Юлія Яцик. Як зміниться мобілізація з квітня?
Питання мобілізації в Україні залишається однією з найгостріших тем, що провокує значну соціальну напругу. Нещодавно народний депутат Федір Веніславський заявив, що вже у квітні очікуються перші результати мобілізаційних змін, які мають мінімізувати кількість конфліктних ситуацій. Проте реальність поки що демонструє зворотне: резонансний інцидент в Одесі із застосуванням зброї став черговим підтвердженням глибокої прірви між законодавчими ініціативами та їх виконанням на місцях. Громадськість дедалі частіше обурюється методами «бусифікації», а правозахисники наголошують на необхідності жорсткої відповідальності для співробітників ТЦК.
Інтернет-видання From-UA попросило прокоментувати нинішній стан мобілізаційних процесів та останні резонансні випадки народну депутатку України, члена Комітету з питань правоохоронної діяльності Юлію Яцик. Наше запитання стосувалося того, чи співпадають обіцянки влади щодо зменшення конфліктів із реальною ситуацією:
— Допоки я не бачила жодного законопроєкту, який би врегульовував ці конфліктні ситуації в ТЦК та СП з потенційно мобілізованими, або військовозобов'язаними людьми, або тими, хто вже був мобілізований під час цих заходів. Ніяких реальних законодавчих змін у цьому напрямку я поки що не побачила. Я також чула, що Михайло Федоров анонсував певну реформу, а ЗМІ багато говорять про посилення мобілізації, але реального підґрунтя для цих розмов у вигляді документів ми поки що не бачили. Я припускаю, що, можливо, щось і напрацьовується в кулуарах, але офіційно — порожнеча.
На мою думку, якихось нових радикальних законодавчих змін, окрім голосування у другому читанні законопроєкту про кримінальну відповідальність військовослужбовців РТЦК та СП і членів ВЛК за порушення процедури мобілізації та проходження комісій, більше й не потрібно. Потрібна лише політична воля. Необхідно врегулювати ці історії з поборами та «бусифікаціями» на рівні Командування Сухопутних військ, якому вони підпорядковуються, та на рівні Міністерства оборони, оскільки саме міністерство формує та регулює мобілізаційну політику — у них для цього є цілий департамент.
Ну що ще потрібно від депутатів чи від Верховної Ради? Яких ще законів? Ми можемо їх прийняти, але ж вони повинні працювати. Якщо вони не виконуються, то хоч десять нових законів ухвали — нічого не зміниться, бо немає політичної волі. А чому її немає? Тому що ТЦК та СП сьогодні — це надзвичайно потужна, на рівні з правоохоронними органами, корупційна схема незаконного збагачення посадових осіб. Ми вже бачили цих воєнкомів-мільйонерів та мільярдерів, які скуповують будинки цілими вулицями в Іспанії. Тому, якщо не буде жорсткого реагування з боку правоохоронців, зокрема МВС, на зловживання під час мобілізаційних заходів, ситуація не зрушить з місця.
Чому поліція зараз виступає проти того, щоб їм передавали функції силової доставки осіб, які перебувають у розшуку? Тому що для поліцейських передбачена кримінальна відповідальність за перевищення службових повноважень, зокрема за нанесення тілесних ушкоджень. А у співробітників РТЦК — ні. Законопроєкт про їхню відповідальність у першому читанні прийнятий, а в другому — ніяк. Моя думка: цей процес свідомо саботується. Через це поліція утримується від участі, щоб не нести репутаційні втрати та не отримувати кримінальні справи. А «ТЦКашники» як зловживали, так і зловживають.
Тому наразі ми бачимо величезний розрив: декларування реформ — це одне, а реальна ситуація — зовсім інше. Наприклад, у понеділок ми на Тимчасовій слідчій комісії розглядали порушення в Харкові. Там взагалі кричущий випадок: військовослужбовці Харківського РТЦК напідпитку вирішили поїхати «мобілізувати» якихось наркоторговців, бо в тих є гроші. Вони поїхали з трофейною зброєю та рекрутерами з якихось бригад, влаштували стрілянину та нанесли важкі тілесні ушкодження. Це вже справжні перегини. Це були перші «дзвіночки», а тепер ми бачимо подібне вже і в Одесі.
— Пролунала думка голови Офісу міграційної політики Воскобойникова, що рішення про закриття кордонів у 2021 році було неправильним, і після їхнього відкриття першою реакцією людей стане бажання зібратися і виїхати про всяк випадок. Як ви вважаєте, чи дійсно може це призвести до таких наслідків?
— Я точно вважаю, що рішення про закриття кордонів було помилковим. Волелюбну націю неможливо тримати за парканом, саме тому і з'являються всі ці Тиси, «зеленки» та пішохідні тури через ліси. Той, хто справді хотів виїхати і мав для цього можливість, знайшов спосіб зробити це за ці чотири роки і залишився там. Але більшість людей хочуть не втекти назавжди, а мати можливість виїжджати у справах бізнесу, підтримувати зв'язки з родинами, які опинилися за кордоном, зберігати економічну активність.
Для цього не потрібно закривати кордони. Потрібно правильно врегулювати процедуру виїзду. Наприклад, визначити: якщо ти людина призовного віку, ти можеш виїжджати у справах, але зобов'язаний мати чинні військово-облікові документи, стояти на обліку і повернутися у визначений термін. У разі неповернення або неоновлення даних мають наступати санкції, і вони повинні бути відчутними. Такі запобіжники дійсно б працювали.
Коли людина бачить, що тут її можуть просто «бусифікувати», а броні в неї немає (бо броня, на жаль, часто стає послугою, що продається і купується), вона починає відчувати, що єдиний шанс вижити — це втекти в будь-який спосіб. Звісно, люди будуть тікати або віддавати останні гроші в надії, що за кордоном щось складеться. Хоча там теж не казка, і ті, хто зберігає тверезий розум, це розуміють.
Навпаки, врегулювання можливостей для підтримання економіки через справедливе бронювання та легальний виїзд у справах пішло б державі на користь. А ми фактично створили «залізну завісу», зв'язали руки бізнесу і сформували репутацію авторитарної країни. І чого ми цим досягли? Люди все одно тікають. Ті, хто залишаються зараз, попри можливості виїхати, роблять це з власних переконань і причин. Вони не виїдуть «про всяк випадок», якщо їм створити тут нормальні, зрозумілі умови.