«И другое официальное лицо...», или Зачем Ющенко повез Литвина к Путину

...ничего не говорил обывателю, зато знатоки закулисных, а значит реальных, а не показных политических игр разгадывали за ним реальную суть этих игр.

«Та інші офіційні особи» - за розшифруванням цього закодованого силогізму завше приховувався справжній зміст контактів перших осіб на найвищому рівні. Ці інші особи, по-перше, ніколи не могли бути випадковими, по-друге, анонімний статус завжди означав, що вони є носіями прихованих, але суттєвих обставин.

Остання резонансна поїздка президента України у гості до президента Росії на фоні безпрецедентної кризи у двосторонніх стосунках на перший план висунула геополітичну тему НАТО та геоекономічну тему газу, але експертне око не могло не помітити у телевізійних звітах такої «офіційної особи», як Володимир Михайлович Литвин.

З часів сумнозвісної «За єди» він вперше опинився на кремлівському паркеті. Перебував перед телекамерами у доброму гуморі, сидів на президентській прес-конференції у першому ряді, весело переморгуючись із Віктором Степановичем Чорномирдіним та іншими московськими важковаговиками. Ця «інша особа» в історично-репортерській картинці затьмарювала найвищих посадовців у супроводі Ющенка, які скромно виглядали з-за плечей лідерів.

Резонне запитання - для чого Ющенко взяв із собою Литивна, їдучи до Путіна на «круту» розмову? Лідера найменшої за чисельності парламентської фракції, яка до того ж плаває у депутатському «болоті» між більшістю і меншістю, явного аутсайдера політичної прем'єр-ліги. Тим паче, що із числа фракційних лідерів така честь випала тільки Володимиру Михайловичу. Тим паче, що такої честі не удостоївся лідер найбільшої фракції Партії регіонів Віктор Федорович, зундер-команда якого, озброєна гелієвими кулями, на смерть тримає висоту під куполом перед наступом натовського «агресора».

Розгадка не заставила себе довго чекати. Витікання інформації із найвищих кремлівських кабінетів швидко докотилася до хоружівських пенатів. Сьогодні москвичі охоче обговорюють нову «братерську» пропозицію, з якою приїхав Віктор Андрійович до Володимира Володимировича.

Він просив підтримати і схвалити (читай - призначити) на номінацію політичного лідера особливо дружнього Росії Південно-східного регіону України саме присутнього отут, за дверима, Володимира Михайловича Литвина.

Замість Віктора Федоровича Януковича. Скільки, мовляв, може Кремль прогинатися під гріхами молодості цього годувальника конфетками російських президентів.

Росіяни поки що перебувають у стані оціпеніння від такого жесту добросусідства, а Віктор Андрійович потирає руки в очікуванні реалізації його плану з одурманення «клятих москалів». Коли вони поведуться на його сивочолу приманку, для нього відкривається оперативний простір на схід, де уже не буде дебелої фігури Януковича, гріхи якого у тій же молодості його земляки вперто визнають меншими, ніж гріхи Ющенка на посаді президента. Операція зі всовування Литвина на східноукраїнського вождя, який має нульові шанси на президентських виборах, відкриває у незамисловатих тенетах Ющенкової маківки такі шанси для нього. Юлю він задушить у газовій камері, а Янека «прихлопне» Литвином, та ще й руками москалів.

От де собака зарита. От у чому весь сенс візиту Ющенка у Білокам'яну. Сенс його повторного обрання, який є єдино мислимим для політичного банкрота - сенс, в порівнянні з яким всілякі там газові труби і оборонні альянси - так собі, розмінні монети, у великій грі під назвою «Повторне обрання».

У знак взаєморозуміння, до речі, було пообіцяно завалити референдум по НАТО. Бо українські громадяни можуть підтримати вступ в альянс лише тоді, коли їм ретельно і доступно пояснити, що це таке, а Віктор Андрійович цього послідовно уже четвертий рік не робить, чого не може не визнати і не оцінити Кремль.

У сенсі ширшому симптоматичним є факт, що операція «Литвин у загашнику» означає, що Ющенко бачить свою особисту перспективу в погодженні власних планів уже не у Вашингтоні чи Брюсселі, а у Москві. Повіз же він Литвина не на захід, а на схід.

Що стосується самого «кота у мішку», то в Євроатлантиці він назавжди ввійде в аннали, як перший кандидат розплати у справі Гонгадзе. Віктор Андрійович свій перший візит у ранзі президента України здійснив у Європу і свій перший виступ у цьому статусі зробив у Європарламенті, з трибуни якого взяв найперше зобов»язання перед Європою – знайти і покарати замовників вбивства журналіста. За логікою саме у завершення цієї теми він міг би привести туди Литвина.

Та ні, повіз його у Москву. Взявши під ноги криваве минули і во ім»я світлого майбутнього. Свого власного, сердешного, президентського, яке він бачить у нинішньому стані агонії не інакше, як з легкої руки... Кремля.

У нинішній тріаді українських вождів експерти безупинно силкуються наврочити майбутні правлячі Україною тандеми – найймовірніший Ющенко-Янукович, середній Янукович-Тимошенко, найменш ймовірний Тимошенко-Ющенко.

А тут підкрадається освячений за хутором Михайлівським тандем Ющенко-Литвин. Хоружівсько-старороманівський екіпаж простих сільських хлопців, «геніальний» могильник банку «Україна» і академічний плагіатор західних світил, друг Сєви Могилєвича, який привозив із Майямі родину пані Кет Клер на інаугурацію найдемократичнішого президента від Хоружівки до Старої Романівни і недруга Гії Гонгадзе, ім'я якого буде вписано в історію України тільки завдяки убієнному журналісту.