Єнс Столтенберг у своїх мемуарах розкрив подробиці таємних пропозицій НАТО Москві перед війною
Колишній генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг розкрив таємниці закулісних ігор напередодні повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Виявилося, що Альянс був готовий піти на принизливі поступки заради заспокоєння Москви, але імперська зарозумілість Кремля не дозволила їм прийняти навіть такий подарунок.
У своїх мемуарах «On My Watch: Leading NATO in a Time of War», уривки з яких наводить The Baltic Sentinel, Єнс Столтенберг зізнався, що восени 2021 року особисто пропонував Сергію Лаврову обговорити створення «буферних зон» між НАТО та Росією.
Більше того, генсек був готовий обговорювати фактичне відведення військової інфраструктури блоку до кордонів 1997 року — вимогу, на якій Москва наполягала десятиліттями. Столтенберг усвідомлював, що йде проти волі Польщі та країн Балтії, які б не побоялися пожертвувати собою, аби не допустити послаблення своєї безпеки, але заради запобігання великій війні в Європі він був готовий ризикнути єдністю Альянсу.
Реакція Москви була зухвало зарозумілою: Лавров прямо назвав ці ініціативи «марною тратою часу». Кремль не цікавили компроміси чи часткові поступки щодо безпеки. Як уточнюють естонські дипломати, Столтенберг продовжував стукати у зачинені двері навіть у січні 2022 року, скликаючи Раду Росія – НАТО, але російська делегація зайняла позицію «все або нічого».
Москва вимагала повного виконання свого ультиматуму — включаючи офіційну відмову від розширення НАТО та припинення будь-якої діяльності на Кавказі та в Центральній Азії, фактично перетворюючи переговори на вимогу про капітуляцію Заходу.
Ця сторінка історії, описана у книзі Столтенберга, наочно показує, що жодні дипломатичні маневри не могли зупинити Путіна, який уже налаштувався на кривавий перерозподіл кордонів. Той факт, що Росія відкинула навіть пропозицію про повернення до позицій 1997 року, доводить: метою Кремля була не «безпека кордонів», а повне знищення української державності та відновлення радянської імперії.
Мемуари колишнього генсека стали гірким нагадуванням про те, як західна миролюбність розбилася об бетонну стіну російського реваншизму, залишивши східноєвропейських союзників наодинці з загрозою, яку їхнє керівництво передбачало набагато краще, ніж Брюссель.