Бездіяльність як форма «ефективного менеджменту»

...потерпає від недосконалості законодавства, яке не дає змоги всім ключовим акціонерам брати рівноцінну участь в управлінні компанією. Наслідком такої прогалини є соціальна й матеріальна незабезпеченість працівників заводу, руйнування унікального обладнання і, зрештою, можливий занепад підприємства.

Негаразди на “Пресмаші” почалися ще до його приватизації – держава не мала змоги ефективно керувати підприємством, тому у 2006 р. виставила на аукціон свою частку акцій у 36%. Її, та інший пакет акцій, що сукупно становлять понад 50% акцій статутного фонду ВАТ «Пресмаш», придбав потужний інвестор, який розробив програму розвитку й модернізації підприємства, що включала розширення виробництва (зокрема, за рахунок вагонобудування, яке сьогодні переживає злет попиту). Завдяки своєму досвіду роботи у сфері виготовлення пресів і наявності гарних бізнес-зв’язків новий інвестор мав намір відродити “Пресмаш” і забезпечити підприємство замовленнями, а його працівників – робочими місцями, заробітною платою і соціальним захистом.

Проте на заваді реалізації цих планів стали прогалини в Законі “Про акціонерні товариства”. Так, одразу після приходу інвестора відбулися зустрічі співвласників, на яких було досягнуто домовленостей щодо шляхів розвитку підприємства. Проте в подальшому для нового співвласника виявилося неможливим вступити в управління підприємством й реалізувати решту своїх прав акціонера, серед яких, власне, й інвестування. Справа в тому, що для визнання зборів акціонерів легітимними необхідна присутність власників не менш ніж 60% акцій, проте в законі немає такого механізму, який би змушував кожного акціонера відвідувати збори. На сьогодні незалежно від розміру пакету акцій, його власник-акціонер не понесе ніякої відповідальності за неявку на збори. А привести його туди «попід руки» також неможливо, навіть у разі, якщо на це є відповідне рішення суду.

Таким чином, після зборів п’ятирічної давнини жодні інші провести не вдалося, оскільки інший ключовий акціонер “Пресмашу”, що одночасно є Головою Правління та має у власності пакет у майже 43% акцій, на збори не приходить. Отже, якщо його немає на зборах, то їх не можна вважати чинними. А без проведення загальних зборів акціонерів, які є вищим керівним органом підприємства, неможливо вирішити жодне з болючих питань, починаючи від розвитку виробництва й до визначення фонду зарплати.

Для “Пресмашу” така ситуація стала початком стрімкого занепаду – цехи й обладнання руйнуються, не оновлюються й не ремонтуються вже кілька років, потужності випрацьовуються до їх повної амортизації, навколо підприємства немає ні охорони, ні навіть гідного паркану, щоб захищати майно. Що вже говорити про працівників, які сьогодні працюють 3,5 дні на тиждень і скаржаться на мізерну зарплатню, яку отримують із запізненням на кілька місяців, та й то лише завдяки періодичному втручанню правоохоронців. Не дивно, що дисципліна на підприємстві впала, як і кваліфікація робітників. Вони втратили будь-яку ініціативу й байдужіють і до долі підприємства, і до власної. Варто також нагадати, що підприємство є промисловим, тому від стану й кваліфікації його працівників залежить не тільки якість виробництва, але й їхня безпека.

Частину працівників, які мають дійсно рідкісні й унікальні навички, на підприємстві утримує лише гуртожиток. Оскільки він не приватизований, житло не належить його мешканцям, тож вони втратять його одразу після звільнення. Зрозуміло, що доцільно було б віддати гуртожиток на приватизацію, щоб його мешканці відчували себе господарями у власному домі, проте зробити це можна лише шляхом прийняття відповідного рішення на загальних зборах акціонерів, які знову ж таки провести неможливо.

Тож незважаючи на наявність потужностей і кваліфікованого персоналу, підприємство сьогодні не може нормально функціонувати. З огляду на те, що Івано-Франківщина є не найпотужнішим промисловим регіоном, відновлення нормального функціонування “Пресмашу” стане важливою подією для місцевих жителів. Сьогодні там у працює лише 160 осіб, а згідно з розробленою інвестиційною програмою їх кількість за півтора роки можна збільшити до 1100, які будуть працювати повну, а можливо, й у кілька змін. Відрахування в бюджет складуть більше 6 млн. грн. тільки податків, не кажучи про податок з доходів фізичних осіб, який надходитиме прямісінько в бюджет міста. Більш того, потужне підприємство сприятиме розвиткові соціальної інфраструктури, а також стане поштовхом для повернення українців із заробітчанства.

Але поки все це лише плани, які не вдається реалізувати через ігнорування зборів одним з акціонерів. Його блокуючий пакет у 43% акцій став фактично контрольним. Причому не вдається отримати переконливі пояснення, чому акціонер, якому не байдужа доля власного підприємства, так чинить. Можливо, причиною цього є те, що йому належать ще два підприємства, що є однакові за видами діяльності з “Пресмашем”, які живляться за рахунок імені й потужностей заводу.

Бізнесмену вдалося побудувати “законну схему“ роботи, за якою замовлення й прибутки отримують ці два підприємства, а роботу виконує “Пресмаш”. Вочевидь, він розраховує на те, щоб повністю виснажити підприємство, використати обладнання до його повного зносу, а після цього перевести решту контрактів на свої власні компанії. Причому варто зазначити, що робота, якою сьогодні завантажується завод, не зовсім профільна, стосується частіше ремонту, а не створення й вдосконалення нових механізмів і технологій. Хоча було б раціональніше, якби завод завантажували передусім роботою, для якої воно створене, відбираючи замовлення на ринковій основі.

Безумовно, навіть такі патові ситуації мають шляхи врегулювання. Найкращим, безумовно, є проведення переговорів для досягнення взаємовигідного для всіх компромісу. Такий сценарій напевно був би цікавим і керівництву області, особливо на фоні заяв вищого керівництва держави щодо необхідності заохочення й підтримки інвестора. Проте нинішній Голова Правління на пропозиції щодо переговорів не реагує. А єдиного разу, коли він погодився взяти участь у зборах акціонерів, то вніс до порядку денного дві пропозиції: або розділити підприємство надвоє, виділивши йому в натурі його 43%, або ж зовсім ліквідувати його. Зрозуміло, що такі зміни призвели б до повної загибелі заводу. Втім парадоксальність ситуації виявилася в тому, що навіть того разу він не прийшов на збори.

Як ефективний шлях вирішення проблеми, яка, до речі, є характерною для всієї України, можна відзначити прийняття змін до Закону “Про акціонерні товариства”, згідно яких якщо збори акціонерів блокуються двічі одним з акціонерів, то втретє збори можна проводити за присутності власників 50% акцій. А також впровадити відповідальність акціонерів, які, придбавши акції, своїми діями чи бездіяльністю блокують роботу підприємства, і змусити їх принаймні не заважати керувати тим співвласникам, які зацікавлені й спроможні розвивати компанію. Адже в бізнесі найважливішим є не пошук винних, а налагодження ефективної роботи підприємства, від чого у виграші опиняються й приватні інвестори, й держава, й місцева громада.