Убивство у Іспанії Андрія Портнова знову актуалізувало питання про існування у державі паралельної судової влади, яка замикалася на близьке оточення глави держави. Президентська канцелярія може скільки завгодно міняти свою назву з секретаріату на адміністрацію. Чи з адміністрації на офіс – в її штаті обов’язково буде людина, що скромно називатиметься у ЗМІ «юристом» чи «адвокатом», однак насправді буде куратором всієї судової гілки влади, буде назначати та знімати суддів, просувати потрібні рішення. І це почалося ще задовго до того, як у вищу українську політичну лігу увірвався Портнов.
Можна вважати, що першим «адвокатом у законі» став Віктор Медведчук – і то задовго до того, як офіційно обійняв посаду керівника Адміністрації президента Леоніда Кучми у 2002 році. Формувати важелі впливу на судову владу він почав ще за доби глибокого застою, очевидно, що не без допомоги Комітету державної безпеки СРСР. Тим більше, що з андропівських часів як керівництво КДБ, так і радянська партійна верхівка вже готувалися до трансформації Радянського Союзу, готуючись як до переділу власності так і до збереження влади у власних руках. Той факт, що СРСР так несподівано припинив своє існування, лише зіграв Медведчуку на руку: він вже мав дуже великий вплив на суди через Спілку адвокатів і власну адвокатську контору «БіАйЕм». Далі був довгий шлях до влади через депутатство і партію СДПУ(о), який у принципі й завершився у кабінеті шефа канцелярії Леоніда Кучми.
Ніхто, напевно, не заперечуватиме тієї тези, що під час перебування Віктора Медведчука на посаді глави Адміністрації Президента України вплив виконавчої влади на судову систему посилився самим радикальним чином. Через інституційні механізми, такі як Вища рада юстиції, та неформальні канали, адміністрація Медведчука здійснювала контроль над судовими процесами, що підривало незалежність судової влади та сприяло авторитарним тенденціям у державному управлінні. Той факт, що питання політичні та питання господарські вирішувалися через голову адміністрації Кучми і потім лише формально затверджувалися у вигляді судових рішень, призвело до серйозного громадського невдоволення, а з часом – і до Помаранчевої революції.
Втім, і зміна влади у країні хоч і позбавила Медведчука посади, та не позбавила впливовості. Виявилося, що нова влада зацікавлена у впливі на суди не менше попередньої, а вплив цей Віктор Медведчук міг реалізувати через Вищу раду юстиції, яку наш «адвокат» очолював аж до кінця каденції Ющенка. Цей орган відігравав ключову роль у формуванні суддівського корпусу, зокрема в питаннях призначення, звільнення та дисциплінарної відповідальності суддів. Членство Медведчука у ВРЮ дозволяло йому впливати на кадрові рішення в судовій системі.
З приходом до влади Віктора Януковича не без сприяння Медведчука починається кар’єрний ріст уже Андрія Портнова. Іще один «авторитетний адвокат», що на чолі компанії «Портнов і партнери» займався юридичним покриттям рейдерських захоплень, без проблем кинув своїх спонсорів із БЮТу, пересівши в кресло заступника глави президентської адміністрації. Останнім часом про діяльність Портнова на цій ниві написано багато, то ж ми зупинимося на ній лише коротко. Як Віктор Медведчук через особисті зв’язки, так і Андрій Портнов через державні важелі отримали серйозний вплив на формування суддівського корпусу. Зокрема, обидва діячі підтримували тісні стосунки з головою Національної асоціації адвокатів України Лідією Ізовітовою, що дозволяло їм впливати на призначення суддів та ухвалення судових рішень, та зміцнювало контроль Банкової над судовою владою, який став тотальним із прийняттям «законів 16 січня». Це – загальновідомі факти. Менш відомо про те, що тандем Медведчука-Портнова зберіг свій вплив і під час перебування на чолі держави Петра Порошенка.
Можна сказати, що у цей час функції Андрія Портнова взявся виконувати ще один «авторитетний юрист» - шефа юридичної компанії AEQUO («Екво») Олексія Філатова, що працював на посаді заступника глави Адміністрації президента в 2014-2019 роках. Окрім доступу до призначення суддів через власний вплив на Кваліфікаційну комісію, Філатов мав вплив на керівника АМКУ Юрія Терентьєва, заступниця якого Марія Ніжник була кумою цивільної дружини Філатова Ганни Бабич, а пішовши з держслужби зайняла посаду виконавчого партнера AEQUO. При цьому ряд факторів говорить про те, що діяльність Філатова відбувалась під тісним контролем з боку Віктора Медведчука, який не цурався того, щоб використовувати цього держслужбовця для вирішення своїх чисто матеріальних проблем.
Перевага Філатова полягала у тому, що він, працюючи у зв’язці із Портновим та Медведчуком, не мав за собою настільки одіозного шлейфу, що дозволяло йому провертати операції, масштаби яких стають зрозумілими тільки зараз. Наприклад, завдяки розслідуванню Дениса Бігуса нам стало відомо про участь Олексія Філатова в приватизації української ділянки нафтопроводу «Самара – Західний напрямок», яка ще з проголошенням незалежності мала відійти у власність України (відповідні рішення в 2014-2015 роках винесли Апеляційний та Вищий господарський суди), але натомість в 2017 році опинилася у власності компанії з орбіти Віктора Медведчука. За версією спочатку журналістів, а згодом і слідчих, рішення про передачу Трубопроводу було продавлено через Господарський суд Рівненської області під тиском і загальним керівництвом з боку Адміністрації президента. При цьому, як випливає з публікацій ЗМІ, рівненського суддю, який приймав рішення про долю нафтогону, призвів на посаду безпосередньо Філатов і, очевидно, він же відповідав за всю операцію. А оскільки, за даними «Української правди», ряд суддів з Рівного вже надали свідчення щодо «людей, які телефонували з Києва» та суті їх вказівок, так що нас точно чекають ще попереду викриття щодо цього персонажа.
«Сірість» нашого героя довгий час дозволяла йому діяти, не привертаючи до себе особливої уваги, і з усуненням від влади Петра Порошенка він планував спокійно відійти туди, звідки прибув – до адвокатського об’єднання AEQUO, де налагоджені зв’язки серед суддівського корпусу не раз стали б йому в пригоді. Проблеми виникли з масштабним вторгненням Росії у лютому 2022 року, коли філатівський бос Медведчук невдало спробував втекти, був спійманий українськими спецслужбами і допитаний в тому числі щодо ряду оборудок. Принаймні з того часу правоохоронці напружено «копають» справу про нафтову трубу в рамках розслідування масштабних зловживань за часи президентства Порошенка. З цією справою пов’язані і обшуки, що мали місце в квітні на квартирах Філатова та колишньої уповноваженої Антимонопольного комітету, заступниці міністра економіки, а також адвокатки та цивільної дружини ексочільника «Нафтогазу» Світлани Панаіотіді. Із тої інформації, якою ми сьогодні володіємо, випливає, що два «правники» розподілили свої ролі в масштабному дерибані: Панаіотіді проводила необхідні для реалізації схеми через Антимонопольний комітет, а Філатов відповідав за організацію потрібних судових рішень. Власне, суддівська кругова порука знадобилась і тут: джерела «Української правди» вказують на те, що суди і, особливо, Антикорупційний суд, умисно гальмували розслідування ймовірного злочину з «трубою Медведчука». Яке урешті-решт зрушило з місця лише після того, як справу забрали від НАБУ, передавши до СБУ.
Неважко помітити, що всі три «авторитетних адвокати» демонстрували достатню самовпевненість – можливо, розраховуючи на лояльність «своїх» суддів, а можливо – через високий статус осіб, які замовляли собі у них послуги. Принаймні. Медведчук не тільки вів переговори з росіянами, але й обирався народним депутатом, і лише в лютому 2022 року спробував перейти на нелегальний стан. Портнов, утікши до Іспанії, разом із тим вигравав один за одним позови в Україні, яку, за свідченнями ЗМІ, відвідав зовсім незадовго до власної загибелі. Про роль і місце Філатова в організації «тіньової суддівської влади» ми б теж мали небагато шансів дізнатися, якби не збіг обставин.
І після цього ми дивуємось, чому Іспанія не допускає Україну спільно розслідувати вбивство Андрія Портнова? Відповідь фактично на поверхні: той тіньовий судовий уряд, що був сформований Медведчуком ще за часів Кучми і далі знаходиться при владі у країні і зовсім не зацікавлений у тому, щоб деталі його діяльності стали частиною розслідування. Це добре знають іспанські слідчі – але українські політики роблять вигляд, що їм про це нічого невідомо. Як і про те, до кого прилітав у гості Портнов незадовго до своєї кримінальної загибелі. До речі, незле було б розпитати на цю тему і Філатова. Щось, певно, з цього приводу знає й Медведчук – однак цей власник українських нафтогонів із зрозумілих причин поки що недоступний для будь-якого слідства.