партизанської війни, але вони не розуміються на багатьох інших речах. Вони побачать тотальність цієї війни, і частина з них, звичайно, через деякий час поїде. Українця ж можна тримати, навіть якщо він розчарувався 10 разів і вже не хоче воювати. Тобто це настільки складне психологічне явище.
Бутусов правий — це технічне питання, а далі стоїть державне питання. І головне, що ніхто не хоче брати на себе відповідальність. Президент не хоче брати на себе відповідальність, він тільки за хороше. Це ж не його виборці — іноземні найманці, йому перед ними взагалі немає сенсу щось робити. А українцям пояснювати, що є такі люди, які заробляють величезні гроші... По-перше, частина повірить, що це вирішення всіх проблем. Але це не вирішення всіх проблем, ще раз кажу: якщо приїде навіть 100 тисяч, все одно потрібна мобілізація.
А от зараз є основна маса людей, які ще живі, які ще воюють, які мають досвід і так далі, і з ними треба щось робити. Якщо вони зараз масово підуть, якщо їх демобілізують протягом найближчих пів року або року — ну, ніхто не знає наслідків, що буде. Щось відносно працює, нащо його ламати? А те, що це ламає людей та їхнє життя — розумієте, в таких об'ємах це не хвилює ні в Україні, ні в США, ніде.