Олег Жданов. Донбас — лише етап, справжня мета Путіна — Запоріжжя
Останніми днями в українському інформаційному просторі активно обговорюється матеріал «Української правди», у якому військовослужбовці різних рівнів висловлюють скепсис щодо перспектив швидкого завершення війни з Росією. За їхніми оцінками, ані у 2026-му, ані у 2027 році не варто очікувати ні повноцінного миру, ні навіть стабільного припинення бойових дій. Також у публікації наголошується, що в армійському середовищі практично не вірять у результативність переговорів і не вважають, що Кремль обмежиться лише спробами остаточно захопити Донеччину. Усе це знову загострює дискусію про реальні цілі Путіна, можливі сценарії розвитку війни та межі компромісів, на які може тиснути Захід.
Інтернет-видання From-UA попросило прокоментувати цю інформацію військового експерта, полковника запасу Генерального штабу ЗСУ Олега Жданова, та поцікавилося, чи справді війна не має шансів на завершення або навіть призупинення в найближчі роки:
— Фактично ви озвучили мою позицію щодо війни — ми неодноразово про це говорили. Я постійно наголошую на двох умовах, за яких Путін може зупинитися хоча б на оперативну паузу, тобто може піти на заморозку конфлікту. Перша умова — це поразка на фронті. Друга — початок реального розвалу економіки, коли в Російській Федерації виникнуть справжні голодні бунти. Це два базові критерії — воєнний і економічний, — які здатні зупинити Путіна лише на певний час, до моменту, поки імперська система знову не відновить вертикаль управління і не поверне собі повноту влади в РФ.
Це нагадує старий радянський анекдот: що б вони не робили, у них завжди виходила КПРС. Якщо уважно подивитися на історію Росії, то з часів Петра І ця логіка не змінюється. Коли Петро І поїхав у Європу, побачив Францію, Данію, Голландію — а Франція тоді була імперією, — він повернувся і заявив: «Ми імперія». І з того моменту Росія постійно цю імперію будує. Комуністи теж будували й будували, а в підсумку знову збудували російську імперію з колоніальними країнами. Той самий соціалістичний табір — не дарма ж гумористи казали, що гарне місце табором ніколи не назвуть. Був капіталістичний світ і соціалістичний табір. Тобто з історичної точки зору наші хлопці абсолютно праві у своїх оцінках.
Постає логічне питання: навіщо Путіну сьогодні зупинятися? Що б ми не говорили, але поки що мобілізаційна система в РФ забезпечує постачання живої сили у війська. Так само більш-менш налагоджена система постачання техніки. Так, техніки стає дедалі менше, але ми ж бачили відео з району Покровська, де російські війська рухалися цілою колоною на трофейній броні, зокрема на наших «Бредлі». Це дуже прикро, але це реальність.
Темпи наступу у них не надто високі, але, на мою думку, у Кремлі панує переконання, що таким чином вони виснажують НАТО і Європу. Паралельно з цим Ленінградський військовий округ розгортає матеріально-технічну базу для величезного угруповання військ уздовж фінського кордону. Там відбувається капітальне будівництво шалених масштабів: не лише відновлюються старі, давно закинуті військові містечка, а й будуються нові та активно розширюються існуючі.
— То тристоронні перемовини в Абу-Дабі — для чого тоді все це?
— На мою думку, це вистава. Кожна зі сторін намагається перетягнути на свій бік Сполучені Штати Америки. Росія зацікавлена в тому, щоб Дональд Трамп їй підігрував. Трамп, як уже пише американська преса, доволі керований, і в США це викликає серйозне роздратування. Його критикують за надмірну слухняність у ставленні до Путіна і за те, що він фактично дозволяє йому робити в Україні все, що завгодно.
Ми ж бачимо, як він реагує на обстріли: каже, що не здивований, а потім одразу вигадує історію про те, що перемир’я нібито закінчилося в неділю. Якщо дивитися астрономічно або географічно, то різниця в часі між західною та східною півкулями зіграла з Трампом злий жарт. Коли він говорив ці слова, у нас уже кілька годин летіли ракети на Київ. На жаль.
Я взагалі не розумію, чому наше політичне керівництво так прагне залишатися у фаворі у Трампа. У плані військових відносин у нас зі США фактично залишилося лише надання розвідувальних даних. Усе інше — це вже взаємини наших партнерів зі Сполученими Штатами.
Є й другий важливий момент: усі ці стосунки побудовані на грошах. А для Трампа долар — це святе. Коли він бачить гроші, він втрачає розум. Що б Путін не вимагав від Трампа і як би він із ним не домовлявся, повністю припинити постачання зброї неможливо. Трамп прекрасно знає, що зброя йде в Україну, і не заперечує проти цього, бо на цих контрактах заробляють його друзі та спонсори його передвиборчої кампанії. Плюс він сам раніше говорив про свою «націнку» у 10%.
Тому тут, скоріше за все, працює стереотип: якщо США — велика країна і вона на твоєму боці, то ти вже чемпіон. На жаль, Європа не хоче набирати повноцінної суб’єктності на світовій арені, постійно дивиться за океан і не прагне грати самостійну гру.
Єдине питання, яке реально може вирішуватися в подібному форматі перемовин, — це гуманітарне питання. Зокрема, обмін полоненими. Але для цього існували майданчики і раніше. Ті самі перемовини через розвідку, якими займався Кирило Буданов. Обміни полоненими то заморожувалися, то відбувалися — це процес, який існує незалежно від гучних політичних заяв.
Якщо ж говорити про переговори в цілому, то вони завжди впираються в один ключовий момент — територіальне питання. А саме виведення українських військ з Донбасу. Усе інше — розмови про мову, церкву, демілітаризацію і так далі — є другорядним. Путін іде своїм шляхом: якщо Україна не погоджується здати Донецьку і Луганську області без бою, він намагатиметься захопити їх військовим шляхом.
Більше того, якщо уважно подивитися на ведення бойових дій за останні два місяці, стає очевидно, що головний напрямок удару сьогодні — це не Покровський і не Лиманський напрямки. Головний напрямок — Запорізький. Вони реально тиснуть на Запоріжжя. Так, на Покровському напрямку фіксується найбільша кількість бойових зіткнень, але це пояснюється його протяжністю: він займає понад третину всієї лінії фронту. Водночас Гуляйпільський напрямок — один із найменших, але інтенсивність боїв там лише трохи менша, ніж на Покровському. Навіть Z-воєнкори пишуть, що найпотужніші бої зараз ідуть саме на Гуляйпільському напрямку, і дивуються тому, який шалений опір чинять там Збройні сили України.
Є ще один важливий нюанс, якщо уважно читати зведення Генштабу. В одному абзаці йдеться про вогневий вплив російських військ, а в наступному — про застосування авіації. І якщо подивитися на ці дані, то вже близько місяця основні зусилля російської авіації зосереджені на Дніпропетровській та Запорізькій областях, а не на Покровську і не на Донеччині.
Путін прагне повністю захопити Запорізьку область. Найімовірніше, він сподівається, що Трамп дотисне Україну і ми погодимося здати Донбас. А тому паралельно він намагається захопити лівий берег тих територій, які його цікавлять, — Запорізьку та Херсонську області. Лівий берег Херсонщини у нього вже під контролем, тепер він намагається захопити Запорізьку область.
Далі можливий сценарій — спроба форсування Дніпра. Або в районі Запоріжжя, де річка відносно невелика, або, можливо, влітку — по дну колишнього водосховища. Минуло вже багато років, там з’явилася молода поросль, і російська розвідка вже намагалася заходити на ці ділянки. Якщо ґрунт дозволить, вони підуть. І без плацдарму на правому березі Дніпра, без виконання цього критерію, Путін, на мою думку, на жодну оперативну паузу не погодиться.