Через помилку Пенсійного фонду переселенці в пансіонаті на Рівненщині лишилися без допомоги

Тридцять внутрішньо переміщених осіб, які проживають у геріатричному пансіонаті на Рівненщині, залишилися без державних виплат через формальне застосування норм законодавства територіальним органом Пенсійного фонду України. Про це повідомив Уповноважений Верховної Ради України з прав людини Дмитро Лубінець. Про це повідомляє From-UA.org з посиланням на Дмитра Лубінця.

За словами омбудсмена, Пенсійний фонд безпідставно застосував до цих людей обмеження, передбачені для осіб на повному державному утриманні, хоча до пансіонату вони потрапили вже після того, як через війну стали ВПО. Міністерство соціальної політики підтвердило: перебування в геріатричному пансіонаті чи іншому закладі соціального захисту саме по собі не позбавляє переселенців права на допомогу на проживання.

Після подання омбудсмена начальнику Головного управління Пенсійного фонду в Рівненській області права 30 мешканців Здолбунівського геріатричного пансіонату поновили, і їм призначили відповідні виплати. За даними Лубінця, аналогічна ситуація виникла і в Кіровоградській області, де порушення торкнулися 102 людей - зараз щодо цього випадку також вживаються заходи.

Дмитро Лубінець закликав громадян, чиї права як ВПО порушено, звертатися на телефон 1678, електронну пошту hotline@ombudsman.gov.ua або за адресою вул. Інститутська, 21/8, м. Київ, 01008.

Нагадаємо, From-UA.org повідомляло, що Міноборони скористалося прогалиною - цивільних дружин і повнолітніх дітей загиблих військових до 2024 року залишають без виплат. Усі, чиї рідні загинули до 29 березня 2024 року — цивільні дружини, повнолітні діти — опиняються в правовій невизначеності. Вони змушені йти до суду, витрачати час і гроші, і при цьому не мають жодної гарантії результату.

Змінити ситуацію може лише закон, який поширить нові норми на всі випадки загибелі незалежно від дати. Поки такого закону немає — кожна сім'я грає в лотерею.

Цивільні дружини, повнолітні діти загиблих захисників — не винні в тому, що держава згадала про них із запізненням. Люди втратили найближчих — і не могли знати, що дата загибелі стане юридичною перешкодою для отримання допомоги. Закон змінили на краще — але тих, хто потрапив у цей розрив, просто залишили наодинці з бюрократією та судами. Це не їхня провина. Це провина системи, яка не подбала про справедливість для всіх.