Степан Гавриш. Кремль пропонує «зовнішнє управління» Україною як інструмент приниження державності

Останнім часом Москва активізувала спроби нав’язати міжнародній спільноті власне бачення «мирного врегулювання», яке все більше нагадує завуальований ультиматум. Російське МЗС виступило з резонансною заявою про готовність обговорити запровадження тимчасового зовнішнього управління в Україні під егідою ООН. Кремль аргументує це необхідністю проведення так званих «демократичних виборів» та формування уряду, з яким Росія нібито зможе підписати повноцінну мирну угоду. Такі ініціативи супроводжуються цинічними обіцянками призупинити удари безпосередньо в день можливого голосування. На фоні тривалої війни ці закиди сприймаються в Україні як чергова спроба підірвати державну суб'єктність та легітимність чинної влади.

Інтернет-видання From-UA попросило прокоментувати дану інформацію українського політика, народного депутата України III та IV скликань Степана Гавриша, та запитало, наскільки реальним є такий сценарій, що він дає Росії і чи підуть на нього Зеленський та західні партнери:

— Це не пропозиція і не спроба дипломатичної атаки, а тактика приниження Української держави, яка вже не вперше здійснюється Путіним. Минулого року він про це говорив у березні щодо готовності Росії підтримати введення в Україні тимчасового управління ООН. Оскільки Росія є одним із членів Ради Безпеки ООН, це означає, що управління відбуватиметься у тому числі й під наглядом Росії — нібито для проведення виборів і обрання нової команди влади, яка буде здатна домовлятися з Москвою. З одного боку, це давня ідея Путіна. З іншого — це один із способів показати світові «неспроможність» Української держави, так би мовити, її неповноцінність як міжнародного суб'єкту, який в умовах війни не може приймати рішення, на яких наполягає Росія.

Це також відповідь президенту Зеленському на тролінг самого правителя Росії та спроба зіграти з ним у «конкурс капітанів». Жодного відношення до реальних політичних процесів чи серйозних дискусій це питання не має. Це такий собі «вихлоп», артилерійський удар холостими снарядами по Україні. Адже за чотири роки великої війни Україна не лише довела свою геополітичну суб'єктність та дієздатність, а й продемонструвала силу держави, в якій нація єдина у своїх позиціях. У нас стабільна політична влада, яка діє достатньо ефективно, проводячи війну на рівних, по суті, з Росією, загнавши її у стратегічний кут. Україна не дозволяє ядерній державі, яка має вдесятеро сильнішу економіку, вийти з цієї безвиході.

Більше того, саме Україна як держава, завдяки своїй суб'єктності та геополітичній ідеології, змогла об'єднати західні демократії в антиросійську та антипутінську коаліцію. Ця коаліція до сьогодні ефективно протистоїть агресору не лише санкціями, а й воєнною підтримкою та навіть цивілізаційною ізоляцією самої Росії. Попри те, що з приходом Трампа Путін отримав певну можливість для спроб легалізації себе та Росії як держави-агресора, це не допомогло йому вийти з «цивілізаційної пастки», куди він сам себе загнав війною. Тому Україна якраз зміцнила свої позиції, стала більш міцною державною організацією, здатною успішно впливати на світову геополітику.

— Наскільки ООН сьогодні дієздатна з точки зору вирішення серйозних питань?

— ООН перетворилася на аморфну і недієздатну міжнародну структуру. Замість того, щоб захищати свій Статут і домовленості щодо світового порядку, досягнуті після Другої світової війни, організація зайняла нейтральну позицію. Цим вона продемонструвала повну відсутність у глобальній політиці. Тому зрозуміло, що наступний історичний процес буде пов'язаний виключно з тим, як завершиться війна. Якщо світ не зможе домогтися поразки Росії, якщо він прийме її агресію та воєнні злочини як «нормальність», то світовий порядок надовго залишиться зламаним і перебуватиме в хаосі міжнародних конфліктів, що може призвести до катастрофи всього людства.

Єдиний спосіб не допустити цього — так чи інакше домогтися воєнної поразки Росії. Зрозуміло, що це не станеться миттєво. Але війна на виснаження дає вагомі аргументи для послаблення Росії до такого стану, в якому свого часу опинилася імперія німецького кайзера. Вона була найсильнішою до 1914 року, але через цивілізаційну та економічну ізоляцію фактично розсипалася. Все закінчилося Версальським миром. Так, пізніше це призвело до Другої світової війни лише тому, що німців не «закрили» належним чином, дозволивши їм розвивати воєнну систему для ідейної мобілізації нації проти всього світу.

ООН та Ліга Націй свого часу створювалися саме для запобігання такому розвитку подій. Ліга Націй діяла рішучіше, виключивши СРСР за війну з Фінляндією. Нинішня ж Рада Безпеки ООН, де домінує Росія, спираючись на Китай та використовуючи право вето, є головним дестабілізатором. Росія незаконно зайняла місце СРСР у Радбезі, і це величезна проблема. Також це питання керівництва ООН, насамперед генсека Гуттеріша, який розгубився. Він не готовий до рішучих дій і намагається «пройти між краплями дощу» між Росією, Україною та США.

Я думаю, що сьогодні Україна не може повноцінно розраховувати на ООН, але водночас ми недостатньо працюємо з Генеральною Асамблеєю. Особливо це стосується найбільш глибоких викликів, пов'язаних з тим, що російська війна має не лише терористичний, а й геноцидний характер. Потрібно активніше працювати над конвенцією щодо запобігання геноциду. Це дозволило б поставити у світовий порядок денний питання про екзистенційну війну, де Росія намагається знищити український народ. Путін, без сумніву, не повторить помилку Сталіна: якщо він переможе, то просто виселить українців на віддалені, незаселені землі Росії.

Також важливо ставити перед Генасамблеєю питання про екоцид — свідоме нищення природного середовища України для унеможливлення життя на величезних територіях. Третє питання — це масові воєнні злочини, вбивства цивільних та депортація дітей на «перевиховання». На жаль, українська дипломатія не діє достатньо активно на цьому рівні як постійний і сильний модератор. Більше того, ми не використовуємо інструменти, щоб тримати світ у напрузі навколо відповідальності ядерної держави за безпеку. Саме володіння ядерною зброєю зобов'язує до особливої відповідальності, і це та проблема, яку українці в Генасамблеї майже не розвивають.

Попри те, що ООН стала таким собі «клубом для вечірок», вона все ще має потенціал. Треба створювати персональні виклики для Росії. Найголовніше питання, яке стоїть давно — прийняти резолюцію Генасамблеї про припинення членства Росії в Раді Безпеки ООН у питаннях, що стосуються війни в Україні. Це було б юридично правильним і дозволило б Радбезу приймати об'єктивні рішення щодо ролі Росії у цій війні.