Володимир Фесенко. Чи вистачить Україні ресурсів для продовження війни ще довгий час?
Питання тривалості війни в Україні та спроможності сторін вести довгострокові бойові дії залишається ключовою темою як в українському суспільстві, так і серед міжнародних партнерів. Нещодавно голова Офісу президента Кирило Буданов в інтерв'ю РБК-Україна заявив, що якщо мирний процес і переговори з Росією не приведуть до жодних конкретних результатів, то Україна зможе воювати ще роками. За його словами, головне — не втратити підтримку друзів, партнерів і союзників, хоча не всі з них готові пройти цей шлях до кінця.
Інтернет-видання From-UA.org попросило прокоментувати ці заяви українського політолога, голову правління Центру прикладних політичних досліджень «Пента» Володимира Фесенка та, зокрема, відповісти на питання, чи дійсно Україні вистачить людських ресурсів для продовження війни довгий час і чи зможе Захід підтримувати її у довгостроковій перспективі:
— По-перше, якщо уважно прочитати це інтерв'ю, то там ви знайдете відповідь і на ваше запитання. Не йдеться про безкінечну війну. Установка — на переговорний шлях завершення цієї війни, і чим раніше, тим краще. Тому не йдеться про бажання Буданова чи його заклик воювати безкінечно. Ні, такого немає. Це перше, що треба розуміти.
По-друге, зверну вашу увагу, як в Росії сприйняли цю заяву Буданова. Ви здивуєтесь: не так, як ви, не про людей. Там її тлумачать як установку на технологічну війну — не людьми, а безпілотниками. І в принципі, цей підхід зараз домінує.
Інша річ — я з вами абсолютно згоден, не можна зараз думати, що ми можемо воювати безкінечно. Буданов, до речі, теж каже про це: у нас ресурсів менше, ніж у Росії. Ресурси Заходу, який нам допомагає, дозволяють нам вистояти в цій війні, не програти її. Але наші ресурси, безумовно, менші, ніж російські. Тому цей чинник береться до уваги, тут немає ігнорування проблеми обмеженості наших ресурсів.
Я думаю, сенс цього сигналу полягає в тому, щоб показати Росії: якщо вона робить ставку на подальше затягування війни і думає, що ми програємо, то так не вийде. Якщо Росія буде затягувати війну, ми будемо гідно й ефективно захищатися. Ось у чому сенс. Це не установка на затягування і продовження війни — ні, це попередження росіянам, що їхня тактика, їхня стратегія на затягування війни не спрацює. Вона вже не спрацювала, адже Росія у 2023 році обрала саме стратегію затягування.
До речі, сьогодні з'явилася стаття Залужного, де він якраз пише про це — що війна зайшла у глухий кут. І він теж закликає відмовитися від ейфорії щодо швидкого завершення війни, від думки, що ми за крок до перемоги. Він наголошує, що у ворога достатньо ресурсів, і що небезпека нинішньої війни — не лише в тому, що людей не вистачає. Людей не вистачає і росіянам. Зараз вони розглядають варіант масової мобілізації. Думаю, на повноцінну масову мобілізацію вони не підуть, але часткова, тисяч на 300–400, цілком можлива. У нас з мобілізацією теж є очевидні проблеми.
Але ще більша проблема насправді — і для нас, і для росіян, про що і пише Залужний, — це те, що зараз в стратегії війни з обох боків установка на знищення ресурсів, логістики, інфраструктури. І в цьому небезпека. Не лише в нестачі людей, а в тому, що цілеспрямовано знищуються ресурси обох країн. Це дуже небезпечно, знову ж таки, для обох, тому що створює проблеми і на повоєнний період — великі проблеми. Так що ситуація насправді дуже непроста.
Думаю, ця теза Буданова не про те, що ми готуємось до безкінечної війни. Ні. Буданов — прихильник переговорів, того, щоб закінчити цю війну вже у поточному році. Він каже про кінець року, каже, що може бути шанс домовитися про припинення гарячої фази війни вже наприкінці року. Але це, скоріш, попередження Путіну і Кремлю: якщо ви будете продовжувати війну — ми готові, ми будемо чинити спротив будь-яким спробам її продовження.
— А чиї ресурси можуть закінчитися скоріше — Росії чи України і Заходу?
— Це питання не має простої відповіді. Перші роки війни йшлося про людський ресурс — це була одна війна. А зараз йде зовсім інша війна, в якій дедалі більше вирішують безпілотники. Якщо нам вдасться зберегти підтримку партнерів, про що якраз і говорить Буданов, у нас буде перевага. Але військові ресурси партнерів теж, безумовно, обмежені. Зараз ми бачимо це на прикладі ракет-перехоплювачів для "Петріотів" — ось вам приклад обмеженості цих ресурсів.
У Росії теж є проблеми з ресурсами. За різними оцінками, росіяни вийшли на певну стелю свого забезпечення воєнним ресурсом. Китай напряму не допомагає Росії — це популярна думка, що нібито Росія спирається на Китай, але насправді йдеться радше про масштабну економічну співпрацю. Китай закуповує багато російських ресурсів, і це допомагає Росії обходити санкції, мінімізувати й нейтралізувати їхні наслідки. Оце головне. А пряма військова допомога була, скоріше, лише з боку Північної Кореї.
Тому обмеження ресурсів є й у Росії, і нинішня паливна криза якраз це засвідчила — проблема з ресурсами може виникнути і в неї, зокрема з таким важливим ресурсом, що впливає на настрої людей, як нафтопродукти. Так що проблеми з обмеженням ресурсів можуть бути в обох країн.
Для нас потенційний ризик пов'язаний не з тим, що можуть закінчитися ресурси у Заходу. Ми зараз бачимо, що і Штати, і Європа нарощують воєнне виробництво. Це пов'язано з тим, що на Заході, особливо в Європі, розуміють ризики війни з Росією, і тому посилюються самі, а збільшення воєнного виробництва працює в тому числі й на нас. Проблема в іншому — в тому, що не завжди вистачає фінансових ресурсів, і це вже очевидно. Обговорюється посилення підтримки України, але додаткових коштів на це, на жаль, немає. Тому якоїсь кардинальної зміни ситуації тут навряд чи варто очікувати.
З іншого боку, є ризик зміни політичної кон'юнктури в деяких європейських країнах. Наступного року вибори у Франції. Зараз президент Макрон — один із лідерів "коаліції охочих". Але якою буде позиція нового президента Франції, якщо він з'явиться? Це питання, і тут теж немає простої відповіді, адже Марін Ле Пен, якій учора дали дозвіл балотуватися на цих виборах, — лідерка "Національного фронту", вони раніше мали контакти з росіянами, хоча й засудили цю війну. Однак вони не є прихильниками масштабної підтримки України.
Ризики ускладнення внутрішньополітичної ситуації є й у Німеччині — там теж посилились позиції проросійської партії "Альтернатива для Німеччини". Вона не має шансів перемогти на виборах одноосібно чи сформувати власну коаліцію, але тим не менш це свідчить про зміну настроїв.
У Великій Британії непроста ситуація — там, на жаль, періодично повторюється політична лихоманка, прояви нестабільності, чергова зміна уряду. Це не впливає на підтримку України, але, скоріш, заважає посиленню самої Британії, адже, як багато хто каже, у неї найслабша армія за останні 200 років. Це теж свого роду парадокс. Так що не все просто з західною підтримкою.
Підтримка України буде зберігатися, на це налаштований і ЄС — вона гарантована і на поточний, і на наступний рік. На саміті НАТО, найімовірніше, теж буде задекларована воєнна підтримка України на поточний і наступний рік на досить великі суми, по 70 млрд доларів. Інша річ, що, на відміну від ЄС, це не сума, яка постачатиметься нам регулярно, і ми не можемо бути впевнені, що отримуватимемо конкретні гроші в конкретний період часу. На жаль, ні. Це кошти різних країн НАТО, а не спільний бюджет альянсу. Тому підтримка буде, але вона залежатиме від ситуації в конкретних країнах, і тут теж усе може складатися по-різному.
Наприклад, новий уряд Болгарії каже: зброї для надання Україні в нас немає, ремонтувати будемо, а надавати зброю — ні. Тому що прем'єр-міністр цього уряду має певні симпатії до Росії. Ми бачимо й ускладнення ситуації у відносинах з Польщею. Тобто, безумовно, тут теж можуть бути проблеми з масштабами й рівнем підтримки від окремих країн західної коаліції.
Так що нам доведеться боротися і на фронті, і за збереження належного рівня західної підтримки. Як мінімум на 1,5 року, я думаю, фінансова воєнна підтримка нам гарантована. Але, знову ж таки, не йдеться про безкінечну війну і про те, що нинішня ситуація буде зберігатися в такому вигляді й надалі. Вона може змінюватися і для нас, і для Росії.
Багато аналітиків вважають, що якраз зараз глухий кут у війні підштовхуватиме Росію до вибору: або ескалація війни з посиленням ризиків для самої Росії, або початок реальних мирних переговорів. Який вибір зробить Путін, ніхто не знає. Думаю, він і сам ще не визначився і буде вирішувати це десь восени. Багато хто вважає, що своє рішення — ескалація чи мирні переговори — він ухвалюватиме десь після виборів до Держдуми, тобто наприкінці вересня — на початку жовтня. Самі вибори нічого не вирішують у Росії, але тут ідеться про настрої й стан російського суспільства.
Тому зараз війна на роздоріжжі. Російське керівництво, Путін, Кремль — на роздоріжжі, і, відповідно, перспектива війни теж на роздоріжжі.