Андрій Золотарьов. Зеленський тягне час і прагне не виглядати в очах Трампа частиною проблеми
23 вересня 2026 року в Нью-Йорку, на полях 81-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН, відбулася чергова — вже 14-та за рахунком — зустріч Володимира Зеленського з Дональдом Трампом. Переговори тривали близько 40 хвилин і, за словами українського президента, були присвячені насамперед темі «енергетичного перемир’я», подробиці якого він не розкрив, зазначивши лише, що американська сторона передасть українську пропозицію росіянам. Зеленський знову заявив про готовність до тристоронньої зустрічі за участю Трампа і Путіна, але при цьому додав, що, на його думку, російський лідер до такого формату поки що не готовий. Сам Трамп раніше також говорив, що не впевнений, чи погодиться Путін на тристоронню зустріч — обговорювалося, зокрема, місце проведення в Маямі.
Інтернет-видання From-UA.org попросило прокоментувати результати переговорів та справжній зміст зроблених заяв українського політолога, голову «Українського інформаційно-аналітичного центру «Третій сектор» Андрія Золотарьова:
— Давайте почнемо з Трампа. У нього уявлення про зовнішню політику формується як про ланцюжок бізнес-угод — так звана транзакційна дипломатія. Він накладає свій особистий професійний досвід бізнесмена та забудовника на політику, але в ній це так не працює. Звісно, це створює спотворене уявлення про світову політику, і Трамп раз за разом наступає на граблі, що ми й спостерігаємо.
Усі ці нібито вісім воєн, які він завершив... Насправді він хотів анексувати Гренландію. Щоправда, там посилюється військова присутність США, і вони нікого туди не пускають, що умовно можна видати за перемогу. Ще є Венесуела — і все. Де решта результатів, де перемоги? У підсумку всі бачать: за що б Трамп не брався, все випадає з рук.
Через це рейтинг Трампа, схоже, впав нижче 30 %. З’явилися перші опитування, за якими його показник впав десь до 29 %. Це антирекорд для чинного президента — хіба що у Буша-молодшого були схожі показники.
У цьому випадку він розраховував, що йому вдасться переконати Путіна припинити війну, пообіцявши йому потенційну економічну вигоду. Але для Путіна це екзистенційна війна. Він чудово розуміє: якщо не покаже російському суспільству, яке голосує за нього, та пересічному громадянину переконливий образ перемоги, це може обернутися для нього серйозними проблемами.
Трамп же не сприймає подібних аргументів. Для нього логіка проста: «Ми маємо укласти угоду. Я зробив пропозицію, він не відмовився — отже, усе гаразд». Однак у політиці нерідко діє формула «і так, і ні».
— А що стосується самого Зеленського та його заяв?
— Мені здається, Володимир Олександрович просто тягне час. Йому важливо не виглядати в очах Трампа частиною проблеми, адже інакше у Трампа складеться враження, що Зеленський — це не елемент вирішення, а сама проблема, що може мати серйозні наслідки.
Не виключаю, що попередження про можливі наслідки у разі, якщо Володимир Олександрович буде наполягати на своєму, і саме цей «батіг» йому демонстрував Реткліфф під час зустрічі в Шенноні.
Розраховують на те, що Трамп залишиться при владі. Коли Трамп стане «кульгавою качкою», йому не буде діла до України. Тим більше, що Сполучені Штати, на відміну від часів Байдена, не фінансують Україну, а практично лише продають зброю за європейські гроші. Тому, спираючись на європейську підтримку, Володимир Олександрович розраховує протриматися далі — до Нового року.
Однак життя розставляє свої акценти. Ми бачимо вкрай складну фінансову ситуацію. Ще б того, що Федоров напартачив, коли витратив левову частку коштів, призначених для Міноборони, у першому півріччі. Але ми отримали ще й удар по агросектору та металургії — це недоотримані мільярди до бюджету, чого не планувалося. Тож діра в бюджеті становить не просто 27 мільярдів, про які говорив Зеленський, а, думаю, значно більше.
До того ж відбулася напружена розмова з Урсулою фон дер Ляєн. Зрозуміло, що Зеленський намагається спілкуватися з нею у звичній манері «нахабної дипломатії», але це вже не працює. Тим більше, що Євросоюз наполегливо вимагатиме виконання меморандуму Качки-Коса, який обмежує можливості Зеленського щодо контролю над силовою та судовою владою, через що реальний вплив і політичні можливості президента відчутно звужуються.
Тому у Зеленського дуже непростий вибір, але форсувати події в поточній ситуації він не буде. Він продовжить дотримуватися стратегії «пересидіти Трампа», але з певними корективами: не суперечити йому відкрито, не виступати обструкціоністом і не демонструвати позицію «ми на це не підемо». Формально говорити «так», але розвертатися й петляти далі. З цим він і повертається. Нічого епохального. Смішно сказати — це була вже 14-та зустріч Трампа із Зеленським. З жодним із зарубіжних лідерів Трамп не зустрічався так часто.
Але 40 хвилин зустрічі... Ви ж розумієте, що, судячи з усього, весь цей час говорив Трамп. Зрозуміло, що за 40 хвилин домовитися неможливо — цього часу вистачає лише на монолог однієї особи. До речі, з іранцями після Зеленського розмовляли три з половиною години — просто для розуміння. Тому всі залишаються при своєму, а війна триває.