«Головною умовою успішної післявоєнної відбудови України є пошук стимулів для повернення українців на батьківщину» – Віталій Кропачов

Український бізнесмен Віталій Кропачов, власник групи компаній «Укрдонінвест», відповів на запитання журналістів австрійських ділових ЗМІ. Повна версія інтерв'ю:

Ми знаємо, що ви родом зі Східної України. Звідки саме ви?

Я народився в місті Торез Донецької області. На жаль, сьогодні це місто відоме у світі не своїм промисловим потенціалом, а збиттям пасажирського літака Boeing рейсу MH17. До 2014 року, до початку збройної агресії, я жив у цьому місті разом із родиною та успішно займався бізнесом. Але через свою громадянську позицію я був змушений покинути це місто і переїхати до Києва.

Ви коли-небудь замислювалися про те, щоб оселитися в іншій країні світу, замість того, щоб переїжджати до Києва?

Ні, ніколи. Єдина річ, що в 2014 році було відчуття, що цей крок не буде тривалим і ми повернемося через короткий проміжок часу.

Ми, звичайно, розуміємо, наскільки складною є нинішня економічна ситуація в Україні, але все ж хотіли б почути від вас, що ви вважаєте найскладнішою проблемою для бізнесу.

Важко виділити одну проблему, правильніше говорити про сукупність проблем, з якими стикається кожен бізнес в Україні з початку минулого року. З чим ми стикаємося в першу чергу? По-перше, велика кількість підприємств працює в безпосередній близькості від територій, де ведуться активні бойові дії, і знаходиться під прямою загрозою обстрілу. По-друге, переважна більшість промислових підприємств зазнає труднощів з отриманням енергоносіїв та постачанням електроенергії, газу і води. Інфраструктура залишається основною мішенню обстрілів і ракетних ударів, а її пошкодження значно ускладнюють стабільну роботу підприємств. Виробничі ланцюги порушуються, обсяги виробництва падають, ускладнюються логістичні питання. Але навіть з усіма цими проблемами найбільшим викликом для бізнесу залишається повернення людей. Практично всі стикаються з дефіцитом робочої сили. І ми можемо судити про це не тільки на основі загальних статистичних даних чи чиїхось звітів, а й суб'єктивно — з роботи наших власних підприємств. Повторюю, підприємствам не вистачає дуже великої кількості людей.

Ви маєте на увазі людей, які з різних причин були змушені покинути Україну і зараз проживають в інших частинах світу, зокрема в Європейському Союзі? Чи не зводиться все до схеми «війна закінчилася – українці повернулися додому»?

Це більш складне питання. Парадоксально, але Україна може зіткнутися з конкуренцією за українців, які виїхали. І нам доведеться конкурувати з розвиненими європейськими країнами. Адже що сталося цього року? Зрозуміло, що на початку європейські країни розглядали приплив людей з України як суто гуманітарну проблему. Вони були зайняті тим, щоб якомога швидше забезпечити їх усім необхідним: фінансовою, соціальною та медичною допомогою. Але минув рік, і виявилося, що українці інтегрувалися в місцеві економіки, ставши повноправними мешканцями європейських країн. Отримавши право на роботу, українці почали працювати і платити податки. Вони підживили споживчий ринок і компенсували нестачу робочої сили в ЄС. Вони зайняли певні ніші, які не були зайняті робочою силою з інших країн, і отримували гідну заробітну плату.

Тож тепер європейські країни будуть боротися за те, щоб утримати українців у своїх країнах?

Так, саме так. Я думаю, що європейські країни будуть боротися за те, щоб утримати українців. Більше того, я вважаю, що економічні показники минулого року відкрили очі багатьом людям, і така конкуренція вже почалася. Країни ЄС зараз починають розуміти, що це означає для ВВП і загального стану їхніх економік. За даними Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР), додатковий внесок українців у річне зростання ВВП у таких країнах, як Польща, Чехія та Естонія, перевищив 1,2%, а в Словаччині, Румунії, Литві та Латвії — 0,8%. Це дуже багато.

В економічному плані ми вступаємо в конкуренцію за право прийняти висококваліфіковану, високоосвічену робочу силу. Людей, які володіють іноземними мовами, поділяють європейські цінності, розуміють, з чого складається умовний «культурний код Європи». Це люди, чиї діти починають відвідувати місцеві європейські школи. А завтра вони вступлять до престижних європейських університетів. Більш важливим завданням для України є пошук стимулів для їхнього повернення на батьківщину.

Що потрібно зробити Україні, щоб забезпечити повернення українців додому?

Це питання стане викликом для нашої країни – в рамках післявоєнного економічного відновлення Україна буде змушена знову пройти основні процеси – створення робочих місць, забезпечення гідної заробітної плати. Ми впораємося, але процес буде нелегким. Більше того, він буде досить болючим для обох сторін – як для країн, де сьогодні опинилися наші громадяни, так і для України, яка буде змушена шукати стимули для повернення своїх громадян на батьківщину. До речі, процес післявоєнної відбудови може створити стимули для України вирішити ширше питання забезпечення повернення не тільки тих, хто виїхав після 24 лютого, а й українців, які проживають в інших країнах вже довгий час. Українці – дуже великий народ, нас понад 65 мільйонів по всьому світу. У процесі післявоєнної відбудови буде робота для всіх, і це створить сприятливі умови для швидкого економічного розвитку.

Які можливості ви особисто бачите як підприємець, щоб повернути людей? Якими засобами ви можете привабити людей повернутися?

Я бачу два підходи. Перший підхід – вирішити проблему, другий підхід – усунути проблему. Щоб вирішити цю проблему, крім безпеки, людям потрібно запропонувати гідну роботу, гідну заробітну плату та вирішити повсякденні проблеми, з яких для багатьох людей, на жаль, головною є відсутність житла. Сьогодні ми вже запустили пілотний проект у Київській області. У рамках цього проекту житлові комплекси будуть відразу поєднані з виробничими потужностями. Таким чином, люди отримають і роботу, і житло.

Що будуть робити такі люди і за яких умов вони зможуть брати участь у цьому проекті?

В основному мова йде про легку промисловість і сільськогосподарське виробництво – ферми, теплиці. Ми зацікавлені в тому, щоб дати друге життя тим підприємствам, продукція яких буде точно користуватися попитом навіть після відкриття європейських ринків. А житловий фонд буде розподілятися за договірними зобов'язаннями. Люди повинні будуть деякий час працювати з нами за договором.

Ви будете залучати державне фінансування?

Ні, немає планів залучати державні кошти для цього проекту. Є лише приватні кошти та велике бажання повернути людей і відновити зруйновані або тимчасово нефункціональні підприємства.

Ваш проект є способом вирішення проблеми повернення українців на батьківщину. Але ви згадували про інший підхід, який дозволив би усунути цю проблему. Що саме ви мали на увазі?

Офіційно Україна не є членом НАТО, але фактично ми отримуємо озброєння відповідно до стандартів НАТО, наші військові та лікарі проходять підготовку відповідно до стандартів НАТО, нас запрошують на офіційні засідання керівних органів НАТО. Також Україна формально не є членом ЄС, але фактично ми завершуємо гармонізацію законодавства відповідно до стандартів ЄС, і переважна більшість наших громадян виступає за якнайшвидше вступ країни до ЄС. Тож, можливо, настав час зняти питання, де українцям краще жити? Чи не час поставити знак рівності між Україною та ЄС? Можливо, це автоматично зніме питання повернення з порядку денного, і воно просто зникне? І найголовніше – ми прекрасно знаємо, що робити і як захищати свої інтереси. План дій простий – забезпечити вихід українських компаній на європейські ринки, виконати всі пункти Угоди про асоціацію, забезпечити залучення інвестицій не в сировинний сектор, а в переробну галузь та галузі з високою доданою вартістю.

У нас склалося враження, що розмови про відбудову більше зосереджені на східних регіонах України, хоча західні регіони є безпечнішими і спокійнішими, а також саме туди переїхала велика кількість людей з інших територій. Чи не виникає спокуса розпочати відбудову раніше, почавши її із західних областей?

Я б не сказав, що сьогодні десь в Україні спокійно. Це оманлива думка. Ще два тижні тому «Кинджали» летіли в Львівську область точно так само. Об'єкти критичної інфраструктури регулярно потрапляють під обстріл по всій країні. Але навіть не беручи до уваги реалії війни, Східна Україна чи Західна Україна — це одна і та ж країна. І не має значення, де розвивати свій бізнес. Наприклад, підприємства нашої групи працюють як у Львівській, так і в Донецькій областях. У нас є газовидобувне підприємство в Кремінній, навколо якого сьогодні точаться запеклі бої, але так само ми розвиваємо газовидобувний бізнес у Львівській області.

Коли саме має розпочатися велика реконструкція України? Чи настав час відбудувати всі пошкоджені об'єкти, оскільки обстріли тривають і досі?

Ніхто не може дати точної відповіді на це питання. Бойові дії тривають, промислові та інфраструктурні об'єкти продовжують піддаватися атакам, ракети падають на заводи і житлові будинки. Але хоча ще зарано говорити про терміни, ми вже можемо хоча б приблизно передбачити обсяг необхідних інвестицій, обсяг необхідних відновлювальних робіт. Можна зробити розрахунки щодо тих міст, які не можна відновити до колишнього стану. Їх доведеться будувати з нуля. Все інше доведеться відбудовувати лише після закінчення бойових дій. Водночас, якщо говорити про більш нагальні завдання, пріоритетом залишається підтримка функціонування української енергетичної системи, зокрема збереження існуючих потужностей та швидке відновлення пошкоджених об'єктів.

З огляду на пошкодження енергетичної інфраструктури та той факт, що енергетичний сектор буде одним з головних викликів післявоєнної відбудови, чи буде в майбутньому розглядатися питання розвитку альтернативних джерел енергії? І чи існує альтернатива нинішнім потужностям?

Нам відомо про щонайменше 5-7 великих проектів будівництва вітроелектростанцій в Україні. Для розвитку цього напрямку цікавими є Закарпатська та Чернівецька області. Наша група компаній має проект вітропарку, будівництво якого ми розпочнемо одразу після війни. Він буде побудований у Чернівецькій області. Потужність установок становитиме 75 кВт. Іншим прикладом є компанія ДТЕК, яка оголосила про будівництво великої вітроелектростанції, завершила всі проектні роботи і веде переговори про залучення іноземних інвесторів. Продовжується будівництво об'єктів сонячної енергетики. Якщо прогнозувати найближче майбутнє, то, ймовірно, Україна кардинально змінить свій підхід до електропостачання. Будуть побудовані міні-блоки для точкового постачання електроенергії та використовуватися системи накопичувальних установок. Деякі населені пункти стануть більш самодостатніми в плані енергопостачання. З позитивного боку, запущено велику кількість проектів; з негативного боку, вартість доставки необхідного обладнання робить такі проекти сьогодні в кілька разів дорожчими.

Ми знаємо, що ви розпочали роботу з встановлення зарядних станцій для електромобілів. Які виклики стоять перед цим проектом? Чи буде він реалізований по всій Україні, чи лише в окремих регіонах?

Цей проект стосується не тільки Західної чи Східної України, він стосується України в цілому. Більше того, цей проект не обмежується Україною, оскільки ми також плануємо встановити такі станції в Італії, Грузії та ряді інших країн. При розробці цього проекту ми врахували, що європейські країни переведуть весь громадський транспорт на електроенергію через 5-6 років. Ми дуже позитивно ставимося до таких планів і розуміємо, що це перспектива найближчого майбутнього. Сьогодні зарядні станції потрібні для пасажирського транспорту, завтра вони будуть використовуватися громадським транспортом, а день, коли вони будуть обслуговувати вантажівки, не за горами. Це зовсім інший масштаб будівництва зарядних станцій і зовсім інший масштаб електропостачання. І все це — перспектива найближчого майбутнього. Ось невелика технічна деталь, просто для прикладу. Найпотужніші станції в такій розвиненій країні, як Австрія, забезпечують 350 кВт, а Іспанія, наприклад, вже готується до запуску станцій потужністю до 1,2 мВт.

Австрія входить у ваші плани?

Так. Siemens готується реалізувати першу частину проекту з будівництва мережі зарядних станцій для електромобілів поблизу популярних супермаркетів. У найближчому майбутньому буде побудовано 12 станцій. Кожна станція буде обладнана вісьмома заправними пристроями потужністю 300 кВт кожна. З огляду на наше партнерство з Siemens — раніше ми вже закуповували у них зарядні станції для України — ми отримали пропозицію щодо придбання двох таких об'єктів в Австрії. До речі, ми запускаємо подібний проект у Києві, і перші станції встановлюються саме зараз.

Повернемося до більш загальних процесів. Чи є співпраця з іноземними компаніями, залучення іноземного капіталу та західної фінансової допомоги лише новою можливістю для українського бізнесу, чи існує небезпека потенційного іноземного домінування?

У передвоєнний період ніхто не боявся таких гігантів, як Philip Morris, KNAUF, Ceresit та багатьох інших іноземних компаній в Україні. Ситуація така сама в Австрії — там працює значна кількість іноземців, турків, словаків, угорців. За допомогою компетентної регуляторної політики держава може гарантувати захист своїх інтересів. А щодо залучення іноземного капіталу, я вважаю, що присутність іноземних інвестицій є гарантією стабільності та миру. Це гарантія того, що в скрутний момент Україна отримає допомогу.

На Вашу думку, що австрійські компанії могли б запропонувати для післявоєнної відбудови України? Чи відомо Вам про австрійських інвесторів, які готові взяти участь у цьому процесі?

Австрія знаходиться в унікальній ситуації. У переносному сенсі, їй не потрібно винаходити велосипед. Є принаймні кілька секторів, в яких Австрія традиційно займає лідируючі позиції у світі і вже багато років успішно працює в Україні. Перш за все, це страховий бізнес, фінансові послуги та інвестиційна діяльність. Австрія недарма посідає 6-те місце серед найбільших іноземних інвесторів в Україні. Зазначені вище сектори є перспективною нішею для участі в післявоєнній відбудові України. Залучення австрійського капіталу за процентними ставками, які будуть вигідними як для австрійських банкірів, так і для українських промисловців, не тільки прискорить відновлення економіки, але й призведе до синергії, яка дозволить заробити всім учасникам процесу.

ХХХ

P.S. Під час підготовки цієї статті до друку стало відомо, що уряд Австрії прийняв поправки до Закону про працевлаштування іноземців. Згідно з прийнятими поправками, громадяни України, які в'їхали до Австрії після початку війни, мають необмежений доступ до австрійського ринку праці. Рішення австрійського парламенту ще раз доводить, що боротьба за право утримати українців вже розпочалася. А те, що навіть нейтральна і заможня Австрія вдається до таких заходів, свідчить про те, що Україні доведеться шукати серйозні економічні стимули, щоб повернути українців на батьківщину.