Георгій Мазурашу. Львівський бунт — це відповідь на «рабовласницьку мобілізацію»

Останніми днями в українському суспільстві активно обговорюють резонансний інцидент, який стався у Львові. Там група молодих людей оточила та перекинула автомобіль представників Територіального центру комплектування та соціальної підтримки та побила його представників. У мережі також з’явилися відео, на яких учасники інциденту публічно вибачаються та обіцяють долучитися до лав ЗСУ, що викликало додаткові питання щодо можливого тиску. Паралельно у Львові відбулися акції на підтримку ТЦК, що ще більше загострило дискусію в суспільстві. На цьому тлі експерти та політики висловлюють діаметрально протилежні оцінки ситуації.

Інтернет-видання From-UA.org попросило прокоментувати цю інформацію народного депутата України IX скликання від партії «Слуга народу» Георгія Мазурашу, і наше перше питання стосувалося того, як він оцінює дії молодих людей:

— Те, що ми маємо масові силові протистояння на вулицях — це, звісно, погано. Але треба якісно розібратися, а в чому ж причини. А причини в рабовласницьких підходах під час мобілізаційної роботи, в ганебній «бусифікації».

Молоді люди та інші небайдужі висловили свій протест проти того, що представники держави знущаються над українцями. Напевно, якщо це засуджувати, тоді, будучи послідовними, цим же людям треба засуджувати і «Революцію на граніті», «Помаранчеву революцію», «Євромайдан». Ми або погоджуємось, що український народ — свободолюбивий народ, і ми це схвалюємо, або кажемо, що бути свободолюбивими і протестувати проти тих, які принижують українців, — неправильно. Як кажуть, або хрестик зняти, або сподні одягнути.

— Хлопці на камеру вибачилися та пообіцяли піти до лав ЗСУ. Очевидно, що це зроблено під примусом. Чи є це якоюсь новою формою відповідальності, адже існують цивільна, кримінальна тощо? На кого взагалі розрахований цей «театр»?

— Акцію «слава ТЦК» у Львові організували, виглядає, у найкращих радянських традиціях. Коли я згадав про ці дії з боку львівських ветеранів, в онлайні столичний УБД, який очолює ветеранську організацію, зазначив, що це «проплачені військові, провладні».

Поважаю право кожного на свою позицію. Але якщо у Львові знайшлись ветерани, які стали на захист «бусифікаторів», які бʼють українців, знущаються над співгромадянами, значить треба визнати, що частина ветеранів підтримують те, що українців можна і треба змушувати ставати на коліна перед тими, які принижують честь і гідність громадян України.

Такі пропагандистські прийоми, напевно, були би більш природніми для тоталітарних режимів. У нас же ж демократична країна. Чи ні?

— На вашу думку, чому стався цей випадок і чому саме у Львові?

— Якщо мова про акцію протесту, то це далеко не перший і не єдиний випадок, коли свободолюбиві українці дають відсіч «бусифікаторам». Чому таке стається? Тому що особи у формі продовжують полювати за українцями, знущатися з громадян, і тому що український народ ще не зламали ні зовнішні, ні внутрішні вороги.

— Є така думка, що це зроблено для внутрішньої картинки, типу «східняки воюють, а західняки кайфують», бо не відчувають війни у себе. Як ви вважаєте?

— Та певно ж це, передусім, для внутрішньої картинки. Але думаю, що це більше про «бий своїх, щоби чужі боялися», про те, щоби українці не думали чинити опір тим, які над ними знущаються. Бо, бачите, не лише державна система може розправлятися над свободолюбивими українцями, а й деякі співгромадяни з числа ветеранів. Це дуже небезпечні тенденції, з ризиками перерости у громадянську війну.

— А як там обіцяна реформа Федорова? Чи вирішить вона такі проблеми, як ставлення людей до ТЦК?

— Ніякі так звані реформи не дадуть реально комплексного позитивного ефекту, якщо принципово не відмовитися від рабовласницької філософії і якщо принципово не змінити примус на мотивацію. Поки в системі організації оборони України залишається примус, всі супутні негативні явища залишатимуться в силі, які б гарні презентації про реформи нам не показували.

— Ваш колега депутат Горбенко вважає, що співробітники ТЦК «мають спокусу» ловити чоловіків силою, бо за кожного вони отримують гроші. Він пропонує збільшити військкомам офіційну зарплату та регулярно проводити поліграф. Чи буде збільшення зарплатні дієвим способом у цій ситуації?

— Виплати військовим точно треба збільшувати. ОК, хоча би не збільшити, а захистити їх на рівні початку широкомасштабної агресії. Не секрет, що за цей час зміст тих виплат приблизно удвічі зменшився.

Але навіть якщо реально проіндексувати виплати, і навіть реально збільшити, поки є добро на неофіційне рабовласництво, на заганяння і утримування людей силою в армії, ці негативні явища неможливо буде подолати. Тобто інші заходи, крім відмови від примусу, — це імітація реформ і боротьби з наслідками.

— Дмитро Корчинський вважає, що «Всі чоловіки відповідного віку на Сихові мають бути мобілізовані. По всій країні військовослужбовці ТЦК мають бути озброєні і зобовʼязані відкривати вогонь при кожній спробі нападу на них або у разі непокори їхнім вимогам». Що ви думаєте з цього приводу?

— Не хотів би коментувати висловлювання людей, які сповідують рабовласницьку філософію. Але поважаю право кожного навіть на таку позицію. На виборах ми побачимо, який відсоток українців підтримують представників сучасного рабовласництва.

— Чи можна говорити про внутрішньогромадянське загострення через дії ТЦК всередині суспільства? До яких наслідків це може призвести?

— Про небезпечний вектор, який може нас привести до критичних внутрішніх протистоянь, особисто я говорив ще наприкінці весни 2022 року всередині команди, а з літа 2022 — вже і публічно.

Це той суспільний вогонь, з яким нам, як воюючій країні, надзвичайно небезпечно гратися. Можна робити вигляд, що ми не розуміємо ці ризики, можна дотримуватися позиції «голова в піску» чи «хата з краю». Але реально ставлення до українців як до рабів — в армії і в тилу — веде нас до найгірших з можливих наслідків у цій клятій війні. Внутрішні протистояння — на радість і на користь ворогам. І запалюють ці протистояння «бусифікатори» та рабовласницькі замашки військових командирів і керівників. Запалюють емоційно, бездумно, а хтось, можливо, і свідомо.