У полоні, але з пропагандою в голові: що насправді думають окупанти про війну та Україну
Коли ми говоримо про російських солдатів, часто хочеться вірити, що вони «просто виконують наказ» або «нічого не знали».
Однак свіжі дані дослідження громадської організації Lingva Lexa, опубліковані в Українська правда, малюють набагато похмурішу картину. Виявилося, що майже 70% російських військовополонених вважають повномасштабну війну проти України виправданою і необхідною хоча б частково.
Загальна цифра тих, хто визнає «легітимність» агресії, становить близько 36%, але якщо додати тих, хто вагається, виходить переважна більшість.
Найстрашніший аспект дослідження стосується дегуманізації.
Близько 42,94% опитаних на повній серйозності заявили, що середньостатистичний українець нібито не є повноцінною людиною. В анкетах вони в середньому оцінювали рівень розвитку українців лише на 88% порівняно з «нормальними людьми». Це прямий наслідок багаторічної роботи російського телебачення, яке роками вселяло солдатам, що вони воюють не з нацією, а з якимось «непорозумінням».
При цьому в один або кілька пропагандистських наративів Кремля вірять майже 77% полонених.
Зв'язок між вірою в телевізор і готовністю вбивати підтверджений цифрами: ті, хто повністю поглинений пропагандою, в 6 разів частіше вважають війну законною.
"Це означає, що солдати, які повністю вірили в пропаганду, в 6 разів частіше вважали війну повністю легітимною – різниця, яка є психологічно значущою", – підкреслюють соціологи.
Серед віруючих у «СВО» близько 13% називають війну «абсолютно виправданою», тоді як серед критично мислячих таких лише 2%.
Дослідження, яке проводилося за підтримки Офісу генерального прокурора України та Київської школи економіки (KSE), також торкнулося питання майбутнього.
І тут прогнози невтішні: 32,71% опитаних висловили бажання знову вступити до лав Збройних сил РФ відразу після звільнення.
Ще майже 29% готові повернутися в армію на небойові посади. Це означає, що для більшості з 1060 опитаних полонених (середній вік яких 39 років) війна — це не помилка, а робота або місія, до якої вони планують повернутися, щойно покинувши український табір.