Руслан Бортнік. Ця війна є абсолютно штучною і тримається лише на оцінках лідерів

Заяви українських політиків та посадовців щодо можливого загострення війни й навіть перспектив Третьої світової останніми днями активно обговорюються в інформаційному просторі. Зокрема, народна депутатка Мар’яна Безугла припустила, що найближчими роками не буде ані миру, ані виборів, натомість світ входить у фазу масштабної ескалації. Паралельно президент Володимир Зеленський заявив про інтенсифікацію ударів по території Росії, що, за його логікою, має змусити Кремль піти на завершення війни вже у найближчі місяці. На цьому тлі зростає кількість дискусій як серед експертів, так і серед союзників України щодо реалістичності таких сценаріїв.

Інтернет-видання From-UA.org попросило прокоментувати ці заяви українського політолога, директора Українського інституту політики Руслана Бортніка та, зокрема, оцінити, наскільки реалістичними є прогнози про швидке завершення війни, чи навпаки ескалація може призвести до ширшого глобального конфлікту:

— Я думаю, що в даному випадку ми маємо справу з суто політичними заявами з цього приводу. Звичайно, навряд чи хтось серйозно розраховує, що Росія під тиском чи у вигляді ультиматумів — навіть на тлі невдач на фронті та посилення українських ударів по російських тилах — прийме ідею припинення вогню і зупинки війни по лінії фронту. Адже це виглядатиме як очевидна російська поразка, ніби Путін прийняв ультиматум Зеленського і капітулював. Уявити таку ситуацію зараз для Росії та особисто для Путіна майже неможливо.

Я вважаю, що мета цієї 40-денної кампанії зовсім інша. З одного боку, це намагання ближче до президентських виборів у США продемонструвати, що Україна не програє війну, а навіть подекуди перехоплює ініціативу. Тобто показати, що немає жодної необхідності виконувати анкориджські розуміння і примушувати Україну виводити свої війська з Донбасу. Це спроба перехопити ініціативу, змінити оцінку конфлікту в очах наших союзників, передусім американців, та вплинути на майбутню переговорну стратегію.

Друга ж ціль — змінити сприйняття ситуації з війною всередині самого українського суспільства, яке дуже настраждалося взимку. Проте я не думаю, що існує реальна оцінка, ніби збільшення інтенсивності українських ударів і завдання максимальної шкоди Москві призведе до того, що Росія раптом зупиниться і скаже: «Все, добре, ми готові, ми здаємося і приймаємо ваші умови». Такий сценарій малореалістичний.

— А який сценарій тоді є реалістичним? Як відреагує Росія?

— Буде принцип «око за око, зуб за зуб». Ми перебуватимемо в ситуації постійного посилення ескалації, яка залежатиме від технологічності ресурсів та загального потенціалу сторін. Слава богу, Мар'яна Безугла не знає, що буде далі, і чи розгориться Третя світова війна. Ніхто з людей цього не знає — ні вона, ні, звичайно, я.

Проте сьогодні ми спостерігаємо інерційний розвиток ситуації, що гарантує продовження війни ще на тривалий строк. Ми прораховували математичні комп'ютерні моделі виснаження сторін. Відповідно до моделі виснаження сторін Українського інституту політики, існує вища вірогідність — понад 50% — що війна в Україні завершиться в період від 2028 до 2030 років. Причому з імовірністю понад 70% це буде перемога однієї зі сторін, коли інша сторона не буде повністю розгромлена, але виявиться змушеною піти на поступки. А трохи більше 20% ми відносимо до вірогідності підписання перемир'я між сторонами.

Але це якщо розраховувати суто інерційний хід війни. Цю ситуацію можна змінити волею лідерів, їхньою особистою зустріччю, переговорами, демонстрацією готовності йти на поступки один одному та тихою дипломатією. Адже якщо будь-який ультиматум висувається в публічній площині, він безумовно не буде прийнятий — чи то його Путін висуває Україні, чи то Україна висуває якісь ультиматуми Росії. Лише тиха дипломатія та предметні кулуарні переговори за кулісами здатні дати припинення війни хоч завтра. Ця війна залишається штучною: вона не є війною за дефіцитні ресурси чи за людей, а витікає виключно з політичної оцінки ситуації лідерами воюючих сторін. Путін вважає, що для нього є загроза безпеці, тому й напав на Україну. Але це штучна оцінка, яку можна переглянути абсолютно так само штучно та одноособово у вузькому колективі. Війна ця залишається штучною.

— Ви згадали про виснаження сторін. Але як це чітко прорахувати, якщо за Україною стоять західні союзники, а за Росією — Китай?

— Саме тому на сто відсотків прорахувати все ми й не можемо, адже не можемо заздалегідь знати глибину втягнутості союзників у цю війну. Тобто, умовно кажучи, одна з російських помилок полягала в тому, що Росія вважала, ніби Захід не втягнеться у війну проти неї і не буде активно допомагати Україні. Проте ми бачимо, що Захід спрямував уже понад 400 мільярдів доларів та значні обсяги озброєння.

Помилка з нашого боку також була в тому, що вважалося, ніби Росію вдасться максимально ізолювати на міжнародній арені. Але ми бачимо, що Росію не вдалося ізолювати, особливо від Глобального Півдня, який зберіг вигідний для Росії нейтралітет стосовно цього конфлікту. Також нашою помилкою було переконання, що іноземні війська не будуть воювати на боці Росії, хоча ми бачили і вторгнення з боку Білорусі на самому початку, і безпосередню участь північнокорейських військ напряму в боях на Курщині.

Тому ми й не можемо порахувати глибину подальшого втягнення третіх країн. Якщо, умовно кажучи, наші європейські союзники вслід за фінансовою та технічною допомогою у разі вичерпання людських ресурсів України відправлять сюди свої війська, то війна може тривати набагато довше. З іншого боку, якщо при вичерпанні російських ресурсів ми масово побачимо там китайську техніку, безпілотники та північнокорейські війська, то війна може тривати ще більш невизначений термін. У своїх комп'ютерних розрахунках ми виходили з моделі, що великих контингентів іноземних військ на території ні України, ні Росії все ж не буде, і що вони не збільшать різко обсяги своєї допомоги чи торгівлі. За таких умов модель чітко дає 2028–2030 роки.

— Ви згадали про розгром однієї зі сторін. Йдеться про Росію чи про Україну? Яка тут вірогідність для кожного сценарію?

— Ми це питання свідомо не хотіли ставити під час розрахунків. Наша модель прораховувала суто математичну вагу факторів та ресурсів сторін.

— Зважаючи на те, що бойові дії зараз тривають на українській території, чи існує загроза їхнього перенесення на інші країни, наприклад, Фінляндію, Литву чи Естонію? Чи можна в такому разі говорити взагалі про Третю світову війну як таку?

— Нова війна там може розпочатися лише в тому випадку, якщо конфлікт вийде за рамки конвенційного протистояння. Наразі у Росії просто немає сухопутних конвенційних військ у кількості, достатній для того, щоб воювати ще на кілька фронтів. Тобто це можливо лише за умови, якщо протистояння перейде у статус ядерного, або якщо воно трансформується в якусь повітряну війну без безпосереднього застосування великого сухопутного контингенту. Це перший аспект.

І другий аспект: якщо війна в Україні якимось дивом завершиться, але загальна криза у відносинах між Росією та Заходом збережеться й посилиться, Росія зможе вивести з території України свої військові контингенти. Тоді вони можуть бути перекинуті куди завгодно: хоч проти країн Балтії чи Фінляндії, хоч у Середню Азію чи на Кавказ — у будь-яку точку, де Росія вважатиме, що її стратегічні інтереси страждають.