Андрій Золотарьов. Двостороння зустріч Зеленського і Путіна неможлива
На тлі триваючих чуток про можливість проведення переговорів між лідерами України та Росії за посередництва США, у світових та вітчизняних ЗМІ з'являється суперечлива інформація. Поки одні джерела стверджують, що Дональд Трамп готує тристоронню зустріч за участю Володимира Зеленського і Володимира Путіна, інші, зокрема Кремль, спростовують подібні домовленості. Неоднозначність ситуації підкріплюється і різницею в позиціях сторін: Київ наполягає на поверненні територій і повазі суверенітету, в той час як Москва вимагає визнання «реалій на землі» і відмови України від вступу до НАТО. При цьому обидві сторони заявляють про готовність до діалогу, однак бачать його по-різному.
Інтернет-видання From-UA попросило прокоментувати цю інформацію відомого українського політолога, голову «Українського інформаційно-аналітичного центру «Третій сектор» Андрія Золотарьова:
— Для того, щоб мова йшла про двосторонній формат, необхідно, щоб у позиціях двох сторін хоча б мінімально були точки дотику. Поки що ми цього не бачимо. Поки Володимир Олександрович кивнув головою Трампу, не перечив йому, але послідували заяви і дії, які приводять Кремль в стан білого розжарювання, а потім слідують заяви Ушакова. І Мерц говорив, що ця зустріч малоймовірна. Тристороння зустріч за участю Трампа — так, але чи зможе Трамп перекинути місток між двома ультимативними позиціями, де практично не проглядається простір для компромісу? Ну, це така гіпотетична ймовірність. Тому на варіант двосторонньої зустрічі дивлюся абсолютно скептично. Ось тристороння — так, це можливо.
— Як ви думаєте, Зеленський готовий до цієї зустрічі?
— Йому нема чим крити, він не може заперечувати, бо прекрасно розуміє, що він більш залежний від Трампа, ніж Трамп від Зеленського. Так, Трампу, безумовно, хочеться отримати Нобелівську премію миру, але це суб'єктивне бажання Трампа як людини, а як президент США, у нього маса інструментів впливу на Зеленського і Україну, починаючи від персональних санкцій і закінчуючи наданням розвідданих і тією ж роботою «Старлінк», це все в руках Трампа. Тому лобово чинити опір Трампу Зеленський не може, але поки що не робить того, чого, мабуть, очікував від нього Трамп.
—А чи потрібна взагалі ця зустріч Путіну? Ми бачимо по обстрілах України, що не потрібна.
— Я і раніше говорив, що Путін не зацікавлений у швидкому закінченні війни, хоча б тому, що поки російська армія володіє ініціативою. Він переконаний, що військовим шляхом він зможе отримати набагато більше і змусить Україну фактично капітулювати, як це бачать у Кремлі. Але й жорстко опонувати Трампу, говорити «ні» він не хоче — ну, він же, як завжди: «так, ми за мир, але» — ось найголовніше після коми і слова «але». Ось там, по суті, і міститься така ввічлива відмова. В Анкориджі, по суті, на зустрічі на Алясці це наочно було продемонстровано: «так, все добре, але» — і далі за «але» ховається цілий ряд позицій, які абсолютно неприйнятні для української сторони і роблять можливість припинення війни до жовтня, як того хотів Трамп, малоймовірною.
— Але на ці ж «але» ми вже погоджувалися в Стамбулі, коли був Арахамія. Чи не одне й те саме це?
— Це на значно гірших умовах. У Стамбулі, по-перше, не було втрати цілої низки міст, тисяч квадратних кілометрів території. Так, на той момент ще не була звільнена Харківська область, Херсон, але не була розвалена економіка вщент. Чого коштували з 2022 року удари по енергосистемі, в яку ціну вони нам обійшлися? Не була зруйнована ще гребля Каховської ГЕС, яка перетворила херсонські степи по суті в безжиттєву пустелю, позбавлену зрошення. І найголовніше, не були втрачені сотні тисяч людських життів. Тобто це принципово різні умови.
У тій ситуації Путін ще не був готовий до війни на виснаження. Він очікував бліц-кригу, успішного проведення військово-поліцейської операції. Всі військові експерти в один голос говорили, що для вторгнення в Україну 200 тисяч — це критично мало. Величезна протяжність, тисячі кілометрів фронту, і 200 тисяч — це таким тонким шаром розмазати. Тому розрахунок був на те, що ЗСУ схлопнуться, але на тривалу війну Росія на той момент теж не розраховувала і тому пішла на певні компромісні поступки в Стамбулі, в тому числі "жести доброї волі", вихід з Київської, Чернігівської областей.
Але потім, на жаль, вона змогла розкрутити військово-промисловий комплекс, який працює 24 години 7 днів на тиждень, були влиті гігантські бюджетні кошти в російську оборонку, і це працює. Головне — вирішили проблему з дефіцитом людської сили в російській армії, оскільки якийсь період, півроку, була можливість і для ЗСУ, коли ЗСУ, відмобілізувавшись, досягли майже мільйона чоловік, а контингент російських військ в Україні був близько півмільйона. Але потім з'явився Пригожин з «Вагнером», потім була проведена часткова мобілізація і був здійснений перехід на контрактну систему, коли бажаючих випробувати долю залучали величезними для російської глибинки сумами, тобто тими сумами, які житель якоїсь Читинської області в житті ніколи не бачив і не побачить. І це забезпечувало і забезпечує досі приплив 30-40 тисяч контрактників на місяць до російської армії, чим, на жаль, ми не можемо похвалитися.
Ми поки не покриваємо свої втрати, а до того ж ще й дезертирство, так зване СЗЧ, в якому у нас бігає, за найскромнішими оцінками, 250-300 тисяч. Це більше, ніж чисельність будь-якої з європейських армій. Ось і різниця.
У той момент Путін бачив, що Захід розгортається на підтримку України, і в той момент у нас була досить сильна позиція. Зараз у нас позиція набагато більш проблемна, ніж у березні 2022 року.