Пришло время собирать камни

...картин, выполненных в самобытных техниках, возможно, самый влиятельный пропагандист современной Украины в мире.

Його геній до недавнього часу був невідомий широкому загалу співвітчизників – і в радянські часи і на початку незалежності існувало табу на його роботи. Відомим він став при Кучмі – той щиро захопився його роботами. А справді знаменитим Марчук став з приходом до влади Віктора Ющенка, улюбленим художником якого той став ще до відомих на увесь світ президентських перегонів. Тоді, у 2003-му художник намалював портрет майбутнього Президента. Який після помаранчевої революції назвали пророцтвом.

Втім, несподівано широке визнання на батьківщині, до того ж визнання нинішньої влади не принесло художнику добра. Річ у тому, що Іван Марчук, за його ж словами, так і не зумів звикнутися з корупційними маневрами соратників Президента. Тож відмовився не тільки працювати в Міністерстві культури, а й навіть в державному комітеті з присудження Шевченківської премії. «– Я був у комітеті. Щоправда, нині хочу вийти: просто соромно там знаходитися. Цей комітет я бы на 100% поміняв. Там абсолютна корупція. 90% лауреатів нікому не відомі, і не мають жодного авторитету. Навіть я їх не знаю, хоча і в комісії. Довели Шевченківську премію до ганебного рівня.»

Та особливе роздратування у славетного художника викликає історія з будівництвом музею його імені на Парковій алеї біля Андріївської церкви. Місце настільки привабливе як для художників, так і для бізнесменів, що довкола ідеї президента збудувати мистецький центр Марчука розгорілася бурхлива полеміка в ЗМІ. Художники обурювалися: «А чому саме Марчук?». Бізнесмени від мистецтва лютували: «Під видом майстерні будується офісний центр та ресторан!»

Як би там не було, але у 2005-му році таки було закладено перший камінь в будівництво майстерні. І все…. Далі балачок справа не пішла.
Справа у тому, що за реалізацію проекту взявся доволі одіозний політик-бізнесмен Володимир Шульга. На той час Шульга був одним зі співзасновників компанії «Фокстрот». І, як розповідають його колишні друзі, гаряче рвався на політичний та владний Олімп. Як на те, він познайомився з сім‘єю Марчуків (а точніше дочкою славетного художника, відомою музиканткою Богданою Півненко). Пообіцявши Марчукам усілякої матеріальної допомоги та сприяння у зведенні центру, Шульга отримав можливість називати себе другом Президента. Почав зустрічатися з Ющенком у неформальній обстановці, використовуючи цікавість Президента до мистецтва. Хоча далі довготривалих розмов, горе-бізнесмен не пішов. Поступово, прихильне ставлення Ющенка до Шульги пішло на спад. Бо виявилося, що бізнесмен не те що мистецький центр на узвозі, а й навіть власної компанії побудувати не може. На той час партнерам Шульги набридли усі його політичні ігри (той взявся активно підтримувати КУН під керівництвом Олексія Івченка), і вони попросили мирно розірвати бізнес-стосунки.

Та навіть до цього моменту Шульга мав усе, аби звести обіцяний Президенту мистецький центр. Гроші, вплив. Та не тільки не почав будівництва, а й навіть не потрудився виробити всю необхідну дозвільну документацію. Тож у той момент, як Президент вже урочисто вкладав перший камінчик в основу майстерні улюбленого художника в Київській міській раді ні сном ні духом не знали про її зведення. І природньо не давали жодних дозволів на забудову історичної частини Києва…

Найгірше, що через таких як Шульга постраждав справжній талант. Івану Марчуку знову довелося як і багато років тому зіткнутися з байдужістю чинолвників та непорядністю найближчого оточення. Сам він, як помітно з останнього інтерв‘ю «Бульвару» з цього приводу, не тільки зневірився в проекті життя, а й взагалі в українських владцях:

– Нічого немає. І вже ніколи не буде.

– Чому так песимістчно?

– У хлопців були проблеми. Їм не до музею. Хоча кажуть що доведуть цю справу до кінця.

– Хлопці – це хто?

– Компанія «Фокстрот» (має на увазі Володимира Шульгу). Президент в цьому проекті жодної участі не бере.

– А хлопці з «Фокстрота» що хотіли? Їм що за цікавість будувати для вас музей?

– Так як вони вкладали гроші, то, звичайно, мали намір з цього щось отримати. Хотіли зробити там ресторан і конференц-зал – його можна було здавати в оренду. Непогано – як в такому місці.

Дивні справи… Розбираючись в історії цієї інтриги, зателефонували в компанію «Фокстрот». Там нас приголомшили – «хлопці» (але уже без Шульги) якраз таки зробили свою справу, відкрили галерею за адресою Андріївський Узвіз 38а, де дають можливість виставлятися як відомим так і молодим талановитим художникам. Без конференц-залів, ресторанів….

Що ж виходить? Хтось без галасу займається меценатством і допомагає українському мистецтву, а хтось галасливо здобуває необхідні контакти, волаючи про занепад українського мистецтва? Практика замилювання очей і псевдо патріотизм, здається, уже звична річ для України. Можливо, Шульзі цей музей як п»ята нога зайцю? Швидше за все – так. Окрім одного – бажання стати «недоторканим», музей все ж таки будує. І не для аби кого, а для улюбленого художника Президента….

І чому це нас не дивує?..